Розділ 1. Феномен Молитви

1. Визначення феномену молитви

Приступаючи до роботи над курсовою роботою хотілося б для початку визначитись із самим поняттям молитви. Проаналізувавши численну кількість  варіацій визначення молитви, мені найбільш сподобалось в статті Кирлежева: «МОЛИТВА (греч. ευχή, лат. oratio) —обращение человека к Богу, богам, святым, ангелам, духам,персонифицированным природным силам, вообще Высшему Существу или его посредникам. Молитваявляется элементом религиозного культа и индивидуальной религиозности, как таковая она характерна длявсех религий.» із Нової філософської енциклопедії Стьопіна (4).

Проте, такий феномен як молитва, неможливо вмістити в коротке визначення. Тому ми вирішили піти катафатачним шляхом і поетапно розкривати досліджуваний феномен.

В першу чергу необхідно зауважити на тому, що для молитви віра є ключовою, обов'язковою передумовою. Молитва — це буття віри, адже віра живе завдяки особистим стосункам із Богом (трансендентним).

Людина, що перебуває у молитві активно досліджується сучасними медиками. З цього приводу цікаво пише Александровська у своїй статті «Психологія молитви: когнітивний аналіз феномена» про те, що феномен молитви став інноваційним гносеологічним чинником у сучасній науці і призвів у лабораторії психоневрологічного інституту ім. В. М. Бехтєрева до наукового відкриття: було виявлено особливий стан людини під час молитви. У цьому інституті було експери- ментально доведено, що молитва є четвертим станом свідомості. До цих пір були відомі тільки три стани – не піддаватися сну, повільний та стрімкий сон, які відрізняються один від одного характерними електричними імпульсами у корі головного мозку.

Однак, сучасній людині в умовах постійних стресів досягнути такого стану нелегко, тож молитися треба вчитися, не забуваючи, що дієвою молитва стає лише тоді, коли підкріплена внутрішніми змінами людини і її зусиллями до цих змін. Важливо перед молитвою навчитися заспокоюватися, відпускати свої проблеми, зупиняти потік думок — упокорити свою гординю. Людина схильна тікати від відповідальності, від життя, від себе. Молитва ж є мужністю зустрітись із собою.

Нерідко кажуть, що християнська молитва - це розмова людини з Богом. Але ж для того щоб говорити з Богом, перш потрібно зустріти Його. А як це можливо? Щоб бути здатними зустріти Бога, ми повинні спочатку зустріти самого себе. Нам потрібно бути самими собою - бути тим, ким ми зазвичай не є. Адже якщо ми уважні до себе, то помічаємо, що наші думки часто блукають туди-сюди, що ми десь зі своїми думками, тільки не з самим собою. У нас немає контакту з собою, думки виривають нас із нас самих і відводять в інші місця.

Не ми думаюємо, а щось думає в нас, думки стають незалежними, закриваючи наше власне «я». Першою дією молитви є те, що ми входимо в зіткнення із самими собою.

Чути себе, в першу чергу, означає чути свою справжню сутність, входити в зіткнення з самим собою, тобто прислухатися до своїх відчуттів і потреб, слухати те, що рухається в мені. Слухання самого себе, зіткнення зі своїми самими глибинними потребами - це для св. Кипріяна умова того, що ми під час молитви можемо увійти в зіткнення з Богом.

Молитва - не благочестиве втеча від нас самих, але, перш за все, чесна і відкрита зустріч з самим собою. І це не є необхідною умовою молитви. Якщо ми відразу ж спрямовуємося в благочестиві слова і думки, то молитва веде нас не до Бога, але тільки лише в широкий простір нашої фантазії. Для початку нам потрібно чесно вслухатися в себе самого. Тому ми навіть не можемо сказати, що ж відбувається раніше, зустріч з самим собою, як умова зустрічі з Богом, або зустріч з Богом, як умова зустрічі з самим собою. Це одночасний рух з двох сторін, углубляющее одне інше.

