1. Молитва як соціальне явище

На початку 1900-х французький антрополог і соціолог Марсель Мосс працював над дисертацією, одна з частин якої була присвячена проблемам соціологічного аналізу молитви. Робота не була завершена. Однак, через роки її все ж опублікували, оскільки і в незакінченому вигляді вона представляла певний науковий інтерес.

У преамбулі своєї роботи французький вчений нарікав на те, що молитва практично не вивчається сучасною наукою. У минулому її намагалися аналізувати тільки за допомогою засобів богослов'я та філософії. Що ж стосується аналітичних ресурсів антропології, соціології, етнографії, то вони майже не використовуються в цьому напрямку.

Самого Мосса, як соціолога, молитва привернула багатством того духовного, культурного змісту та різноманітністю тих соціальних проявів, які вона в собі несла. Він побачив в ній не тільки вершину релігійного життя особистості і суспільства, а й нескінченно гнучке формоутворення, здатне видозмінюватися під впливом безпосередніх соціальних обставин.

Учений звернув увагу на разючу зовнішню мінливість молитви, на її здатність виступати у вигляді то вихваляння, то прохання, то договору, то сповіді тощо.

Молитва несе на собі знак Церкви, як творця догматів і ритуалів. Разом з тим, вона є частиною літературної традиції. Але в першу чергу, - підкреслює Мосс, - молитва є дією. «Это не чистые грезы о мифе и не чистая спекуляция над догмами, но она есть всегда некоторое усилие, некоторые затраты физической и моральной энергии, направленные на достижение определенного результата. Даже молитва, творимая в уме, «просьба», не допускающая внешних проявлений в виде жестов или произнесения каких бы то ни было слов, все равно остается действием, движением души. Более того, будучи частью системы ритуалов, молитва является действием традиционным: Даже там, где она кажется наиболее свободной, она все еще связана традицией» (Мосс М. Соціальні функції священного. СПб., 2000. с.274).

В очах Мосса - соціолога молитва, до всього іншого, - це ще й соціальний інститут, що виконує різноманітні, в тому числі громадські, ритуально -культові функції, але при цьому не змінює своєї суті. Виступаючи у вербальній і текстовій формах, молитва, як правило, возз'єднується з іншим соціальним інститутом — мовою.

Походження тих форм, в які одягнена молитва, має суто соціальний зміст. Багато молитви є певний тип ритуальної мови, прийнятої релігійною спільнотою. Часто людина тільки підлаштовує свої особисті почуття під цей загальний стереотип. Мосс пише: «Для окончательного доказательства ее [молитвы] социального характера нам осталось сослаться на отношения, связывающие ее с другими коллективными феноменами. Целая категория явно социальных фактов находятся с молитвой в тесных отношениях родства. Это юридические и моральные установления. Теория молитвы не будет бесполезной для того, кто захочет понять клятву, торжественный договор, обороты речи, предписанные этикетом, когда речь идет о вождях, королях, дворах, парламентах, и правила хорошего тона. Все эти факты настолько близки к молитве, что позднее нам придется специально отделять их от нее. Начальная формула большей части католических священных молитв почти слово в слово совпадает с той, с которой начинается объявление решения в нашем суде. Ритуальные выражения «Во имя Отца и т. д. » соответствуют принятым словам «Именем французского народа и т. д. ». И то и другое имеет смысл посвящения и ставит предмет, который они освящают, под покровительство существа, которое называют и к которому они взывают. Благодаря формулам молитва оказывается сцеплена со всей системой формального поведения и, соответственно, помогает понять эту систему: Более того, в общественной жизни нет ни одной сферы, где молитва не играла бы какой-нибудь роли. Она затрагивает организацию семьи во время инициации, во время свадьбы и т. д. Она скрепляет союзы, принятия в группу. Вместе с клятвой она участвует в юридической жизни в целом. В исповеди, искуплении, покаянии она смыкается с моралью. На самом деле, часто молитвы становятся настоящей ценностью и приносят богатство классу священнослужителей. Более того, в некоторых культурах они стали фактором производственной деятельности. Действенность, приписываемая им, аналогична той, которой обладают физический труд или технические ремесла» (Там же. С. 253 - 255).

Одним із свідчень соціальної природи молитв є та обставина, що вони, будучи складеними конкретними людьми, згодом включаються в тексти і після цього перестають бути явищами індивідуального релігійного життя. Відповідаючи, не тільки особистим, а й колективним потребам, вони стають суспільною силою.

Мосс вважає, що завжди існують необхідні зв'язки між конкретною молитвою, конкретним суспільством і конкретною релігією. Так, наприклад, якщо католицька і православна церкви розвинули «механічну та ідолопоклонницьку молитви», то в протестантизмі отримала розвиток «мисленєва внутрішня молитва».

Всі ці спостереження французького соціолога не позбавлені логіки. Мосс досить успішно застосовує до дослідження молитви соціологічний метод. Однак, це дозволило йому поглянути на неї тільки з одного боку - соціального. Подібний підхід цілком допустимий для світського соціолога, але не може претендувати на цілком науковий. Справа в тому, що сама молитва соціальна лише в деякій мірі, але аж ніяк не на всі сто відсотків. Її природа така, що в ній переважає сакральне начало, бо вона являє собою спілкування людини з Богом. Мосс залишається на позиціях світського вченого, який намагається ніби з боку поглянути на феномен молитви. В результаті його дослідження виявляється не більше ніж спробою позначити лише деякі зовнішні ознаки цього феномена.