3.2. Порівняльний аналіз вивчення проблем бідності в Україні серед різних дослідників

За результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології, 1998 року лише 10% населення могли купити собі щось окрім їжі й одягу, а 2005-го — вже 34%. На цьому тлі риторично звучить запитання, чи є актуальною для України проблема бідності. Народ звик забезпечувати себе сам, часто тримаючи свою сімейну економіку «в тіні» — як державну. Окрім об’єктивних критеріїв бідності, наш «сумирний обиватель» часто співвідносить зі своїм життям критерії явно завищені — гідного рівня життя. Так виникає феномен відносної бідності.

Бідність по-українськи: витрати вдвічі перевищують доходи — Що стосується бідності та її динаміки, — розповідає генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто, — то існує стандартна методика, яку представляє Світовий банк, — вона фіксує витрати населення. І виходить ця методика із того, що люди приховують свої доходи, а розповідаючи про витрати, втрачають пильність і говорять більш відверто. Як ми вже знаємо, виділяється «абсолютна» й «відносна» бідність. Абсолютна визначається так: скільки людині потрібно грошей, щоб вона могла більш-менш нормально жити, не побоюючись смерті від голоду. У цьому сенсі це досить жорстке визначення, оскільки Світовий банк працює в усіх країнах, зокрема і там, де голод і бідність розуміється дуже жорстко: бідною визнається людина, яка ледве зводить кінці з кінцями. Тому «підбирається» продовольчий кошик, типовий для цієї країни, котрий відбиває кількість калорій, достатніх для людини, щоб не захворіти. Непродовольчі витрати визначаються таким чином: виділяється ряд домогосподарств, які мають витрати на рівні бідності, вивчається частка непродовольчих витрат у їхній загальній масі і визнаються жорстким необхідним мінімумом. У нас же про рівень бідності довго нічого не говорили, казали про прожитковий мінімум, який увесь час був політичним, а не економічним критерієм. Адже межа рівня бідності не визначалася, і до неї не прив’язували різного роду виплати. Навпаки, держава намагалася підігнати цей кошик під те, що можна людям виплачувати. До речі, у розвинених країнах, де практично ніхто не відчуває проблем із харчуванням, критерій «абсолютна бідність» не працює. Водночас є соціальна диференціація, є люди, котрі вважають себе бідними. Так з’являється поняття «відносна бідність». Ймовірно «відносні бідняки» — це люди, котрі одержують на місяць удвічі менше від прийнятого в суспільстві середнього рівня доходів. Для України доцільніше використовувати поняття абсолютної, а не відносної бідності. Вимірювати рівні бідності дуже складно, адже при дослідженнях доходів і витрат населення виявляється, що в середньому в Україні доходи приблизно вдвічі нижчі, аніж витрати. З одного боку, люди не хочуть указувати свої доходи (не тільки в Україні, а й у всьому світі), а з іншого, є ще негрошові доходи, які не усвідомлюються і не фіксуються. Наприклад, присадибні ділянки. У соціології люди з різним рівнем доходів діляться на групи (децили) — нижні 10%, наступні 10% тощо. У першому децилі (у нижніх 10%) різниця між доходами й витратами особливо велика (наприклад, 1996 року витрати перевищували доходи в 13 разів). Окрім стандартних шкал вимірювання, є деякі суб’єктивні показники, які відбивають сприйняття населенням рівня бідності. Виникає запитання: як визначити, хто бідний, а хто ні. Ми перевірили на деяких вибірках, як розподіляється соціальна допомога. Виявилося, що ефективність дуже низька — наприклад, житлову субсидію одержували 57% бідних і 49% не бідних, у той час як 43% бідних не одержували житлову субсидію. 20% українців мають прибуток вищий за середній. Але вважають себе «відносними бідняками» Ми багато років ставимо запитання: «Оцініть, будь ласка, ваш рівень доходів: набагато вищий за середній, вищий за середній, трохи вищий за середній, середній, трохи нижчий за середній тощо». Виявилося, що буквально до останнього часу сума тих, хто каже, що у нього рівень доходів набагато вищий за середній, вищий за середній і трохи вищий за середній, становила 1,5% населення. Тобто більшість вважають себе бідними або середніми за доходами. Однак, якщо брати реальний розподіл і дивитися, у кого доход вищий за середній, виявиться, що він дійсно скошений у бік бідності, але 20% населення все ж таки мають доход вищий за середній. Окрім кількісних досліджень, ми проводили також якісні: фокус-групи, глибинні інтерв’ю. Без цього часто й не