«Молитва - це діалог». Так описує молитву релігійний філософ Ван дер Лев. Молитва є розмовою між людиною та Богом. І таке розуміння певна річ, важливе і обов’язкове. Але водночас воно легко приводить до непорозуміння та труднощів. Бо розмова з Богом безперечно, виглядає інакше, ніж розмова з приятелем. Багато осіб досвідчують свою молитву не як діалог, а радше як монолог. Запитують часто чи вони не говорять до звичайної стіни? Багатьом важко підшукати слова, щоб розпочати розмову та все це викликає напруження, відхід від молитви, занурення в своєму світі сам з собою і з своїми переживаннями, труднощами. Щоб краще долати проблеми, які в багатьох людей викликає молитва Ансельм Грюн пропонує розуміння молитви як зустріч.

Унікальність молитви за А. Штайнзальцом у тому, що інші звертання можуть стати звичними, рутинними, загальноприйнятими, час- то технократичними. Молитва здатна уникнути цієї участі, оскільки молитва – це пряме звертання до Бога. У будь-якій формі – це завжди виразне звернення людського “я” до божественного “Ти”

Мартін Бубер, у своїй книзі «Я і Ти», розглядає зустрічі вихідним пунктом власної самосвідомості : «Я стаю собою поруч із Ти; Я промовляю до Ти. Усяке справжнє життя є зустріччю». Штайнбюхель описує таємницю зустрічі так: «Ти стає для мене ласкою, що дарує себе моєму Я, благословенням, що мені себе уділяє». Зустріч — це подія, яка змінює тих, що зустрілися. Після зустрічі я стаю іншим ніж був до неї. Проте подію зустрічі з Богом не так легко збагнути розумом. Це таінство. У справжній зустрічі ми завжди торкаємось таїни свого власного життя, іншої людини, таїни Бога. Саме у зустрічі з Богом людина розпочинає контакт зі своєю власною сутністю, зі своїм внутрішнім найглибшим осердям.

Ансельм Грюн в своїй роботі «Молитва – це зустріч» пише про те, що в Біблії ми можемо знайти багато прикладів коли Бог хоче зустрітися з людиною. У зустрічі з Богом Старозавітні Пророки знаходять свій вірний шлях та дістають нову самосвідомість. У зустрічі з Ісусом Христом люди стають здоровими, грішники почуваються прийнятими Богом. Приклад Закхея може послужити нам, що зустріч Ісуса перемінила його. Проходивши Ісус через Єрихон, а був там чоловік Закхей на ім’я; він був головою над митарями і багатий. А що був малого зросту зацікавився Ісусом і щоб його побачити виліз на смоковницю. Прийшовши на те місце, Ісус глянув у гору і сказав до нього: «Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі». Ісус будучи в домі Закхея сказав: Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло».( Лука 19,1-10). У зустрічі з Богом відбувається велике перетворення.

Молитва — це важка й наполеглива праця. Навички молитися формуються і змінюються все життя. Запорукою успішної молитви є щира віра, а також звільнення нашої душі від образ, претензій, амбіцій і непомірних вимог (не лише до інших людей, а насамперед до себе). Для того, щоб увійти в бажаний стан, О. Іоанн Кронштадський радить концентруватися на словах молитви, переживати їх і не відволікатися від молитви на інші роздуми. Молитва має бути нерозривно з’єднана з відчуттям любові до Бога, смиренністю і йти від самого серця.

Тож ми бачимо, що молитва виступає єдністю віри та дії. Молитва дисциплінує людину, адже людина, що активно практикує молитву робить це кожного дня вранці та пере сном, перед прийняттям їжі, також вона прктикує це у спільноті таких же віруючих на зібраннях общини, яке проходить в певний день, під час проведення «домашніх груп», вдома і на вулиці, на роботі тощо. Тобто молитва — це світогляд, стиль життя, а відтак, молитва є вектором розвитку людини. Вона, як багатогранний феномен виступає рушієм життя людини.