2.2. Обробка результатівта практичне використання

Обробка отриманих даних може проводитися або вручну за допомогою ключій-трафаретів, чи з сканера з наступним автоматичним запровадженням результатів сканування в комп'ютер. Для можливості сканування відповідей розроблено спеціальні бланки. На наступному етапі обробки здійснюється переклад «сирих» показників в шкальні. Для цього застосовуються спеціальні таблиці перекладу в 20-бальну шкалу. Для отримання інтегрального показника інтелекту (1Q) шкальні оцінки досліджуваного за всіма 11 субтестами плюсуються і для єдиної для всіх вікових категорій таблиці переказуються в IQ. Усе статистичне опрацювання отриманих даних та графічне подання може проводиться за допомогою спеціально розробленої комп'ютерної програми Uitni. При цьому всі введені вручну дані надходять у базу даних Acces. Програма Uitni розраховує описані вище показники для кожного учасника тестування, середні значення і стандартні відхилення для кожної обстеженої групи.

Подальша обробка результатів залежить від цілей тестування і може проводитися за стандартними спеціально розробленими програмами (наприклад, факторного, кластерного аналізу тощо.).

При інтерпретації результатів розглядаються як загальна оцінка інтелекту, так і розподіл (профіль) субтестових показників. Загальний рівень інтелекту описується як середня норма при 90<IQ<109. Діапазони 80<IQ<89 і 11O<IQ<119 характеризуються, відповідно, як знижена норма та добра норма. Якщо інтегральні показники лежать в межах 70<IQ<79 і 120<IQ<129, то використовуються визначення: низький і високий інтелект відповідно [7, с.49]. Нарешті, рівень інтелекту в 130 балів та вище вважається дуже високим. Подальший аналіз результатів грунтується на інтраіндивідуальній варіабельності профілю інтелекту.

Змістовна інтерпретація потребує більш конкретного розгляду розподілу субтестових оцінок. Тут особлива увага надається крайнім точкам профілю. Так, показник (чи показники) з найменшим значенням не тільки демонструє відставання в розвитку того чи іншого інтелектуальної якості, й вказує на можливий додаток психолого-педагогічних зусиль, що стимулюють цей розвиток. Найбільш виражена інтелектуальна особливість (тобто, найвища точка профілю) крім забезпечення успішності діяльності, іманентної цієї особливості, може також грати компенсаторну роль в зонах слабшого інтелектуального функціонування.

Наступний етап аналізу пов'язаний із групуванням субтестів за структурними і функціональними ознаками. Так, очевидно розподіл субтестів на вербальні (1, 3, 5, 7, 9, 11), графічні (2, 6, 10,) і числові (4, 8); більш умовний їх розподіл на вимірювальні теоретичні (1, 6, 7, 8, 9) і практичні (2, 3, 4, 5,10, 11) здатності.

Локальне групування субтестів, найчастіше попарне, будується на основі різних ознак. При цьому осмисленість інтерпретації залежить від ступеню піднесення чи западіння аналізованих груп щодо рівня оцінок з інших субтестів. Локальным групам були присвоєні умовні назви.

Слід зазначити ще один аспект інтерпретації: помітне поліпшення чи погіршення субтестових показників від початку до кінця в процесі виконання тесту. У таких випадках можна говорити про стомлюваність чи зниження мотивації. Нарешті, рівень і структура інтелекту можуть розглядатися в плані відповідності заданим теоретично чи виявленими емпірично критеріям прогнозу, відбору чи диференціації щодо успішності (найчастіше - навчальної) діяльності, наприклад, при розподілі школярів по різноманітних спеціалізаціях навчання.

Очевидною здається та сфера застосування, заради якої цей тест конструювався, тобто, прогнозування успішності навчання, диференціація учнів. Зокрема, авторами тесту було зроблено спробу розробити прогностичні критерії успішності навчання для різноманітних спеціалізацій экспериментальних шкіл на основі аналізу рівневих і структурних особливостей тесту. Такі критерії сформувалися для фізико-математичного, природничого і гуманітарного профілів.

