27)Друге Болгарське царство у міжнародних стосунках на Балканах у XII – XIV ст.

Другого Болгарського царства (1187-1396 рр.).

В історії цього царства вирізняють два етапи:

• піднесення Болгарії, в результаті якого вона перетворилася на гегемона Балкан (1187-1241);

• поступовий занепад, коли ослаблення центральної влади й феодальна роздробленість призвели до виникнення на її території кількох незалежних держав (1241-1396).

Перші роки після відновлення болгарської державності війни з імперією не припинялися. Замість Петра, котрого фактично усунули від влади, боротьбу проти Візантії очолив його співправитель Асень (1187-1196). Він намагався укласти союз з німецьким імператором Фрідріхом І Барбароссою, війська якого прямували через Балкани у Третій хрестовий похід. Однак німці не збиралися зв'язувати собі руки союзницькими зобов'язаннями навіть з ворогами ненависної їм Візантії. Придворні інтриги й змови однаково негативно відбивалися в цей період на візантійцях і болгарах: скинення з візантійського престолу Ісаака II і вбивство Асеня сталися майже одночасно. Короткий час Болгарією правив Петро (1196-1197), а після його вбивства феодалами троном заволодів молодший брат Петра Калоян (Іваниця) (1197-1207).

28)Розквіт культурного життя. Впливи болгарської культури на Центрально-Східну Європу.

 У ході бойових дій і наступних погромів було знищено величезну кількість пам'яток архітектури та мистецтва. У вогнищах пожеж згоріли давні рукописи, що розповідали про героїчну минувшину Болгарії. Позбавлення народу історичної пам'яті - таким було одне з головних завдань османів.

За цих умов було досить складно зберегти й розвивати національну культуру. Особливу роль у збереженні культурних традицій відігравала православна церква. У войовничій мусульманській країні вона фактично стала офіційною опозицією режимові, а належність до християн, відвідування православних храмів у той час вважалося виявом певної мужності. У церквах, що були оазами колишньої Болгарії, навіть культові предмети нагадували про добу національної незалежності. Болгарське духовенство піклувалося про збереження цих речей, а також давніх рукописів і сприяло поширенню освіти серед народу.

Справжніми центрами болгарської культури в перші століття османського володарювання стають монастирі, що врятувалися від руйнувань (Рильський, Бачківський, Хілендарський та ін.). При монастирях діяли школи, в яких не тільки викладали предмети канонічного циклу, а й навчали читати і писати. Тут також переписували релігійні книги. Саме такими книгами в XV-XVI ст. репрезентована вся болгарська література. Особливе місце в ній посідали житія святих, канонізованих за вірність православній церкві. Описані в житіях муки постраждалих за віру поставали моральним прикладом для всього болгарського народу.

29)Завоювання Болгарії османами.

У кінці XIV століття Болгарія була завойована Османською імперією. Спочатку вона перебувала у васальній залежності, а в 1396 році султан Баязид I анексував її після перемоги надхрестоносцями у битві при Нікополі. Результатом п'ятисотлітнього турецького правління було повне розорення країни, знищення міст, зокрема, фортець, та зменшення населення. Вже у XV столітті всі болгарські органи влади рівнем вище комунального (сіл та міст) османська влада розпустила. Болгарська церква втратила самостійність та була підпорядкована константинопольському патріарху.