1.2 Причини, чинники та види формування бідності

Також важливо зазначити, що cистематичне дослідження проблеми бідності провів уперше Бенджамін Сібом Роунтрі: йому ж і належить перше формальне означення бідності, для чого він ввів концепцію кошика базових продуктів. Кожен хто не міг дозволити собі придбати цей кошик продуктів вважався бідним. Кошик запропонований Роунтрі був ідентичним раціону що його давали бідним у робітних будинках, та продукти включені до нього важко назвати делікатесами. Перші два дослідження були проведені у 1860-х роках, потім, під впливом дослідження проведеного Чарлзом Бутом, Роунтрі вирішив провести власні дослідження у Йорку. Дослідження тривало два роки, та у 1901 році було опубліковано під назвою «Бідність, Дослідження життя у місті» (англ. Poverty, A Study of Town Life) [10, c.66].

Тому причини бідності можна умовно розділити на три основні групи:

1. Причини, що йдуть від форм організації життя:

• економічні (безробіття, низький рівень зарплат, пенсій, відсутність заощаджень);

• юридичні (слабкиц правовий захист населення);

• культурні (древній звичай зводити народне піклування про до роздачі милостині, малограмотність мас);

• адміністративні (неефективна система держави);

• соціальні (слабкий розвиток соціальних зв'язків, розшарування суспільства, проблеми соціалізації і самоактуалізації індивіда).

2. Зовнішні причини, стихійно-природні (пожежі, неврожаї тощо.).

3. Внутрішні причини, індивідуально-особистісні (хвороба, розумові і її фізичне дефекти, соціально-психологічний склад особистості та її духовність).

Є такі підходи до пояснення причин виникнення і відтворення бідності як соціального явища.

1. Культурні пояснення. Одна з ключових понять у межах цього підходу — культура бідності. Прибічники цього підходу доводять, що з середовища бідняків характерна особлива культура, в основі якої лежать смиренність, невміння будувати своє майбутнє і фаталізм. У процесі первинної соціалізації вказані цінності передаються від однієї покоління до іншого, наводячи до «спадкуванню» бідності.

Інше культорологічного пояснення бідності використовує поняття культури залежності. Якщо в теоріях культури бідності самі бідняки розглядаються як джерело своїх бід, то в концепціях культури залежності таким джерелом виступає держава з його програмами соціального забезпечення. Як вважає багато хто з ліберальних вчеихі, саме ці програми призводять до того, що бідні перестають покладатися на свої власні сили та паразитують з допомогою суспільства.

Прихильники культурного пояснення феномена бідності обстоюють позиції розвиток в людях таких якостей як завзятість, ощадливість і честолюбство. На думку, одне із варіантів розв'язання проблеми бідності — ліквідація державної соціальної допомоги то її істотну видозміну (наприклад, перехід від безоплатних посібників до таких посідникам, які людина мусила б відпрацювати на суспільній праці).

2. Структурні пояснення. Теорії цього напряму пов'язують наявність бідності зі структурними особливостями суспільства, заснованими на соціальній стратифікації, економічній нерівності тощо.

Прибічники концепції бідності як результату особливої ситуації стверджують, що у житті покупців, безліч суспільства загалом трапляються періоди, коли можливість появи бідності дуже високий. Наприклад, це відбувається, коли у суспільстві спостерігається загальний спад економіки. Причому окремі індивіди не відповідають за виникнення цієї ситуації. У цьому, бідність стає результатом нерівності людей у світі, початку й нерівного розподілу матеріальних благ між індивідами. Щоб запобігти цій ситуацї, необхідно створити систему соціального страхування.

У межах іншої концепції бідність сприймається як наслідок розвитку міжнародної економіки та змін - у структурі світового фінансового ринку робочої сили в. Міжнародні корпорації шукають країни та регіони з дешевою робочої силою, усе веде до того що, прагнучи залучити ці інвестиції багато країн штучно стримують зростання зарплати, що зумовлює загальному зубожіння населення.

Незалежно від цього, які первинні причини бідності, раз виникнувши, вона починає самовідтворюватися. Чим більший відсоток населення поза межею або близько межі бідності, тим більше в цієї країни шансів потрапити до «порочного коло злиднів». Адже якщо велика частина населення бідна, вона може отримувати товари, внаслідок браку виробничих інвестицій, що веде до неможливості розвивати економіку й підвищувати зарплатню трудящих. У цьому країні, у якій велика частина населення веде нужденне життя, важче вирватися зі злиднів.

Якщо можна говорити викорінення абсолютної бідності ряді розвинутих країн, то відносна бідність буде постійної проблемою кожної країни у майбутньому.

Причиною бідності індивіда може бути навіть певний склад його характеру. Так, відсутність сили волі, боягузливість, страх ризику, і навіть пасивність, ліньки, схильність до бродяжництва найчастіше веде до бідності. Нерідко такі риси виявляються у разі відсутності продукції чи втрати найвищих вартостей й життя індивідом, наслідком чого стане за собою стан екзистенціального вакууму, бездуховності. Натомість, і бідність впливає на особистість людини. Бідним людям властиві невисока самооцінка, занижені потреби. У разі безвиході вони часто покладаються на збіг сприятливих зовнішніх обставин, удачу, аніж власні прагнення впливу те що, як складається їхнє життя. Із цим пов'язана підвищена агресивність бідних стосовно суспільства, його законам і людей, владних структур всіх рівнів.