Слід зазначити, що розроблена аналогічна методика для більш молодшого віку ПІТ СПЧ (Підлітковий інтелектуальний тест)., за всіма параметрами порівнянна з УІТ СПЧ-М (ті 11 субтестів за наявності чотирьох паралельних форм). Використання цих двох методик дозволяє обстежити одного й того самого суб'єкта вісім разів (наприклад, щорічно), не повторюючись, що необхідно тільки для проведення повторних досліджень, й для вирішення завдань практичного моніторингу.

Ще областю практичного застосування методики може стати психологічне консультування. Це пов'язано з функціональним змістом набору субтестів, що дозволяє уявити рівень і профіль інтелектуальних можливостей людини. На першому місці тут стоїть проблема професійної орієнтації учнів, а також осіб, бажаючих чи змушених змінити професію. Зрозуміло, тест може використовуватися для професійного відбору дорослих - людей і обстеження працівників різних організацій навчальних закладів. Не слід забувати і фундаментальних наукових інтересах, для задоволення яких тест, будучи включеним в комплексну дослідницьку процедуру, виявляється цілком підходящим інструментом саме в силу своєї придатності для масових і повторних обстежень.

Висновки

Здібності - визначаються як індивідуально-психологічні особливості людини, що виражають її готовність до оволодіння визначеними видами діяльності і до їхнього успішного виконання, що є умовою їхнього успішного виконання. Під ними розуміється високий рівень інтеграції і генералізації психічних процесів, властивостей, - відношень, дій і їхніх систем, що відповідають вимогам діяльності.

Розглянуте співвідношення задатків і здібностей показує, що, хоча розвиток здібностей залежить від природних передумов, що далеко не однакові в різних людей, однак здатності не стільки дарунок природи, скільки продукт людської історії.

Якщо у тваринних передача досягнень попередніх поколінь наступним здійснюється головним чином шляхом спадкоємних морфологічних змін організму, то в людини це відбувається суспільно-історичним шляхом, тобто за допомогою знарядь праці, мови, творів мистецтва і т.п. Кожній людині має бути прийняти естафету: він повинний застосовувати знаряддя, користатися мовою, насолоджуватися добутками художньої творчості і т.п.

Опановуючи світом історичних досягнень, люди формують свої здібності. Прояв здібностей знаходиться в прямої залежності від конкретних прийомів (методики) формування відповідних знань і умінь, що історично виробляються людьми в ході задоволення потреб суспільства.

Подальше вдосконалення системи освіти в нашій країні було б утруднено без об'єктивної оцінки знань, умінь навичок. Важливо також мати можливість визначити, які психічні якості стоять за індивідуальними результатами в навчанні. Тому настільки необхідно розвивати методи педагогічної діагностики. Як показала практика, тести УІТ СПЧ-М і ПІТ СПЧ непогано себе зарекомендували при використанні у освіті, з їх допомогою обстежені десятки тисяч школярів і студентів. У трьох районах міста масові обстеження проводяться протягом багатьох років. Подальша робота по адаптації методики УІТ СПЧ-М може розглядатися в різних аспектах. Перший із них - це ширший аналіз не обов'язково пов'язаних з навчанням чинників, які підтверджують валідність тесту.

Адже існує безліч професій і видів діяльності, які часто не потребують високої академічної освіти, де розум (інтелект) є вирішальним чинником результативності. Другий аспект адаптації - збір статистичних даних на представницьких вибірках (вікових, професійних, соціальних) з метою формування нормативних характеристик тесту, включаючи шкалу показників по кожному субтесту для більш старшого, ніж шкільний, віку, а також уточнення таблиці інтегральної оцінки інтелекту (IQ) у зв'язку з поданням нових даних. Третій аспект пов'язаний із необхідністю докладнішої інтерпретації тестових даних.

