3.Рушійні сили розвитку особистості

Основними рушійними силами розвитку особистості вихованця є: • рівень розвитку особистості та її ідеали, життєві цінності й настанови; • потреби, мотиви, мотивації особистості та моральний обов'язок; • життєві домагання особистості та її можливості; • спадкові дані та потреби виховання; • емоційно-почуттєва сфера особистості; • особливості протікання нервово-психічних процесів особистості тощо.

Рушійні сили психічного розвитку - це виникнення та розв'язання протиріч, які є результатом розвитку дитини на попередніх вікових стадіях. Розв'язання протиріч призводить до виникнення нових властивостей, нових видів діяльності, нових характеристик свідомості та особливостей особистості дитини. Це і складає зміст її психічного розвитку. Джерелом та внутрішнім змістом розвитку є боротьба протилежностей, внутрішні суперечності і протиріччя. Внутрішні суперечності на кожному етапі онтогенезу мають свій зміст, форму виявлення і способи подолання. На початкових етапах розвитку особистості внутрішні суперечності можуть не усвідомлюватися, але поступово перетворюючись в об'єкт самосвідомості, вони спонукають індивіда на свідоме цілеспрямоване самовдосконалення. Рушійні сили розвитку самі розвиваються в ході цього процесу, набуваючи новою змісту та нових форм прояву. На ранніх етапах розвитку особистості суперечності не усвідомлюються нею і лише поступово стають предметом свідомості та самосвідомості і переживаються у формі невдоволення, прагнення подолати їх. Види протиріч: 1. Між наявними старими і новими утвореннями, між наявним рівнем знань (наявними способами дій і умінь ) та недостатністю цього рівня у розв'язанні нових пізнавальних завдань в нових ситуаціях; між узагальненнями, що вже склалися і новими фактами. 2. Між новими цілями, прагненнями, потребами особистості і рівнем оволодіння засобами і можливостями, необхідними для їх задоволення (наприклад, розходження між потребою спілкуватися за допомогою мови і рівнем оволодіння мовою); між досягнутим рівнем розвитку індивіда, фізичними, психічними, соціальними можливостями дитини і наявним соціальним статусом (між бажаним майбутнім і теперішнім місцем в системі суспільних відносин); між фізичними та духовними можливостями дитини і старими формами взаємин і способами діяльності. Суперечності виникають також в процесі підпорядкування безпосередніх, близьких, індивідуальних мотивів більш опосередкованим, віддаленим, суспільним мотивам діяльності. 3. Між зовнішніми і внутрішніми умовами розвитку; між біологічним і соціальним, коли фізичний і фізіологічний розвиток випереджає соціальний; між вимогами суспільства до особистості і рівнем її психічного розвитку; 4. Між динамічністю і статичністю, між інертністю (стійкістю) і мінливістю (рухливістю); між звичними способами життя і необхідністю їх змінювати зі зміною умов. 5. Між досягнутим рівнем психічного розвитку та способом життя особистості, тим місцем, яке вона займає в системі суспільних відносин.\

4. Умови психічного розвитку. Умови психічного розвитку поділяють на зовнішні й внутрішні. Зовнішні - фактори природного і суспільного середовища, що діють на психічний розвиток дитини через внутрішні умови (С. Л. Рубінштейн). Соціальне середовище є джерелом психічного розвитку. У ньому вирізняють три компоненти: 1) макросередовище: суспільство, його соціально-економічна і політична система; 2) мезосередовище - національно-культурні та соціально-демографічні особливості місця проживання дитини; 3) мікросередовище - безпосереднє оточення, близькі дорослі, сім'я. Внутрішні умови психічного розвитку дитини - це її психічні особливості (розвиток свідомості, досвід, освіта, мотивація). Зовнішні та внутрішні умови розвитку особистості тісно взаємопов'язані, їх взаємодія має якісні відмінності на кожному віковому етапі. Взаємодія зовнішніх та внутрішніх умов має дві основних форми. По-перше, як взаємопереходи інтеріоризації та екстеріоризації. По-друге, як виникнення та розв'язання суперечностей. Так, досвід сприймання й розуміння оточуючого «дорослого» світу відтворюється дошкільниками у сюжетно-рольових іграх. У школі учні засвоюють основи наук: відбувається інтеріоризація знань, накопичених людством, які знаходять використання у подальшій трудовій діяльності індивіда (екстеріоризація). Суперечності між зовнішніми та внутрішніми умовами відображаються психікою людини як внутрішні суперечності й виступають рушійними силами психічного розвитку.