розібратися в проблемі бідності. Наприклад, ставилося запитання, чи користуються люди пральним порошком. В одному із сіл родина сказала, що користується. А потім виявилося, що сусіди просто залишають їй мильну воду після свого прання. Суть одного з наших опитувань про фінансовий стан полягає в тому, щоб визначити, на що бракує грошей. Тут важлива структура потреб, оскільки грошей не вистачає завжди: комусь на їжу, комусь на купівлю ще одного телеканалу... До 1999 року частка людей, яким бракувало грошей на їжу, дуже зростала. А потім вона почала падати — ще до визнаного політиками зростання виробництва. Цей факт ми інтерпретуємо як ефективне функціонування тіньової економіки. Реально економіка зростала, тільки не офіційна, а тіньова. Ми вивчали механізми виживання населення — виявилося, що їх два. Це присадибні ділянки — ще не дуже давно 62% міського населення на них добувало собі додаткову їжу і тільки 14% дачників продавали свою продукцію. А другий, дуже суттєвий механізм — це тіньова зайнятість населення. Завдяки їй народ уже може себе прогодувати: якщо раніше бракувало грошей на їжу 51,8% респондентів, то тепер уже 15,3%. І якщо так триватиме, то проблема харчування для наших людей буде вирішена. Таким чином на структуру абсолютної бідності у нас більш оптимістичний погляд, аніж у інших політиків, які стверджують, що 90% населення у нас кінці з кінцями не зводять. Що стосується втечі від бідності, то тут ситуація в цілому сприятлива, а стосовно формування середнього класу — більш складна. «Відносний» середній клас? Реальні підрахунки, проведені разом із Держкомстатом, довели: якщо брати західні критерії середнього класу (такі як забезпеченість переліком основних, прийнятих як стандарт, матеріальних благ, — наявність машини, певних житлових умов, можливості літнього відпочинку), то в результаті це відповідає рівню життя 3—4% українського населення. Тому запровадили поняття «українського середнього класу» (або «відносного»). Реально це аналог «абсолютної і відносної бідності». Інше питання, які орієнтації у «відносного» середнього класу. Він розмитий, не має чітких критеріїв, до того ж сам термін «середній клас» прийшов із політики, тому не так розроблений, як поняття того ж «соціального класу». Цей прошарок ще потрібно вивчати, тому коректніше було б говорити не про «феноменальний» «український» і не про «відносний», а про потенційний середній клас. Чи є специфічною українська бідність? У світі витрати населення також випереджають доходи, хоча й не настільки, як у нас, але теж суттєво. Люди в Україні вважають себе бідними, якщо не можуть підтримувати своє існування на рівні гідного способу життя. Міжнародні організації вважають, що бідність — це загроза нормальному існуванню людей як такому. Головна ідея для суспільства — розробити певні критерії, за якими держава (соцзабез, соціальні працівники тощо) зможуть визначити, хто є реально бідним. Бідним людям, які не можуть себе забезпечити (наприклад, пенсіонери, діти), має бути забезпечений захист держави, а решті — можливість самим заробити. Недавно ми проводили дослідження соціального самопочуття людей після закриття шахт — там по п’ять місяців не платили зарплату. Спадає на думку анекдот: «Молодий чоловіче, як же ви, такий здоровий, жебракуєте? Ідіть працювати! — Та я ж тільки після роботи жебракую!» От повчальна історія. Нігерії не надавали допомогу міжнародні фонди, у результаті вона змушена була провести структурну перебудову народного господарства і зараз є лідируючою африканською країною серед тих, що розвиваються. Ті ж країни, котрим найбільше допомагали, таких стимулів не мали. Тому нова позиція Світового банку — допомога має бути дозованою, здебільшого зводитися до технічної, до навчання. Це краще, аніж нескінченні вливання в економіку. Незважаючи на деяке покращання добробуту населення останнім часом, в плані того що держава підвищила пенсії , зарплатню, тобто постає сумна тенденція, що ще дуже рано говорити про подолання бідності. На жаль, в Україні система соціального захисту значно відстає від трансформаційних процесів економіки. Адресна допомога незахищеним верствам населення тільки починає набирати обертів і поки що не справляється з поставленими завданнями. Суми наданих допомог іноді викликають не тільки незадоволення, а й здивування, обурення, а іноді є просто знущанням: допомога дитині у разі втрати годувальника, допомога малозабезпеченим сім'ям, одинокій матері, з безробіття, на поховання тощо.