Список використаних джерел

1. Барко В. І. Як визначити творчі здібності дитини. -Киев: Україна, 1991. - 76, с.

1. Бине, Альфред. Измерение умственных способностей. -СПб.: Союз, 1998. -430, с.

2. Вовченко О. Про здібності людини. Талант // Позакласний час. -2003. -№ 6. - С. 45-47

3. Волощук І. Структура творчих здібностей особистості // Українська мова і література в школі. -2002. -№ 6. - С. 47-52

4. Гельвецій Клод. Про людину, її розумові здібності та її виховання. -К.: Основи, 1994. -413, с.

5. Гильбух Ю. З. Внимание: одаренные дети. -М.: Наука, 1991. -79, с.

6. Гильбух Ю.З. Темперамент и познавательные способности школьника: Психология, диагностика, педагогика. -К.: Б.и., 1993. -261, с.

7. Диагностика способностей учащихся : Тест последовательного логического рассуждения // Обдарована дитина. -2005. -№ 7. - С. 40-50

8. Диагностика способностей учащихся: Тест // Обдарована дитина. -2005. -№ 8. - С. 48-55

9. Диагностика уровня развития творческих способностей // Обдарована дитина. -2003. -№ 5. - С. 42-50

10. Добровольська Л. Здібності як один з головних критеріїв професійного відбору // Педагогіка і психологія. -2001. -№ 1. - С. 73-78

11. Загальна психологія: Навч. посібник/ Авт. кол.: О. Скрипченко, Л. Долинська, З. Огороднійчук та ін.. -К.: А.П.Н., 2002. -461 с.

12. Зак А. З. Как определить уровень развития мышления школьника. -М.: Знание, 1982. -96 с.

13. Зуев И. А. Структуры интересов и склонностей (сис-190): Диагностический тест // Практична психологія та соціальна робота. -2002. -№ 7. - С. 24-28

14. Ковальова В.Ф. Розвиток творчих здібностей дітей // Обдарована дитина. -2005. -№ 5. - С. 18-21

15. Крайніков Е. В. Психологія розвитку: Словник-довідник. -Київ: Арістей, 2004. -257 с.

16. Кульчицкая Е.И. Диагностика уровня развития творческих способнистей // Обдарована дитина. -2003. -№ 4. - С. 13-28

17. Кульчицкая Е.И. Одаренность как психологическая проблема // Практична психологія та соціальна робота. -2001. -№ 8. - С. 14-15.

18. Лейтес Н. С. Способности и одаренность в детские годы. -М.: Знание, 1984. -79 с.

19. Леонтьев А.Н. Глава о способностях // Вопросы психологии. -2003. -№ 2. - С. 7-133

20. Леонтьев А.Н. О проблеме способностей // Вопросы психологии. -2003. -№ 2. - С. 20-30

21. Лисицька Н.Г. Перевір свої здібності. Корекційно-розвиваюче заняття // Розкажіть онуку. -2004. -№ 21. - С. 41-43

22. Ліфарєва Н. В. Психологія особистості: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2003. -237 с.

23. Нікітін Б. П. Сходинки творчості або розвиваючі ігри . -К.: Рад. шк., 1991. -144, с.

24. Психологія: Підручник для студ. вуз./ За ред. Ю.Л.Трофімова. -3-тє вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2001. -558 с.

25. Роменець В. А. Психологія творчості: Навч. посібник для студ. вуз. -К.: Либідь, 2001. -286, с.

26. Савченко О. Я. Розвивай свої здібності: Навч. посібник для молодш. школярів. -К.: Освіта, 1995. -159 с.

27. Теплов Б.М. Из дискуссии с А.Н.Леонтьевым по проблеме способностей (1953 // Вопросы психологии. -2003. -№ 2. - С. 13-19

28. Тихомирова Л. Ф. Развитие интеллектуальных способностей школьника: Популярное пособие для родителей и педагогов. -Ярославль: Академия развития, 1997. -237 с.