5.Тенденції та закономірності психічного розвитку дитини. По-перше, для психічного розвитку характерні нерівномірність і гетерохронность. Кожна психічна функція має особливим темпом і ритмом становлення. Окремі з них як би «йдуть» попереду інших, готуючи іншим грунт. Потім ті функції, які «відставали», набувають пріоритет у розвитку і створюють основу для подальшого ускладнення психічної діяльності. Наприклад, у перші місяці дитинства найбільш інтенсивно розвиваються органи почуттів, а пізніше на їхній основі формуються предметні дії. У ранньому дитинстві дії з предметами перетворюються на особливий вид діяльності — предметно-маніпулятивної, в ході якої розвиваються активна мова, наочно-дієве мислення і гордість за власні досягнення. Періоди, найбільш сприятливі для становлення тієї чи іншої сторони психіки, коли загострюється її чутливість до певного роду впливів, називаються сензитивними. Опції розвиваються найбільш успішно й інтенсивно. Таким для оволодіння рідною мовою є вік з 2 до 5 років, коли малюк активно розширює свій словниковий запас. По-друге, психічний розвиток протікає стадіально, маючи складну організацію в часі. Кожна вікова стадія має своїм темпом і ритмом, не збігається з темпом і ритмом часу і змінюється в різні роки життя. Так, рік життя в дитинстві по своєму об’єктивному значенню і відбувається перетворень не дорівнює році життя в підлітковому віці. Найбільш швидко психічний розвиток відбувається в ранньому дитинстві — з народження до 3 років. Стадії психічного розвитку певним чином слідують одна за одною, підкоряючись своїй внутрішній логіці. Їх послідовність можна перебудувати або змінити за бажанням дорослого. Будь вікова стадія вносить свій неповторний внесок, а тому має своє неминуще значення для психічного розвитку дитини, має власну цінність. Тому важливо не прискорювати, а збагачувати психічний розвиток, розширювати. Характеристиками стадій психічного розвитку виступають соціальна ситуація розвитку, основні новоутворення та провідна діяльність. Під соціальною ситуацією розвитку розуміється співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов розвитку психіки (Л. С. Виготський). Вона визначає ставлення дитини до інших людей, предметів, речей, створених людством, і до самого себе. Справжнім змістом психічного розвитку є боротьба внутрішніх протиріч, боротьба між відживаючими формами психіки і новими нарождающимис.

6.Діалектичний зв'язок розвитку,навчання і виховання .Зона актуального і найблищого розвитку. Розвиток — процес, який здійснюється відповідно до природних законів і протікає за типом дозрівання, а навчання — це зовнішнє використання можливостей, що виникають у процесі розвитку. Навчання залежить від розвитку, але розвиток ніяк не змінюється під впливом навчання. Навчання вимагає наявності певного рівня зрілості окремих психічних функцій як своїх необхідних передумов. Розвиток — це засвоєння нових навичок, які здобуваються в процесі розвитку. Розумовий розвиток — послідовне накопичення умовних рефлексів. «Навчання» і «розвиток» — синоніми: дитина розвинута настільки, наскільки вона научена.Розвиток не тільки обумовлюється навчанням, але і сам обумовлюється ним, дитина дозріває виховуючись і навчаючись. Розвиток і виховання означає, що ці процеси взаємозалежні, де причина і наслідки безперервно обмінюються місцями. Процеси навчання і розвитку не збігаються. Між ними існує складний взаємозв’язок, який змінюється в процесі життя. Коли вища психічна функція формується в спільній діяльності з дорослим, вона знаходиться в зоні найближчого розвитку. Це сфера ще не дозрілих, а тільки дозріваючих психічних процесів. Вона визначається змістом тих завдань, які дитина не може вирішити самостійно, але вже вирішує за допомогою дорослого. Можливості навчання визначаються зоною його найближчого розвитку. Зона актуального розвитку визначається змістом тих задач, які дитина може вирішити самостійно. Навчання не повинно відриватися від розвитку дитини. Водночас навчання, опираючись на досягнутий дитиною рівень розвитку, повинно йти попереду його. Тільки те навчання буде правильним, яке знаходиться попереду розвитку. Отже, не будь-яке навчання, а лише правильно організоване, веде за собою розвиток. Педагогіка, за словами Л.С.Виготського, повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку. Тільки тоді вона зуміє в процесі навчання викликати до життя ті процеси розвитку, які зараз лежать у зоні найближчого розвитку.

8.Вікова періодизація психічного розвитку особистості .Вікова періодизація психічного розвитку людини.Сучасна вітчизняна вікова періодизація спирається у будові на інтеграцію декількох критеріїв – соціального статусу індивіда й проявів його власної психічної активності, а також беруться до уваги соматичні зміни, зумовлені законами біологічного розвитку людського організму. За радянського етапу розвитку вікової психології підручники не висвітлювали пренатальний період і дорослість, що ставало серйозним недоліком, так як порушувало цілісний розгляд психічного життя індивіда. Періодизація, розповсюджена в сучасній психології, має розширений характер і охоплює весь онтогенез людини.

