2.3 Шляхи подолання бідності в Україні

На сучасному етапі розвитку міжнародної економіки стратегічною метою для всіх країн світу стало проголошення сталого людського розвитку. Тому на сьогодні для України одним з найважливіших питань є подолання бідності. Якщо декілька років тому ще точилися дискусії навколо цього питання, то сьогодні масове поширення та довготривалий характер бідності є беззаперечними та потребує негайних дій.

В останні роки спостерігається економічне відновлення внаслідок успішної економічної політики держави, збільшення соціальних виплат та реальних доходів населення, що начебто привело до підвищення рівня життя населення, проте рівень бідності не став нижчим. Підвищення темпів економічного зростання потребує певних змін у політиці доходів, а саме зміну пріоритетів з підтримки соціально вразливих верств населення на стимулювання ефективної економічної діяльності працездатних громадян.

Один з основних чинників появи бідності є безробіття. Створення нових робочих місць, забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працездатного населення може значно зменшити рівень бідності в країні. Проте деяка частина безробітних насправді не є бідною, тому що вона вже встигла пристосуватися до сучасних економічних умов і знайшла собі джерела заробітку поза зареєстрованим сектором економіки. Також бідність пов’язана з існуванням такої категорії людей, які не можуть заробляти через вік або стан здоров’я. У свою чергу, наслідками бідності в Україні є низький рівень народжуваності, погіршення здоров’я, неможливість отримання якісної освіти, масовий еміграційний відплив економічно активного населення за кордон. Крім цього, в Україні починає формуватися хронічна бідність. Результатом цього може стати бідність наступних поколінь через не змогу отримати належну професійно-освітню підготовку, що призведе у майбутньому до їх низької конкурентоспроможності на ринку праці. Ще однією причиною бідності є відсутність можливостей або несформованих самих потреб, що є результатом низьких соціальних стандартів. Життя у бідності стає звичкою, що трансформує психологічне сприйняття людиною реальності [9, c.309].

До найважливіших потреб людини, які найбільш чітко характеризують бідність у країні, відносяться такі: можливість вести здоровий спосіб життя, якісне медичне обслуговування, доступність якісної освіти, побутові умови для нормального життя, доступ до зайнятості у відповідності з набутою освітою і кваліфікацією. Навіть люди з однаковим доходом можуть мати різні можливості для забезпечення основних потреб життя. Так, люди з малих міст і селищ мають менший доступ до отримання якісної освіти, до якісного медичного обслуговування, комунально-побутових послуг, ніж жителі великих міст [16].

Бідність неможливо уникнути чи подолати. Головне, що можна зробити, щоб бідність не стала проблемою, це посилити контроль над нею і регулювання з боку державних органів влади.

Не дивлячись на те, що кожного року Уряд значно збільшує соціальну допомогу соціально вразливим верствам населення, система діючих в Україні пільг не зменшує рівень розшарування населення, а збільшує його. Система державної соціальної допомоги повинна бути реформована і сприятлива до виконання своїх функцій і обов’язків [45, c.31].

Подоланню бідності заважають такі компоненти нашої економіки, як: звужений ринок збуту продукції та послуг, монополізм, корупція тощо. Політика подолання бідності повинна бути спрямована на створення відповідної законодавчої, нормативно-правової бази та сприятливих економічних умов для подолання бідності [50].

Проблему подолання бідності у нашій країні необхідно вирішувати за допомогою реалізації наступних стратегічних напрямів: підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці, збільшення рівня доходів від трудової діяльності, впровадження доцільних страхових принципів соціального захисту працівників, поліпшення житлових умов соціально вразливих верств населення, удосконалення системи соціального законодавства, ефективне використання бюджетних коштів і засобів спеціальних позабюджетних фондів, реалізація програми залучення міжнародних інвестицій та грантів на соціальні перспективи та заходи, здійснення моніторингу реалізації стратегічних напрямів подолання бідності [32].

Бідність як явище соціально-економічного характеру надає негативну дію і в короткостроковій, і в тривалій перспективі на самі різні сфери суспільного життя. При цьому виділяється декілька основних наслідків від збільшення масштабів і глибини бідності, які безпосередньо впливають на динаміку економічного розвитку України, рівень її конкурентоспроможності в глобальному економічному середовищі. Тому потрібні комплексні підходи до вирішення цієї проблеми, які повинні бути спрямовані на зменшення глибини бідності серед усіх верств населення.