29. Харченко С.В. Интеллектуальные и творческие способности мужчин и женщин // Практична психологія та соціальна робота. -2006. -№ 8. - С. 75-80

30. Цимбалюк І. М. Психологія: Навчальний посібник . -Київ: ВД "Професіонал", 2004. -214 с.

Реферат на тему:

Здібності та формування особистості

План

І. Вступ ІІ. Основна частина.

1. Що таке здібності?

2. Структура і розвиток здібностей.

3. Формування особистості.

ІІІ. Висновок. ІV. Список використаної літератури. І. Життєві психологічні відомості, джерелом яких є суспільний та особистий досвід, утворюють донаукові психологічні знання. Вони можуть бути досить обширними, можуть певною мірою сприяти орієнтуванню в навколишньому середовищі та розумінню поведінки людей. Відповідати дійсності.  Проте ці знання позбавлені систематичності, глибини і доказовості, а тому не можуть бути підставою для справжньої роботи з людьми.  Термін психологія (від грец. wuyij – душа і logos – слово вчення) – це наука про закономірності виникнення і діяльність психіки у людини і вищих тварин, про психічні процеси, які є складовими діяльності та спілкування людей, поведінки тварин. Предмет наукової психології складають конкретні факти психічного життя, що характеризуються якісно та кількісно. Однак наукова психологія не може обмежуватися самим лише описанням психологічних фактів, хоч би якими цікавими вони були. Ось чому слід відкривати закони, за якими відбуваються ці явища, тобто психологічні закони. Якщо виникнення психологічних фактів спостерігається кожного разу, коли для цього виникають відповідні умови, то кажуть про закономірний характер психічного явища. Завданням психології, нарівні з вивченням психологічних фактів і закономірностей, є встановлення механізмів психологічної діяльності. Це означає вивчення роботи конкретних анатомо-фізіологічних апаратів, які здійснюють той чи інший психічний процес. ІІ. 1) Відомо, що за всіх рівних умов різні люди досягають неоднакових результатів. Якість і засоби виконання будь-якої діяльності, її успішність і рівень досягнень залежать від здібностей особистості. Здібності – це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають умовам успішного виконання тієї чи іншої діяльності, а саме – набуття знань, умінь і навичок; використання їх у праці. Кожна здібність має свою структуру, яка залежить від розвитку особистості. Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний та творчий. Людин, яка знаходиться на репродуктивному рівні розвитку здібностей, виявляє високі уміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю і здійснювати її відповідно до зразка, що пропонується. На творчому рівні розвитку здібностей людина створює нове, оригінальне. Зазначенні рівні розвитку здібностей не слід вважати незмінними, оскільки кожна репродуктивна діяльність містить елементи творчості, а творча діяльність включає репродуктивну, без якої вона не може здійснюватися. Найвищий рівень розвитку і прояву здібностей позначають поняттями талант і геній. Талановиті і геніальні люди досягають в теорії і практиці нових, результатів, які мають велике значення для суспільства. Проте, між поняттями талант і геній існує відмінність. Талановиті люди створюють нове у межах вже визначених ідей, напрямів, способів досліджень. Геніальна людина відкриває принципово нові шляхи в галузі наукових досліджень, виробництва, мистецтва.  Крім рівнів в психології розрізняють загальні й спеціальні здібності. Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність у засвоєнні знань і виконанні різних видів діяльності. Під спеціальними здібностями розуміють психологічні особливості індивіда, які дають можливість успішно виконувати певні види діяльності. Згідно з іншим підходом, в структурі здібностей виділять потенційні і актуальні можливості розвитку. Потенційні здібності – це можливості розвитку індивіда, які виявляються кожного разу, коли перед ним постає необхідність розв’язання нових завдань. Проте, розвиток індивіда залежить не тільки від його психологічних якостей, але й від тих соціальних умов, у яких ці якості можуть або не можуть бути реалізовані. У такому випадку говорять про актуальні здібності. Справа у тому, що далеко не кожна людина може реалізувати свої потенційні здібності відповідно до своєї психологічної природи, оскільки для цього може не бути об’єктивних умов і можливостей. Отже, можна зробити висновок, що актуальні здібності складають тільки частину потенційних. 