Висновки

Бідність в Україні – це складна проблема нашої країни. Проблема бідності – це дуже актуальна тема сучасності. Вона полягає в тому, що немає жодної країни – навіть найбагатшої та справедливої, – де б частина людей вимушено не жила значно гірше, ніж більшість населення.

Низький рівень життя населення в Україні – є причиною бідності. Про це говорять показники: низька якість раціонального харчування, постійна еміграція громадян України, низька народжуваність, високий рівень захворювань та смертності, незадоволеність населення своїм матеріальним становищем.

Політична та економічна кризи, що супроводжуються безробіттям, низькими стандартами оплати праці та недосконалостями соціальної політики, призвели до погіршення рівня життя значної частини населення нашої країни. Бідність є однією з найгостріших соціально-економічних проблем сучасної України [13].

Бідність в Україні є основною невирішеною проблемою серед соціально-економічних питань. За результатами останніх досліджень 28 % населення перебуває за межею бідності. Найгірша ситуація зареєстрована в сільській місцевості, де понад 40 % українців проживає бідно. Цей показник виглядатиме ще гірше, якщо брати до уваги немонетарні критерії бідності, такі як відсутність інфраструктури або надзвичайно обмежений доступ до закладів системи охорони здоров'я [4]. За таких масштабів бідності виникає замкнене коло – низька купівельна спроможність – низький попит на товари і послуги – скорочення внутрішнього ринку, і вплинути на це без серйозного збільшення доходів неможливо [5].

Підводячи підсумки дослідження, на основі вивчення теоретичних концепцій бідності та методологічних підходів до вимірювання бідності, розгляду світових і та регіональні критеріїв бідності, аналізу об`єктивної та суб`єктивної бідності в Україні, причин формування та ескалації бідності, абсолютної та відносної бідності в Україні, дослідження стану суб'єктивної бідності та соціологічного опитування можна зробити наступні висновки.

Розгляд бідності як соціального феномену шляхом аналізу теоретичних концепцій бідності та міжнародних і національних методологічних підходів до вимірювання бідності дозволяє зробити висновок, що у бідності як соціологічного явища немає єдиної форми. Навпаки, бідність представлена в безлічі форм, специфічних для різних соціальних груп. Але яку б з них вона не приймала, бідність сприймається як крайня точка, яка є неприйнятною суспільством з морально-етичних та економічних причин.

Виділяються три основні концепції визначення бідності: абсолютна, відносна та субґєктивна. Абсолютна концепція бідності ґрунтується на неможливості задовольнити встановлений мінімальний перелік основних потреб людини, коли соціальний субґєкт знаходиться нижче межі так званого прожиткового мінімуму. Відносна концепція бідності базується на співвідношенні показників добробуту людини з рівнем матеріальної забезпеченості, що є домінуючою в конкретній країні. Масштаби відносної бідності не співпадають з масштабами абсолютної.

Абсолютна бідність може бути ліквідована, але відносна присутня завжди, внаслідок того, що нерівність є невідґємним атрибутом стратифікованих суспільних утворень. Відносна бідність зберігається, і навіть зростає, коли стандарти життя всіх соціальних прошарків підвищуються. Субґєктивна концепція бідності випливає з оцінок матеріального становища та рівня життя, даних самими соціальними субґєктами.

Вивчення світових та регіональних критеріїв бідності та порівняння показників бідності в різних країнах світу довело, що визначення критеріїв бідності залежить від життєвих стандартів окремої країни, групи країн, регіону тощо. Але для кожної країни, безумовно, бідність проектується на економіку, соціальні відносини, політику, культуру.

За світовими стандартами українське населення знаходиться над межею абсолютної бідності, але сільські домогосподарства мають значно гірший рівень життя та знаходяться у зоні ризику. Щодо відносної бідності, яка розраховується за допомогою прожиткового мінімуму, то тут можна зробити висновок, що майже четверта частина українського населення страждає від недостачі коштів. Але це з при умові, що офіційні статистичні дані співпадають з реальними доходами українців.