Особливістю природи бідності в Україні і на всьому пострадянському просторі є той факт, що бідність, будучи в чималому ступені наслідком розвалу єдиного економічного господарства, надалі відтворюється і заглиблюється в результаті низки масивних інерційних процесів. Можна назвати деякі із них.

Ліквідація робочих місць внаслідок тривалого паралічу промислового і сільськогосподарського виробництва, відсутність системи наступності кадрів, розпродаж, а також фізичний і моральний знос всієї виробничої бази країн. Наслідком цього стало різке збіднення не тільки маси безробітних або напівбезробітних, але і тих, хто продовжує займати робочі місця в змозі їх якісного регресу. За масштабами свого впливу на добробут населення цей процес просто непорівнянний з соціальною допомогою.

Деградація і навіть руйнування житлового фонду країни та інфраструктури житлово-комунального господарства. Справа не тільки в тому, що залишена без належного догляду та ремонту система потребує дедалі більших і більших витрат на утримання, які перекладаються на плечі мешканців. Саме проживання в будинках, які на очах перетворюються на нетрі, створює у свідомості людей синдром бідності, який зіштовхує їх в бідність реальну.

Згасання трудової та життєвої мотивації, зниження кваліфікації працівників. Це не тільки різко знижує можливості для професійного зростання та збільшення доходів, але й створює те середовище, в якій бідність сприймається як нормальний стан. При цьому різко скоротився доступ сільських дітей до отримання середньої спеціальної та вищої освіти – і сільська молодь викреслює цей шлях зі своїх життєвих планів.

Таким чином, основним недоліком приватизації стало те, що не відбулася реальна структурна перебудова економіки, не був створений клас ефективних власників, а відбулося розшарування на дуже багатих (меншість) і бідних (переважна більшість).

На сьогодні за межею бідності знаходяться майже всі безробітні, навіть ті, що знаходяться на обліку у державній службі зайнятості, оскільки 37–39% з них отримують мінімальний розмір допомоги по безробіттю, який на цей момент становить лише 76,9% від прожиткового мінімуму, що на 221 грн. нижче за межу бідності. Це значною мірою негативно впливає на рівень забезпеченості домогосподарств, в яких є безробітні. Особливо багато тих, хто отримує мінімальний розмір зазначеної допомоги серед молоді. У 2011 році на обліку в державній службі зайнятості перебувало 890,1 тис. незайнятих громадян у віці до 35 років (або 48,0% загальної чисельності осіб, які перебували на обліку), у тому числі 55,6 тис. випускників вищих навчальних закладів, 38,5 тис. випускників професійно-технічних закладів освіти, 6,5 тис. випускників середніх загальноосвітніх шкіл.

Бідність в Україні характеризується і низкою національних ознак. Зокрема, специфічні особливості бідності в Україні мають прояв у наступному:

– низький рівень життя населення в цілому;

– надмірне соціальне та майнове розшарування;

– розповсюдженість бідності серед працюючого населення;

– висока питома вага людей, що вважають себе бідними.

Проблема бідності населення в Україні набуває ще більшого звучання в умовах фінансово-економічної кризи, яка суттєво вплинула на соціально-економічний стан України. Світовий досвід свідчить про те, що у часи економічних та політичних криз проблема бідності надзвичайно загострюється та часто-густо здатна досягти масштабів соціальної катастрофи. Економічні негаразди неминуче призводять до зниження розміру заробітної плати, зростання заборгованостей із її виплати, зростання утриманців за рахунок звільнених та безробітних тощо, що веде внаслідок цього до зниження рівня доходів населення та зростання частки бідних.

Упродовж останніх років в Україні були розроблені та впроваджені певні заходи щодо подолання та попередження бідності населення. Про це свідчить ціла низка нормативно-правових документів, прийнятих Верховною Радою України та Урядом України. Офіційним визнанням чого слугує Указ Президента України "Про невідкладні заходи з подолання бідності" за № 274/2010 від 26.02.2010 р. На виконання Плану організації реалізації цього Указу розроблено проект Закону України «Про затвердження Загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності в Україні на 2010-2015 роки» (далі – Програма).

