1.Предмет дитячої психології . Дитяча психологія, поряд з іншими науками (педагогікою, фізіологією, педіатрією тощо), вивчає дитину, але має свій особливий предмет, в якості якого виступає розвиток психіки протягом дитинства. Дитинство, по періодизації, прийнятої у вітчизняній психології (Д. Б. Елькон), охоплює три великі епохи: раннє дитинство — вік від народження до 3 років, дитинство — від 3 до 10 років і отроцтво. Дошкільна психологія, будучи складовою частиною дитячої психології, вивчає психічний розвиток дитини протягом перших 7 років життя. Специфіка вивчення дитини в психології полягає в тому, що досліджуються не стільки психічні процеси і якості самі по собі, скільки закони їх виникнення і становлення. Дитяча психологія показує механізми переходу від однієї вікової стадії до іншої, відмітні ознаки кожного періоду і їх психологічний зміст. Психічний розвиток не можна розглядати як зменшення або збільшення будь-яких показників, як просте повторення того, що було раніше. Психічний розвиток передбачає появу нових якостей і функцій і в той же час зміна вже існуючих форм психіки. Тобто психічний розвиток виступає як процес кількісних і якісних змін, взаємопов’язано відбуваються у сфері діяльності, особистості та пізнання. Безперервність розвитку психіки переривається, коли в ній з’являються якісно нові придбання і воно робить різкий стрибок. Отже, розвиток психіки — не просте повторення пройденого, а дуже складний, часто зигзагоподібний процес, що протікає по висхідній спіралі, як поступальний перехід від одного ступеня до іншої, якісно відмінної і своєрідною. Психічний розвиток передбачає не тільки зростання, але і перетворення, при яких кількісні ускладнення переходять в якісні. А нову якість, в свою чергу, створює основу для подальших кількісних змін.

2. Методи дитячої психології

метод — це спосіб, за допомогою якого збираються наукові факти. До основних методів дитячої психології відносять спостереження, експеримент, бесіду і аналіз продуктів дитячої діяльності. Провідним методом є спостереження. Спостереження передбачає цілеспрямоване сприйняття і фіксацію психологічних фактів. Будь-яке спостереження має чітко поставлену мету. Перед спостереженням складають схему, яка надалі допоможе правильно інтерпретувати дані. Ще до початку спостереження дослідник повинен припустити, що він може побачити, інакше багато фактів можуть бути пропущені через незнання про їх існування. Підкреслимо, що немає несуттєвих фактів, кожен з них несе певну інформацію про психологічну життя дитини. Спостереження дозволяє побачити природні прояви дитини. Не знаючи про те, що виступає об’єктом вивчення, малюк поводиться вільно, розкуто. Це дозволяє отримати об’єктивні результати. У процесі спостереження у дослідника складається цілісне уявлення про особистість дитини. Об’єктивність спостереження досягається при дотриманні трьох умов. Перша умова: дитина не знає, що він є об’єктом вивчення. Друга умова: спостереження проводиться не від випадку до випадку, а систематично. Адже в процесі спостереження перед дослідником постає ціла група фактів і буває дуже важко відокремити характерне, істотне від випадкового і другорядного. Наведемо приклад. Педагог, спостерігаючи за поведінкою дитини під час обіду, зауважив, що малюк відмовляється від їжі, повторюючи: «Не хочу, не хочу». Чи слід зробити висновок про те, що малюк примхливий? Звичайно, немає. Адже причинами описаного поведінки можуть бути, наприклад: — Примхливість як стійка характеристика особистості малюка; — Перевтома або хвороба дитини; — Переживання образи, якщо дитині не дали бажану іграшку; — Невдоволення дитини стилем спілкування вихователя з ним

Третя умова, що забезпечує об’єктивність спостереження, полягає в правильній позиції дослідника

Негативне ставлення до дитини призводить до того, що дорослий не помічає позитивних рис або пояснює їх як випадкові, виділяючи і підкреслюючи негативні сторони. І навпаки, позитивне ставлення до малюка, перевага його іншим дітям змушує педагога звертати увагу тільки на позитивні сторони, перебільшувати досягнення, а негативні моменти не бачити. Щоб уникнути подібних помилок, необхідно скласти об’єктивну думку про дитину на основі наукового спостереження. А потім звернутися до думки батьків та інших дорослих, що працюють з дитиною.Розрізняють декілька видів спостереження: повне і часткове, включене і невключене. Повне передбачає дослідження всіх психічних проявів, часткове — одного з них, наприклад мови або гри. Експеримент передбачає спеціально створені умови для вивчення психіки дитини. Ці умови визначаються методикою проведення експерименту, яка містить мету, опис матеріалу, ходу дослідження, критеріїв по обробці даних. Всі рекомендації, зазначені в методиці, суворо дотримуються, адже вони підпорядковані меті дослідження. Так, якщо для експерименту потрібні картинки на білому тлі, то не слід використовувати інший, адже він може викликати фонові реакції. Навпаки, коли вивчають реакції дітей на фонові подразники, то картинки спеціально роблять на колірному тлі. Інструкція експерименту, тобто формулювання завдання, заучується напам’ять і при необхідності повторюється дитині без зміни. Попередній вибір матеріалу, формулювання інструкції забезпечують стандартність повторення дослідження, а значить, дозволяють повторювати експеримент і викликати однотипні явища, тим самим створюючи можливість перевіряти і уточнювати отримані дані. Тому експеримент — більш об’єктивний метод, ніж спостереження. Саме варіювання його умов дозволяє виявляти закономірності і механізм психічного розвиткуПідкреслимо, що в експерименті дослідник має справу тільки з однією стороною психіки. Тому не можна робити поспішних висновків, не вивчивши інші сторони, щоб уникнути уривчастих, однобоких уявлень про психіку в цілому. Виділяють кілька видів експерименту: лабораторний і природний, констатуючий і формуючий. Найбільш прийнятний у роботі з дошкільнятами природний експеримент, запропонований відомим російським психологом А.Ф. Лазурським. На відміну від лабораторного, він зберігає гідність спостереження — природність умов проведення, не допускаючи спотворення психічних проявів. Його перевага в тому й полягає, що, створюючи звичні умови, дослідник активний по відношенню до дитини. Наприклад, дорослий організовує гру, виявляючи вольові дії дошкільників. Констатуючий експеримент фіксує у дітей рівень розвитку досліджуваного процесу, який склався в звичайних умовах навчання і виховання. Формуючий експеримент передбачає створення у дітей тих чи інших особливостей психічних процесів, якостей, властивостей. Цей вид експерименту слід відрізняти від педагогічного. Останній застосовується для перевірки ефективності програм і методів навчання і виховання, встановлюючи, як, якими шляхами можна домогтися високих результатів у навчанні та вихованні. Плануючи експеримент з дошкільнятами, слід пам’ятати про їх вікових особливостях. Підкреслимо, що діти дуже схильні до наслідування один одному, легко відволікаються, тому іноді необхідно виключити контакти хлопців між собою. Для цього детально продумують обстановку, щоб вона не містила відволікаючих подразників. Тобто не використовують для експерименту спортивний зал, театральну, зоологічну або кімнату казок, вибирають, як посадити малюка, щоб він не відволікався і водночас не відчував дистанції між собою і дорослим, яка може призвести до виникнення психологічного бар’єру. Дослідження не може бути тривалим (не більше 10-20 хв). Воно припиняється при перевтомі, ознаках нудьги, небажання продовжувати далі. Для проведення дослідження в дитячому саду найбільш сприятлива друга половина дня, коли діти не перевтомлені і не перезбуджена.