Бідність в Україні характеризується низкою національних ознак. При цьому основною ознакою "української бідності" є те, що в нашій країні існує проблема бідності серед працюючого населення. Також в Україні спостерігається суттєва диференціація заробітної плати за видами економічної діяльності, що дозволяє зробити висновок про певну галузеву та відповідно територіальну локалізацію бідності.

Специфічні особливості бідності в Україні мають прояв у наступному:

- низький рівень життя населення в цілому;

- надмірне соціальне та майнове розшарування;

- розповсюдженість бідності серед працюючого населення;

- висока питома вага людей, що вважають себе бідними.

Суб'єктивна бідність визначається у відповідності з особистими оцінками. Суб'єктивна бідність має надзвичайно важливе значення при аналізі та прогнозуванні суспільної поведінки, оскільки такий прояв бідності безпосередньо пов'язаний з маргіналізацією суспільства, утриманськими настроями значних його верств. Саме суб'єктивна бідність, формуючи неконструктивну поведінку, знижує трудову активність, ініціативу та бажання шукати додаткові заробітки, розпочинати самозайнятість або підприємницьку діяльність. А це відповідно провокує готовність населення до сприйняття деструктивних ідей, до протиправних дій. Втрачаючи віру у свої власні сили, людина сподівається на чиюсь допомогу, очікує вказівок і починає підкорятися будь-якій політичній силі, що належним чином натискає на больові точки.

Слід зазначити, що почуття бідності виникає в індивідів найчастіше не в результаті його співставлення з абсолютними показниками, а в результаті порівняння власних можливостей зі стандартами споживання інших людей, або зі своїми можливостями у минулому. У суспільствах з невисоким рівнем життя, до яких належить Україна, виникає небезпека підміни системи цінностей споживчими потребами та вподобаннями. Суперечність між широко пропагованими моделями споживання й реальними можливостями їх досягнення збільшує кількість "суб'єктивно бідних". За таких умов виникає відчуття постійного невдоволення власним життям, заниження самооцінки та масового поширення утриманських настроїв в суспільстві, що й пояснює надвисокі масштаби суб'єктивної бідності в нашій країні. Як показали результати різних соціологічних опитувань протягом останніх років, у суспільній свідомості домінують песимістичні оцінки матеріального становища і загальна бідність в Україні стала чимось на зразок аксіоми.

Тому подолати суб'єктивну бідність неможна виключно шляхом підтримки вже знедолених. Задекларована європейська орієнтація України потребує відмови від моделі "дешевої робочої сили" та закріплення на нормативно-правовому рівні соціально прийнятних життєвих стандартів, насамперед, параметрів оплати праці.

Перехід України до ринкової економіки призвів до високої диференціації окремих соціальних груп за рівнем життя, зростання частки бідного населення. Ця проблема формує серйозну загрозу національній безпеці, зачіпаючи не окрему людину, а суспільство загалом. На поглиблення розшарування суспільства впливає також недостатня діяльність держави у сфері зменшення соціальної нерівності, відсутність ефективних реформ та визначення пріоритетів на коротко -, середньо - і довгострокову перспективу. Закономірно, що бідність дуже тісно пов’язана з безробіттям, тому перспективами подальших досліджень в цьому напрямку є розроблення стратегічних напрямів регулювання зайнятості населення.

Механізми подолання бідності, що нині застосовуються в Україні, є недостатньо ефективними, про що свідчить високий її рівень. І тому вирішення цієї проблеми в Україні потребує розробки системи комплексних науково - обґрунтованих і більш дієвих заходів, які повинні враховувати профіль, специфіку та особливості формування і поширення бідності, причини її виникнення та засоби її подолання, а саме нової, більш дієвої стратегії подолання бідності та механізмів її реалізації.

Головний спосіб боротьби з бідністю – це підвищення рівня життя, це надання громадянам можливості гідно працювати, підвищувати свій рівень добробуту.

Вирішення внутрішніх проблем дозволить Україні заявити про себе, як про сильну європейську країну та наблизить її до європейських структур.