Метою Програми є створення системи дій, спрямованих на зниження рівня бідності, подолання хронічної бідності, бідності серед працюючих та сімей з дітьми, особливо багатодітних сімей.

Одним із основних напрямів Програми є відновлення та стимулювання економічного зростання. Основними завданнями у цьому напрямі будуть: запровадження нових механізмів відновлення виробництва; стимулювання економічного зростання та соціального прогресу; створення умов для забезпечення стабільного розвитку галузей промисловості. Ці аспекти мають особливе значення для вирішення проблем бідності, адже ефективно впливати на бідність можна тільки на основі економічного зростання.

Шляхи і способи розв'язання подолання бідності. Бідність – це комплексна проблема, а її подолання є довготривалим процесом. Оптимальним варіантом розв'язання цієї проблеми є поєднання активної соціальної політики, спрямованої на відновлення і зростання зайнятості та створення умов для гідної праці, з ефективною підтримкою найуразливіших верств населення.

Розв'язання проблеми передбачається за такими напрямами: відновлення виробництва та стимулювання економічного зростання; сприяння зайнятості населення та розвитку ринку праці; удосконалення механізму оплати праці та соціального діалогу як основних чинників створення умов для гідної праці; розвиток системи соціального страхування; удосконалення пенсійної системи; реформування системи соціального захисту; соціальна підтримка сімей, дітей та молоді; поліпшення медичного обслуговування населення; удосконалення методологічних підходів до оцінки бідності та проведення моніторингу ефективності виконання Програми.

З метою сприяння зайнятості населення та розвитку ринку праці державою передбачається спрямувати зусилля центральних та місцевих органів виконавчої влади на: сприяння розвитку підприємництва та самостійній зайнятості населення; впровадження нормативно-правової бази, що стимулюватиме розвиток інноваційно-інвестиційної діяльності, розроблення державних і галузевих програм, спрямованих на створення якісних та високотехнологічних робочих місць; забезпечення збільшення частки зайнятого населення у високотехнологічних сферах промисловості; сприяння збільшенню попиту на працю шляхом державного замовлення на створення об'єктів соціальної інфраструктури; зменшення безробіття серед сільського населення шляхом стимулювання агропромислової кооперації, розбудови інфраструктури виробничого і соціального призначення, системи агросервісу, переробних підприємств, доступної для виробників торговельної мережі; підвищення якості та конкурентоспроможності національної робочої сили; сприяння підготовці кадрів вищими та професійно-технічними навчальними закладами відповідно до потреб економіки та ринку праці; забезпечення професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників; посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості; недопущення згортання сфери офіційного оформлення праці; сприяння працевлаштуванню осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, громадян похилого віку; створення рівних можливостей для працевлаштування жінок і чоловіків; реалізацію діючих механізмів надання молоді, насамперед випускникам вищих та професійно-технічних навчальних закладів, першого робочого місця; створення умов для роботи молоді у вільний від навчання час; підтримку зеленого туризму, сфери побутових послуг та харчування, відродження народних промислів, організації фермерських господарств; мінімізацію негативних наслідків зовнішньої трудової міграції, здійснення заходів щодо заохочення повернення трудових мігрантів в Україну та сприяння у їх адаптації, розширення системи міждержавних договорів про взаємне працевлаштування громадян і їх соціальний захист.

З метою вдосконалення механізму оплати праці та соціального діалогу як основних чинників створення умов для гідної праці державою передбачається:

• удосконалення механізму визначення прожиткового мінімуму та його підвищення;

• підвищення мінімальної заробітної плати;

• вжиття заходів з легалізації заробітної плати;

• удосконалення умов оплати праці працівників бюджетної сфери, державної служби та підвищення рівня їх оплати праці;

• забезпечення зростання реальної заробітної плати;

• забезпечення своєчасної виплати заробітної плати та недопущення виникнення заборгованості з її виплати;

• ліквідація заборгованості із заробітної плати на підприємствах державної форми власності та активізації дій щодо її зменшення на підприємствах інших форм власності;

• посилення ролі колективно-договірного регулювання оплати праці;

• забезпечення захисту прав працівників;

• зміцнення інститутів соціального діалогу;

З метою вдосконалення пенсійної системи необхідно: покращити матеріальне забезпечення у разі виходу на пенсію працівників освіти, культури, охорони здоров'я; удосконалити порядок призначення та індексації пенсій; забезпечити розвиток накопичувальної системи пенсійного страхування.