Ми вже знаємо, що однією з головних проблем в Україні є бідність. Про це вже кілька років поспіль ідеться у пресі, а також у програмі діяльності Кабінету Міністрів України «Відкритість, дієвість, результативність». Для подолання бідності ще у 2001 р. було прийнято програму подолання бідності (ППБ), розраховану на 2002 - 2010 рр. На жаль, успіхи з її виконанням далеко не блискучі [10,c.223].

Перші роки української незалежності - перехід від командно-адміністративного до демократично-ринкового суспільного устрою, незважаючи на широкі можливості вибору українського уряду як у здійсненні власних реформ у соціальній, економічній, правовій, управлінській сферах, так і у співпраці із зовнішніми партнерами, відзначилися тривалою та глибокою трансформаційною кризою, яка призвела до посилення масштабів й глибини бідності, економічної нерівності та як наслідок зниження рівня життя широких верств населення в Україні.

Основні причини бідності в Україні полягають, насамперед, у повільній адаптації національної економіки до ринкових умов, неконкурентоспроможності низки галузей і виробництв, превалюванні низькооплачуваних робочих місць. Економічною причиною бідності є низький рівень заробітної плати та соціальних трансфертів, значний рівень безробіття. Зростанню бідності в Україні сприяють: слабке управління бюджетними процесами, державними фінансами, а також значний вплив на уряд олігархічних кіл, у тому числі з метою мінімізації витрат на соціальну політику [12]. Тіньові операції підривають економіку України, поглиблюють її кризовий стан і тим самим призводять до скорочення засобів на подолання бідності. Тінізація економіки заважає реально оцінювати масштаби бідності та адресувати допомогу тим, хто її потребує [8].

ООН наголошує на чотирьох основних проявах бідності:

• коротка тривалість життя;

• низька професійно-освітня підготовка;

• відсутність необхідної бази для нормального життя;

• ізольованість від суспільного життя. [3, c.258]

Особливості проблеми бідності в Україні:

Бідність і державність - необхідність одночасно будувати державу, яку фундамент боротьби з бідністю;

Бідність і громадське суспільство - не створено інститутів громадського суспільства, які б забезпечували необхідну підтримку при вирішенні проблем бідності;

Населення деструктуроване - відсутній середній клас;

Бідність і майбутнє - населення знаходиться в стані тотального незадоволення і невизначеності;

Бідність і Чорнобильська катастрофа - величезні кошти з бюджету йдуть на подолання наслідків катастрофи;

Бідність і людський потенціал - збіднів високоосвічений людський потенціал в науці, техніці;

Бідність і зайнятість - майже одна третина працездатних є безробітними;

Бідність і наука - фінансування науки майже припинилося;

Бідність і освіта, культура - все це сьогодні не безкоштовне [29].

Проблему бідності необхідно розглядати крізь призму різносторонніх інтегрованих факторів. До причин формування та ескалації у соціальному просторі бідності можна зарахувати цілий комплекс уніфікованих передумов:

1. природні та географічні фактори (клімат, інтенсивне використання земель та зниження їхньої родючості);

2. економічні фактори (макроекономічна нестабільність, інфляційні тенденції, відсутність еластичності попиту та пропозиції та невідповідне ціноутворення);

3. медичне забезпечення (малий доступ до якісного медичного обслуговування);

4. адміністративно-урядові проблеми (відсутність демократичних трансформацій);

5. соціальні та демографічні фактори [29].

Вирізняють два види бідності: абсолютна та відносна.

Абсолютна бідність пов'язана з нуждою в життєвих ресурсах, що забезпечують людині біологічне виживання. Йдеться про задоволення найелементарніших потреб - в їжі, житло, одязі. Критерії цього виду бідності мало залежить від часу й місця проживання людини. Конкретний набір продуктів, споживаних біля підніжжя розвитку людського нашого суспільства та сучасною людиною, істотно різниться, але можна однозначно судити, голодує чоловік, або ситий. Отже, критерії абсолютної бідності пов'язані з біологічними характеристиками.

Відносна бідність визначається шляхом перевірки загальноприйнятим, який «нормальним» у цьому суспільстві рівнем життя. Середній рівень життя жінок у розвинених країн Заходу явно вище, що розвиваються в країнах. Те, що вважається бідністю у країнах розвиненого Заходу, для відсталих держав розцінюють як розкіш. Приміром, до категорії щодо бідних у країнах потрапляють, і людей, які відчувають труднощів з харчуванням, але з може дозволити собі задовольняти потреби високого рівня (освіту, культурний відпочинок тощо.). Отже, критерії відносної бідності базуються на соціальних ознаках і дуже варіюються у різні епохи чи країнах.[1]

Крім цієї базової класифікації типів бідності, є й інші підходи. Так, виділяють первинну бідність (це сім'ї, провідне раціональне домашнє господарство, але мають достатніх фінансових коштів) і вторинну бідність (сім'ї, які мають досить фінансових коштів, але потребують через нераціональне ведення господарства). Нарешті, існує розподіл на «стійку» бідність (бідність «у спадок») і «плаваючу» (деякі бідні індивіди знаходять можливість більш високий рівень життя, але водночас люди із середнім статком розоряються і переходять до розряду бідняків) [6, c.309].