2) Перед психологією дуже гостро стоїть проблема виявлення закономірностей та механізмів формування та розвитку здібностей. Природну основу розвитку здібностей становлять задатки – природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи й мозку, які проявляються в типологічних особливостях людини. Однак задатки є лише передумовою здібностей. Тільки своєчасний вияв і розвиток задатків людини через виховання приводить до формування у неї здібностей. Першою ознакою зародження здібностей є нахил – стійка орієнтованість індивіда на певну діяльність, якою він прагне займатися. Справжній нахил поряд з тяжінням до діяльності призводить до швидкого досягнення високих результатів. Хибний нахил, на відміну від справжнього, може виявлятися у споглядальному ставленні до чогось або, незважаючи на активне захоплення, дає посередні результати. Специфічним видом розвитку здібностей особистості є її психологічна підготовка до того чи іншого виду діяльності. Якісний аналіз здібностей спрямований на виявлення таких індивідуальних характеристик людини, які є необхідними для ефективного здійснення будь-якого конкретного виду діяльності. Кількісні виміри здібностей характеризують міру їх наявності. Для оцінки рівня розвитку здібностей досить широко використовують різноманітні тести. Дослідження конкретно-психологічних характеристик різних здібностей дозволяють виділити загальні якості індивіда, які відповідають вимогам не одного, а багатьох видів діяльності, а також спеціальні якості, що відповідають більш вузькому колу вимог конкретної діяльності. Урахування рівня розвиток здібностей під час вибору професії та при доборі кадрів сприяє підвищенню ефективності діяльності людини й ступеня її задоволеності результатами своєї діяльності. 3) Особистість формується в умовах конкретно-історичного існування людини, в діяльності. Провідну роль у процесах формування особистості відіграють навчання і виховання, що здійснюються переважно в групах і колективах. Поняття “формування особистості як розвиток, процес і результат. У цьому значенні формування особистості є предметом психологічної науки, завдання якої – вияснення того, що є в наявності і що може бути в особи в умовах цілеспрямованих виховних і навчальних дій. Це є, власне, психологічний підхід до формування особистості. Друге значення – формування особистості к її цілеспрямоване виховання.  Це – педагогічний підхід до значення завдань і способів формування особистості. Педагогічний підхід передбачає необхідність з’ясування, що і як повинно бути сформовано в особистості, аби вона відповідала соціально обумовленим вимогам, що їх пред’являє до неї суспільство. Педагогічний і психологічний підходи до формування не тотожні один одному, а складають нерозривну єдність. Оволодіваючи значеннями, людина пізнає закономірності функціонування матеріального світу на макро- і мікрорівнях, починаючи від руху небесних світил і місця в цьому процесі нашої планети і закінчуючи будовою молекули та атома і взаємодією їх, а також будову і закони функціонування людського організму. Вивчаючи гуманітарні дисципліни, людина пізнє різні цивілізації, їхній розвиток, а також розвиток самої людини в суспільстві, колективі, групі, взаємовідносини між індивідами. У процесі формування особистості відділити засоби навчання від засобів виховання вельми проблематично, бо вони виступають єдності. Умовно процес виховання поділяють на:

• розумове виховання;

• трудове виховання;

• моральне виховання;

• естетичне виховання;

• фізичне виховання.