З метою реформування системи соціального захисту передбачається: перехід до принципу адресності під час надання соціальних допомог і пільг; розроблення та впровадження системи моніторингу та оцінки програм соціальної допомоги; удосконалення системи соціальної допомоги з урахуванням результатів оцінювання ефективності виконання її окремих програм; запровадження єдиного критерію оцінки майнового стану сім’ї під час визначення її права на призначення соціальної допомоги; наближення рівня забезпечення прожиткового мінімуму під час призначення соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» (1768-14) до прожиткового мінімуму; підготовка пропозицій щодо внесення змін до законодавчих актів з питань надання пільг незахищеним верствам населення та особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; забезпечення функціонування інформаційно-аналітичної системи соціального захисту та єдиної бази даних одержувачів соціальної допомоги; забезпечення прийому громадян, які звертаються за призначенням соціальної допомоги, в органах праці та соціального захисту населення за принципом «єдиного вікна»; підвищення розміру державної допомоги сім'ям з дітьми відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» з урахуванням збільшення прожиткового мінімуму [20, c.77].

З метою соціальної підтримки сімей, дітей та молоді необхідно забезпечити: підвищення конкурентоспроможності на ринку праці шляхом професійної орієнтації молоді, її підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації; запобігання можливим негативним проявам у молодіжному середовищі шляхом розвитку молодіжних ініціатив у сфері праці; формування цілісної системи оздоровлення та відпочинку дітей, зокрема дітей-інвалідів, підвищення якості та доступності послуг з оздоровлення та відпочинку; доступність дошкільної освіти незалежно від місця проживання шляхом оптимізації мережі дошкільних навчальних закладів на якісно новій основі та стимулювання батьків до здобуття дітьми обов'язкової дошкільної освіти; надання кредитів молоді для здобуття вищої освіти; реалізацію та захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей-інвалідів, запобігання та подолання дитячої безпритульності; якість та доступність соціальних послуг, раннє виявлення, облік та соціальний супровід осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах.

А також створення правових, економічних та соціальних умов для функціонування і зміцнення сім'ї, поліпшення демографічної ситуації, забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок, утвердження соціального партнерства сім'ї та держави, формування відповідального ставлення батьків до забезпечення всебічного розвитку та виховання дітей, запобігання насильству в сім'ї. Все це прописано і визнано, але насправді ця програма не виконується.

Виконання даної Програми повинно сприяти збільшенню доходів громадян, зниженню рівня бідності насамперед серед працюючих громадян та сімей з дітьми, зменшенню розриву між показниками бідності у місті та сільській місцевості, розв'язанню соціальних проблем і підвищенню рівня життя населення.

Проте й загальний економічний ріст автоматично не приведе до зниження рівня бідності, що підтверджується результатами попередніх років економічного зростання української економіки і невідповідної цьому зростанню динаміки основних показників бідності. Як показує досвід інших країн, нікому не вдається вирішити проблему бідності без адекватних заходів і реформ в області відносин розподілу, без обґрунтованої політики у соціально-трудовій сфері.

Вирішення проблеми бідності в Україні потребує розробки системи комплексних науково-обґрунтованих заходів, які повинні враховувати профіль, специфіку та особливості формування та поширення бідності, причини її виникнення.

Від тактики виживання необхідно переходити до стратегії розвитку, від боротьби з бідністю – до зростання середнього класу. Головний спосіб боротьби з бідністю – це підвищення рівня життя, це надання громадянам можливості гідно працювати, підвищувати свій рівень добробуту.

Бідність як явище соціально-економічного характеру чинить негативний вплив в короткостроковій та в тривалій перспективі на найрізноманітніші сфери суспільного життя.