Вітчизняна вікова періодизація

Епоха дитинства

1. Пренатальний період зачаття – народження

2. Немовлячий період Фаза новонародженості

народження – 1 рік

народження – один-два місяця

3. Ранній (переддошкільний)

Період 1 – 3 роки

4. Дошкільний період 3 – 6 років

5. Молодший шкільний період 6 – 10 (11) років

Епоха дорослішання

6. Підлітковий період Фаза молодших підлітків Фаза старших підлітків

10 (11) – 15 років

10 (11) – 13 років

13 – 15 років

7. Юнацький період

Фаза ранньої юності

Фаза власне юності

15 – 21 рік

15 – 18 років

18 – 21 рік

Епоха дорослості

8. Ранній дорослий період 21 – 40 років

9. Середній дорослий період 40 – 60 років

10. Пізній дорослий період 60 років – до смерті

9. Теорії психічного розвитку. Усвідомлення всієї складності та багатогранності психічного розвитку людини та прагнення науковців пояснити його зміст призвели до розробки ряду теорій людського розвитку. Кожна з них аналізує важливі аспекти становлення особистості, однак жодній не вдалося описати психічний розвиток людини у всій складності й багатоманітності.

Аналізуючи теоретичні погляди, які пояснюють розвиток людини, можна виділити такі підходи:

1) біогенетичний, в центрі уваги якого знаходяться проблеми розвитку людини як індивіда, наділеного певними антрополо-гічними властивостями, що проходить різні стадії дозрівання по мірі реалізації філогенетичної програми в онтогенезі (біогенетичні теорії С.Холла, М.Гетчинсона, психоаналітичний підхід З.Фройда);

2) соціогенетичний – акцент на вивченні процесів соціалізації людини, засвоєння нею соціальних норм і ролей, набуття соціальних установок і ціннісних орієнтацій (теорії научіння Дж.Уотсона, Б.Скіннера, А.Бандури), згідно яким набуття людиною різних форм поведінки відбувається шляхом научіння;

3) представники персоно генетичного підходу (А.Маслоу, К.Роджерс) в центр уваги ставлять проблеми активності, самосвідомості й творчості особистості, формування людського «Я», самореалізації особистісного вибору, пошуку смислу життя;

4) теорії когнітивного напряму (Дж.Брунер, Ж.Піаже) займають проміжний напрям між біогенетичними і соціогенетичними підходами, оскільки провідними детермінантами розвитку вважають генотипічну програму і соціальні умови, в яких дана програма реалізується;

5) популярною і впливовою теорією розвитку стала модель екологічних систем

(У.Бронфенбреннер), яка розглядає психічний розвиток як двоякий процес реструктурування індивідом свого життєвого середовища і переживання впливу

зі сторони елементів цього середовища.

10.Особливості психічного розвитку дитиниу пренатальний період . Онтогенез людини розпочинається далеко до народження дитини і поділяється на два етапи – пренатальний, який триває від зачаття до народження, та постнатальний, що починається з народження, охоплює дитинство, дорослішання, власне дорослість і закінчується смертю людини.

Пренатальний розвиток дитини в нормі триває 265-280 днів і поділяється на такі фази, як термінальна(10-12 днів від зачаття), ембріональна(3-8тиждень вагітності) і фетальна(від 3 місяців до нарадження).

Ембріональна фаза триває з третього по восьмий тижні вагітності. Впродовж цього періоду одночасно відбувається формування зовнішніх тканин, що надалі будуть захищати, живити і підтримувати дитину,До кінця ембріональної фази формуються всі життєві системи дитини: серце починає битися в кінці першого місяця, працюють базові ділянки мозку,формуються статеві ознаки. До кінця цієї фази ембріон навіть зовні вже нагадує крихітну копію дорослого.Під час цієї фази формуються всі спадкові, суто людські ознаки, тому ембріон є дуже чутливим до несприятливих впливів середовища. Фетальнафаза розгортається з третього місяця і до народження. Її головне призначення – подальший розвиток та вдосконалення всіх життєвих систем та функцій і, відповідно, підготовка до народження та самостійного життя дитини після нього.

Існують психологічні фактори, що суттєво впливають на зародження психіки дитини у пренатальному періоді:

• бажання та готовність майбутніх батьків мати дитину.

• психологічний мікроклімат родини – конфліктність чи гармонійність взаємин вагітної жінки з родичами.

• психоемоційний стан самої жінки – її стресостійкість та емоційна врівноваженість.

• рівень страху вагітної жінки перед пологами.

11.Фаза новонародженого :значення та особливості протікання

Життя дитини в постнатальному періоді починається з кризи новонародженості(до місяця), що спричинюється різкою зміною середовища існування дитини з пренатального на постнатальне. Дана криза виявляється у втраті ваги новонародженим, є його вроджені безумовні рефлекси:ссальні рухи,кашель,чхання,моргання при мруження очей,повертання очей у бік джерела світла,прислухання до голосного звуку

Розвиток психіки новонародженого відбувається на основі основних актів життєдіяльності – спання(близько 20-ти годин на добу) і годування.