Такий поділ є умовним через те, що в процесі формування особистості вихованням усі ці складові присутні більшою чи меншою мірою. Розумове виховання – завдання розумового виховання полягає в тому, щоб сформувати в учнів правильне уявлення про навчання як про складний процес, пов’язаний з постійним напруженням волі, необхідністю долати труднощі, виробляти в собі позитивні якості, як працелюбство, дисциплінованість, високу свідомість, відповідальне ставлення до праці. Але водночас навчання приносить задоволення й насолоду, якщо воно творче, себто вміло кероване викладачем і самокероване учнем. Трудове виховання – це виховання працею, практичною діяльністю. Упродовж довгого часу під цим розуміли скерованість учнів на оволодіння, в основному, робітничими спеціальностями, причому не завжди достатньо кваліфікованими, творчими. Але праця вченого і в фізичному розумінні не менш тяжка, ніж праці робітника, бо вимагає величезних енергетичних затрат. А праця робітника на верстатах з автоматичним управлінням, операторів на хімічних комбінатах чи операторів ЕОМ вимагає високих знань. Мораль – одна із форм суспільної свідомості, яка означає сукупність певних принципів і правил, норм поведінки людей, регулює їхні стосунки між собою та визначає їхнє ставлення до суспільства й держави. Моральне виховання завершується формуванням ідеалу, в якому відображено кращі якості людини. Це – складний процес формування моральних понять, поглядів, переконань, зрештою – моральної свідомості, а відтак – системи навичок і звичок моральної поведінки. Мораль існує в суспільстві та залежить від того, яке суспільство, хто його очолює, яка в них мораль, “яку музику вони замовляють”. Адже: 

• учень наслідує вчителя, його мораль;

• дитина наслідує батьків;

• підлеглий пристосовується і наслідує начальство.

Основні завдання у сфері естетичного виховання є такими:

• виховувати естетичні почуття через правильне сприйняття прекрасного, глибоке розуміння прекрасного у природі, праці, спілкуванні, особистому житті, мистецтві;

• формувати естетичні погляди, смаки, які досягають своєї завершеності в ідеалі; з цією метою слід збагачувати учнів естетичними й художніми знаннями в царині мистецтв, знарядь праці, побуту;

• розвивати вміння й потребу бачити, знаходити прекрасне в навколишньому житті, помічати красу повсякденного;

• розвивати творчі здібності, уміння й навички; множити красу посиленою участю в художній творчості, прикладних видах мистецтва;

• сформувати звичку оцінювати всі факти і явища дійсності під кутом зору раси, гармонії та доцільності.

Джерела фізичного виховання – в самі природі людини, в необхідності фізичного розвитку організму, всіх його складових – кістяка, мускульної й нервової систем та системи внутрішньої секреції. Фізичне виховання є формою реалізації об’єктивних законів природи в людському організмі. Завдання фізичного виховання полягає тому, щоб сприяти фізичному розвиткові людини, водночас справляючи позитивний вплив на вироблення й закріплення моральних і вольових рис характеру, виховання таких якостей особистості, як організованість, свідома дисципліна, наполегливість у процесі долання перешкод, витривалість, мужність. Крім занять фізкультурою і спортом, фізичне виховання криє в собі санітарно-гігієнічні норми, спеціальні вправи, режим харчування й відпочинку, профілактику захворювань, аутотренінг. ІІІ. Особистість – діяч суспільного розвитку, свідомий індивід, який посіє певне становище в суспільстві та виконує певну громадську роль.  Роль – це соціальна функція особистості: наприклад, роль матері та батька – виховання дітей; роль директора школи – управління колективом учителів та організація процесу навчання учнів. Формування особистості як розвиток, процес і результат. У цьому значенні формування особистості є предметом психологічної науки, завдання якої – вияснення того, що є в наявності і що може бути в особи в умовах цілеспрямованих виховних і навчальних дій. ІV. Література. В.С. Лозниця “Психологія і педагогіка” Київ, 1999 р. Ю.М. Забрадин, А.Н. Лебедев “Психологія і психофізика”. 1997 р. В.І. Лозова, Г.П. Москаленко “Навчально-методичнй посібник” 1993 р.