Проблема бідності пов’язана з соціальними формами відчуження людини від людини або від суспільства, від передумов і результатів праці, від самої праці, з істотним обмеженням споживання основних життєвих благ, з формуванням таких умов, при яких субкультура бідних перетворюється на чинник дестабілізації життя суспільства.

За даними експертів, у 2013 році Україна займає 83 місце за рівнем розвитку суспільства, знизивши свої позиції за останній рік на сім сходинок рейтингу. Цей фактор привів до посилення проблеми стосовно бідності, викликавши її нові негативні наслідки.

Згідно зі статистикою Організації Об’єднаних Націй, за межею бідності в Україні знаходяться 78 % населення. Це означає, що у такої частини українців споживчий кошик менше визнаної в світі межі бідності – 17 доларів в день. Ця ситуація в країні може привести до соціальної нестабільності та прояву абсолютного характеру влади. Проте, не виключено, що за сприятливих соціально-економічних умов за 2-3 роки добробут українців може зрости. Станом на 2010 рік Україна досягла рівня, коли 5,5 % населення проживає за показником менше 5 доларів США в день за паритетом купівельної спроможності. В Міністерстві економіки України очікувалося, що до 2015 року визначений відсоток буде зведений до нуля.

У документах ООН підкреслюються чотири основних прояви бідності: коротке життя; низька професійно-освітня підготовка; позбавлення економічної бази нормального життя – чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування; усунення від суспільного життя. З огляду на це, виділяють декілька основних наслідків від збільшення масштабів і глибини бідності, які безпосередньо впливають на динаміку економічного розвитку України.

Отже, для оцінки ефективності виконання Програми передбачається проведення моніторингу показників бідності та заходів, спрямованих на подолання бідності, дослідження ефективності заходів щодо соціальної підтримки окремих категорій громадян і експериментальних досліджень динаміки стану бідності населення за умовами життя на початку та після її виконання.

Пропозиції щодо формування державної стратегії подолання бідності:

• Переорієнтувати соціальну політику на переважно активні та реабілітаційні заходи, тобто, встановити реальну, науково обгрунтовану межу бідності і повністю компенсувати втрачені з різних причин доходи до встановленої межі бідності тільки непрацездатним групам населення, а працездатним - доплачувати лише частину від суми дефіциту доходу, стимулюючи активізацію власних зусиль працездатного населення.

• Розмір мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії та всіх видів допомог повинен відповідати рівню прожиткового мінімуму протягом всього перехідного періоду.

• Основу соціального законодавства має складати система взаємопов’язаних соціальних нормативів, базовими з яких є: фізіологічний мінімум, прожитковий мінімум, соціальний мінімум. При цьому решта соціальних нормативів має бути похідними з базових.

• Для забезпечення ефективності системи соціального захисту  необхідно ввести принцип адресності при наданні всіх видів допомог з обов’язковою перевіркою реального рівня життя.

• З метою спрощення процедури надання всіх видів допомог, фінансового контролю та підвищення якості надання адресних видів допомог необхідно об’єднати всю інформацію щодо формування та використання фондів, місцевих бюджетів, персонального обліку громадян, базу даних податкових інспекцій в єдину інформаційну систему.

• Звільнити цільові Фонди від невластивих їм виплат.

Таким чином, запропоноване вдосконалення існуючого законодавства повинно поліпшити становище найбільш незахищених його верств. Але загрозливі масштаби бідності та виникнення явища застійної бідності вимагає від держави першочергових дій, направлених на поліпшення становища зубожілих верств. В зв’язку з цим виникає необхідність прийняття спеціальної державної програми, мета якої полягає в покращання становища бідних верств населення шляхом поступового підвищення їх доходів до межі бідності, ліквідації негативних соціальних наслідків, пом’якшення соціально-психологічної напруги у суспільстві.

Після виконання мною соціологічного дослідження буде насправді вияснено чи актуальна дана політика держави щодо шляхів подолання бідності, та чи справді приймаються міри зменшення збіднілості населення країни та чи підтримує населення запромоновані методи подолання бідності. Також дізнаємось які шляхи вирішення проблеми запропонує частина українського населення.