17. Поняття аудитоського ризку

Аудиторський ризик — це ризик того, що аудитор висловить невідповідну аудиторську думку, коли фінансові звіти суттєво викривлені.

Аудиторський ризик складається з трьох компонентів: внутрішньогосподарський ризик; ризик засобів контролю; ризик невиявлення.

 Внутрішньогосподарський ризик  визначається аудитором ймовірність появи істотних викривлень у даному бухгалтерський рахунку, статті балансу, однотипної групі господарських операцій , звітності економічного суб'єкта в цілому до того, як такі викривлення будуть виявлені засобами системи внутрішнього контролю.

Ризк засобів контролю (контрольним ризиком) визначається аудитором ймовірність того, що існуючі на підприємстві і регулярно застосовуються засоби системи бухгалтерського обліку та системи внутрішнього контролю не будуть своєчасно виявляти і виправляти порушення.

Невиявлення розуміється суб'єктивно визначається аудитором ймовірність того, що застосовувані аудитором в ході перевірки аудиторські процедури не дозволять виявити реально існуючі порушення.

Існують два основні методи оцінки аудиторського ризику:

1) оцінювальне (інтуїтивний);

2) кількісний.

Оцінний (інтуїтивний) метод, полягає в тому, що аудитори, виходячи з власного досвіду і знання клієнта, визначають аудиторський ризик на підставі звітності в цілому або окремих груп операцій як високий , ймовірний і малоймовірний і використовують цю оцінку у плануванні аудиту.

Кількісний метод передбачає кількісний розрахунок численних моделей аудиторського ризику. Розглянемо одну з них (більше просту):

АР = Ср * РК * РН

де АР - аудиторський ризик;

СР - власний ризик ;

РК - контрольний ризик (ризик засобів контролю);

РН - ризик невиявлення (процедурний ризик).

Для практичного застосування можна застосовувати чотири рівні ризику невиявлення:

§ мінімальний ризик - у випадку, коли СВК клієнта попередньо була оцінена аудиторською фірмою як ефективна і аудитор покладається на неї, роблячи акцент на перевірці контролю, а не на детальних процедур;

§ низький ризик - у випадку, коли СВК клієнта була оцінена аудиторською фірмою як ефективна, але аудитор не покладається повністю на неї, плануючи детальні процедури, достатні для виявлення можливих значних помилок;

§ середній ризик - у випадку, коли СВК клієнта була оцінена аудитором як неефективна і аудитор планує детальні процедури;

§ високий ризик - у разі відсутності СВК клієнта планується практично суцільна перевірка.

Для зниження аудиторського ризику слід керуватися правилом: чим більше аудитор перевіряє елементів, призначених для повного вивчення, і чим більш переконливим є аналіз, то меншим буде обсяг вибірки.

18. Поняття про аудиторські докази, їх види

Аудиторські докази - це інформація, отримана аудитором для вироблення думок, на яких ґрунтується підготовка аудиторського висновку і звіту. Аудитор повинен отримати таку кількість аудиторських доказів, яка б дала можливість зробити необхідні висновки, при використанні яких буде підготовлено аудиторський висновок.

Аудиторські докази одержують шляхом належного поєднання тестів систем контролю та процедур перевірки на суттєвість. Вони складаються з первинних документів та облікових записів, покладених в основу фінансової звітності, а також підтверджувальної інформації з інших джерел.

Види:

Прямими є докази, які підтверджуються первинними до­кументами та обліковими регістрами. Наприклад, факт купів­лі та подальшого володіння клієнтом нерухомістю, що підтвер­джується юридичними документами.

Непрямі докази — свідоцтва, що не мають безпосереднього відношення до фактів з певного питання. їх ще називають сві­доцтвом, що залежить від умов. Наприклад, надійність систе­ми внутрішнього контролю може бути непрямим доказом від­сутності значущих помилок у фінансовій звітності клієнта.

Внутрішні докази — усна або письмова інформація, отри­мана від клієнта.

Зовнішні докази — усна або письмова інформація, отрима­на від третіх осіб.

Змішаними (комбінованими) є докази, отримані від клієн­та та письмово підтверджені із зовнішніх джерел.

Докази, сформовані самим аудитором — це таблиці, роз­рахунки і висновки за ними, зроблені аудитором для підтвер­дження або непідтвердження інформації клієнта стосовно будь-яких показників, що визначаються розрахунковим шляхом. Аудитор, маючи відповідну інформацію, має бути повністю переконаний у тому, що його думка абсолютно правильна і справедлива. Для цього він має вирішити, чи є його докази (свідоцтва) достатньо переконливими і релевантними.

Реяевантними є докази, що мають цінність для вирішення проблеми, яка виникла. Наприклад, доказ того, що на підпри­ємстві є спотворена звітність з формування собівартості про­дукції, не може бути доказом під час вирішення питання щодо підтвердження наявності основних засобів.

На переконання впливають три основні чинники: достовірність, достатність і своєчасність. Достовірність характеризує докази з боку довіри до них аудитора та їх правдивості. За на­явності в операції неточностей, які перекручують дійсні факти (показники), або за відсутності тих чи інших фактів (показни­ків), інформацію вважають недостовірною.

В аудиті цілком прийнятними є як письмові (документова­ні), так і усні докази. Але перевага завжди віддається докумен­тованому доказу як надійнішому. Водночас деякі письмові дані можуть сприйматися з сумнівом, наприклад, ксерокопії, які неминуче викличуть питання про наявність оригіналу.