Ознаки фази

1.стиль життя – сон,дрімота

2.спосіб харчування - 1 місяць лише материнське молоко або замінники

3.анімальні рухи- немає концентрації рук ,ніг або косі очі до місяця часу

4.немає сталої температури-тому важливо не перекутати або переохолодити

Перші форми пізнавальної активності дитини пов’язані з процесом годування, впродовж якого активізується цілий ряд відчуттів дитини – дотикових, смакових, нюхових, температурних, наслідком чого є стимуляція психічного розвитку. Вагомим досягненням психіки новонародженого є виникнення зорового і

слухового зосередження. Так, вже на 3-му тижні життя, почувши голосний, різкий звук, дитина завмирає, прислухається. Згодом (4-5 тиждень) з’являється здатність до зорового зосередження – фіксації погляду малюка на яскравому предметі

12.Специфіка соціальної ситуації розвитку в період немовляти . Соціальна ситуація розвитку дитини першого року життя виявляється у психологічному симбіозі (злитості) зі значимим дорослим. Спочатку немовля впізнає свою матір, згодом зосереджує увагу на інших людях, далі навчається

розрізняти близьких і чужих людей. Завдяки взаємодії з дорослим дитина

знайомиться з предметами, що входять в її життя (брязкальце, пляшка з молоком тощо). Дорослий стає ініціатором і організатором перших ігор малюка.

Протягом першого року життя він визначає будь-яку ситуацію, що виникає в житті

немовляти. Провідною діяльністю цього віку є безпосереднє емоційне спілкування дитини з дорослим. Особливістю цієї діяльності є її спрямованість на іншу людину з метою встановлення та підтримання контакту. Поступово дитина засобами мімічних, голосових та рухових реакцій стає ініціатором спілкування з дорослим. Для повноцінного психічного розвитку немовляти важливим є позитивний характер спілкування, тобто переважання емоцій радості, задоволення. Первинна соціальна потреба немовляти - прагненні до спілкування, емоційних контактів, взаємодії з іншими людьми. Динаміка афіліативної потреби:

потреба у безпеці як підґрунтя афіліативної потреби (перші 2 місяці життя)

ознаки соціальної прихильності та вибіркова любов до оточуючих (3-11 місяці)

прагнення до автономії, незалежності; потреба в повазі, похвалі (близько року). Немовля в ході взаємодії з дорослим починає емоційно реагувати на його мовлення, а згодом і розуміти його слова. Паралельно дитина починає проявляти власну ініціативу у спілкуванні з дорослим за допомогою міміки, звукових інтонацій, виразних рухів. Так ініційоване дорослим спілкування з малюком перетворюється у двосторонньо активний процес.Починаючи з другої половини періоду немовляти, дитина виявляє ознаки розуміння мови дорослого, спрямованої до неї. Після шести місяців малюк вже реагує на відоме слово звичною дією.Для пізнавальних потреб та соціалізації дитини в цілому. Вчений зазначає, що приблизно з 8-ми місяців до 2-ох років допитливість дитини досягає максимуму. Якщо потреби у враженнях та спілкуванні є пригніченими, то це створює серйозну загрозу як для психічного розвитку немовляти, так і для успішності подальшої соціальної адаптації дитини. Немовля в ході взаємодії з дорослим починає емоційно реагувати на його мовлення, а згодом і розуміти його слова. Паралельно дитина починає проявляти власну ініціативу у спілкуванні з дорослим за допомогою міміки, звукових інтонацій, виразних рухів. Так ініційоване дорослим спілкування з малюком перетворюється у двосторонньо активний процес.Починаючи з другої половини періоду немовляти, дитина виявляє ознаки розуміння мови дорослого, спрямованої до неї. Після шести місяців малюк вже реагує на відоме слово звичною дією. Спочатку діти засвоюють слова, що позначають спільне з дорослим виконання побутових дій – годування, купання, тощо, виявляючи, наприклад, розуміння звернень мами «підніми ручки», «відкрий ротик», «будемо гратися». в тримісячному періоді виявляє гуління – мимовільну неусвідомлену гру звуками («а-а-а», «е-е-е» тощо), стимулом до якої є голос, поява дорослого. На початку другого півріччя виникає лепетання, тобто багаторазове повторювання дитиною складів (ла-ла-ла, ма-ма-ма тощо). Переходячи до мовного етапу (дев’ятий - десятий місяць), немовля починає відповідати дорослому звуками, повторюючи ті, які від нього чує. Такими є, як правило, наголошені склади у словах, що їх чує малюк (візьми-ми, молококо тощо). В кінці першого року життя дитина починає вимовляти перші слова.