19. Процедури отримання аудиторських доказів

Аудиторські докази - це інформація, отримана аудитором для вироблення думок, на яких ґрунтується підготовка аудиторського висновку і звіту. Аудитор повинен отримати таку кількість аудиторських доказів, яка б дала можливість зробити необхідні висновки, при використанні яких буде підготовлено аудиторський висновок.

Для збору аудиторських доказів застосовуються різні процедури. Аудиторська процедура - це певний порядок і послідовність дій аудитора для отримання необхідних аудиторських доказів на конкретній ділянці аудиту.

Аудитор отримує аудиторські докази за допомогою застосування однієї чи кількох із вказаних нижче процедур:

- перевірка;

- спостереження;

- опитування та підтвердження;

- підрахунок;

- аналітичні процедури.

Перевірка складається із вивчення бухгалтерських регістрів, документів чи матеріальних активів. Перевірка бухгалтерських регістрів і документів дає аудиторські докази різного рівня надійності залежно від їх характеру, джерела отримання й ефективності засобів внутрішнього контролю підприємства.

До трьох основних категорій документальних аудиторських доказів, які мають для аудитора різний рівень надійності, відносять:

• документальні аудиторські докази, які створені і зберігаються у третіх осіб;

• документальні аудиторські докази, які створені третіми особами і зберігаються на підприємстві;

• документальні аудиторські докази, які створені і зберігаються на підприємстві.

Процедура спостереження полягає в нагляді за процесами чи процедурами, які виконуються іншими особами.

Опитування полягає в пошуку інформації, яку можна отримати від обізнаних осіб підприємства чи за його межами.

Опитування може варіювати від формальних письмових записів, адресованих третім особам, до неформального усного опитування працівників підприємства. Відповіді на опитування можуть дати інформацію, якою аудитор раніше не володів чи яка підтверджує аудиторські докази.

Підтвердження полягає в отриманні аудиторами підтверджувальної інформації, яка міститься в бухгалтерських регістрах. Наприклад, аудитор, як правило, шукає пряме підтвердження сум дебіторської заборгованості, зв'язуючись із боржниками підприємства.

Процедура підрахунку полягає в перевірці арифметичної точності первинних документів і регістрів обліку або в самостійному здійсненні підрахунків.

Аналітичні процедури передбачають аналіз найважливіших показників і співвідношень, включаючи підсумкове дослідження відхилень і взаємозв'язків, що суперечать іншій інформації, які стосуються даної справи, або відхиляються від очікуваних показників. Визначення понять перевірки, процедури спостереження, опитування, аналітичної процедури дає Національний стандарт № 14.

20. Види аудиторських висновків

Висновок може бути позитивним, умовно-позитивним, негативним або може даватись відмова від надання висновку про фінансову звітність підприємства. У двох останніх випадках в аудиторському висновку може наводитися короткий перелік аргументів, які підштовхнули аудитора видати такий висновок, який відрізняється від позитивного. За необхідності більш докладного опису цих аргументів, аудиторський висновок може містити посилання на інформацію, що наводиться в додатку. Позитивний висновок надається клієнту у випадках, коли, на думку аудитора, виконано, такі умови: •    аудитор отримав повну інформацію й пояснення, необхідні для цілей аудиту; •    наданої інформації достатньо для відображення реального стану справ на підприємстві; •    надано адекватні й достовірні дані з усіх суттєвих питань; •    фінансова документація підготовлена відповідно до прийнятої на підприємстві системи бухгалтерського обліку, котра відповідає вимогам українського законодавства; •    фінансова звітність складена на основі дійсних облікових даних й не містить суттєвих протиріч; •    фінансова звітність складена належним чином за формою, затвердженою у встановленому порядку. Враховується також стан обліку та фінансової звітності підприємства.

У позитивному висновку наводяться стверджувальні слова, такі як: "задовольняє вимоги", "належним чином становить", "дає достовірне й справжнє уявлення", "достовірно відображає", "знаходиться у відповідності з...", "відповідає". Якщо під час аудиторської перевірки в аудитора виникли заперечення або сумніви щодо правильності тих або інших рішень, прийнятих керівництвом підприємства, але йому було представлене аргументоване й переконливе їх обґрунтування, то в аудиторському висновку ці події та рішення наводити необов'язково, оскільки вони не змінюють змісту безумовно позитивного висновку.

Аудитор видає умовно-позитивний висновок за наявності фундаментальної непевності й незгоди. Є такі основні причини фундаментальної непевності:

значні обмеження в обсязі аудиторської роботи, пов'язані з тим, що аудитор не може одержати всю необхідну інформацію й пояснення (наприклад, у зв'язку з незадовільним станом обліку), не може виконати всі необхідні аудиторські процедури (наприклад, у зв'язку з обмеженнями перевірки у часі, які диктуються клієнтом);

ситуаційні обставини, непевність у правильності висновків у конкретній ситуації (наприклад, подвійне тлумачення окремих пунктів українського законодавства, що може призвести до значних наслідків і загрожуватиме існуванню в майбутньому).

Причини незгоди: неприйнятність системи обліку або порядку проведення облікових операцій; розходження в думках стосовно відповідності фактів або сум у фінансовій звітності даним обліку; недостатня повнота відображення фактів в обліку та звітності; невідповідність чинному законодавству порядку оформлення або здійснення операцій та встановленим нормам. Будь-яка фундаментальна непевність або незгода є підставою для відмови від надання позитивного висновку. Подальший вибір виду висновку залежить від рівня непевності або незгоди. Непевність або незгода вважаються фундаментальними у тому випадку, якщо вплив факторів на фінансову інформацію, які викликали непевність чи незгоду, настільки значний, що це може суттєво перекрутити дійсний стан справ в цілому або в основному. Необхідно також враховувати сукупний ефект усіх непевностей та незгоди на фінансову звітність. Наявність фундаментальної незгоди може призвести до надання клієнту негативного аудиторського висновку. Наявність фундаментальної непевності може стати підставою для відмови від видання аудиторського висновку.

У всіх випадках, коли аудитор складає висновок, який відрізняється від позитивного, він повинен дати опис усіх суттєвих причин його непевності й незгоди.