Головними пріоритетами державної соціальної та демографічної політики має бути стимулювання не тільки народжуваності, продовження повноцінної економічної активності населення старших вікових груп, забезпечення пільгових та сприятливих умов розвитку підприємницької діяльності, а й підвищення рівня заробітної плати працюючого населення. Посилена увага до відтворення робочої сили країни, забезпечення добробуту саме працюючих громадян допоможе докорінно вирішити проблеми усіх інших прошарків населення і тим самим підвищити рівень економіки держави в цілому. Жодну країну не можна вважати заможною та розвиненою, якщо основна маса її населення проживає в бідності та злиднях.

Для України означає, що якщо зарплата працівника менше 4161 грн., то він перебуває на межі бідності. Ураховуючи, що середня заробітна плата в Україні за перший квартал 2013 р., за даними Міністерства соціальної політики України, становила 3085 грн., то «заробіток по-українськи» майже в півтора рази нижчий, ніж міжнародний рівень межі бідності.

Соціологи з жалем констатують, що рівень домагань українців - нижче нікуди, а якщо людина не може стати багатою навіть в мріях, в реальності зробити це буде ще важче. Рівень потреб населення країни дуже низький, - говорить директор соціальних програм Центру Разумкова Людмила Шангіна. - Відповідаючи на запитання, який рівень доходів він вважає достатнім, середньостатистичний українець називає суму лише в 3-4 рази перевищує нинішній прожитковий мінімум, який, як відомо, дуже занижений. Природно, в нашому суспільстві є люди з високим рівнем потреб, але більшість готові задовольнятися малим.

За даними мого дослідження, майде 81% респондентів відносять себе до осіб з низьким рівнем доходу, хоча в частини опитаних рівень доходів перевищує прожитковий мінімум в два рази. От 13% стверджують, що вони належать до середнього класу, та лише маленька частинка населення 6% вважають себе людьми з високим рівнем доходу. Варто відзначити також тенденцію, що населення яке відносить себе до бідного це є насамперед, працюючі, пенсіонери та безробітні. Більшість же, студенти вважають себе самодостатніми людьми і відносяться до осіб з середнім рівнем доходу.

Загальний низький рівень життя населення пояснює переважно негативний характер оцінок матеріальних умов працюючих на промислових підприємствах України, хоча останні за рівнем доходів перебували в більш вигідному становищі порівняно з працівниками культури , охорони здоров’я, освіти та безробітною частиною населення.

Основними причинами виникнення та поширення бідності в Україні є безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соціальних виплат, які мають економічне та кримінальне підґрунтя. Також за даними дослідження

Тому основними причинами бідності я виділила наступні:

• низький рівень соціальних стандартів і гарантій (заниже­ний розмір прожиткового мінімуму, відтак, і мінімальної зарплати, розмірів державної соцдопомоги, застосування в законодавстві показника «рівень забезпечення прожитко­вого мінімуму»);

• недосконала податкова система (великий розрив між сплатою податків багатими та бідними громадянами; відсут­ність неоподатковуваного мінімуму на доходи громадян, що призводить до суттєвої податкової дискримінації сто­совно працюючих громадян; податкова дискримінація в оподаткуванні трудових доходів у вигляді зарплати порів­няно з оподаткуванням нетрудових доходів);

• заборгованість із виплати заробітної плати;

• високий рівень безробіття серед молоді та осіб перед­пенсійного віку.

Подолання бідності – багато етапний процес, протягом якого змінюються завдання й уточнюються критерії виміру бідності відповідно до соціально-економічного розвитку країни Україна як одна з 191 держав – членів ООН, взяла на себе зобов’язання ввійти в 2015 рік, знищивши найбільш гострі прояви цієї соціальної недуги. З 2001 року в нашій країні поетапно реалізується Стратегія подолання бідності. Але ніяк не може реалізуватися, на жаль. Виконавши дослідження та опитавши деяку частину населення нашої держави, я виокремила основні причини та можливі шляхи зменшення бідності. Чому зменшення. А не подолання, тому що подолати бідність повністтю в Україні та і в будь-якій державі неможливо. Аже бідність виражається не тільки в матеріальному плані, а й культурному, духовному.

   Основними шляхами уникнення і зменшешення бідності є забезпечення економічного зростання, підвищення рівня продуктивної зайнятості населення, реформування системи соціальної підтримки населення шляхом консолідації всіх соціальних програм і видів допомоги на основі оцінки сукупного доходу сім’ї, інтеграції осіб з обмеженими фізичними можливостями у суспільне життя.  

Також для подолання бідності в Україні потрібно створити об'єктивні передумов для стабільного зростання реальних копійчаних доходів населення, забезпечення оптимального рівня зайнятості. Посилити орієнтації економічних процесів на більш ефективне задоволення потреб найбільш уразливих верств населення, створити передумови для переходу від цієї стратегії до стратегії запобігання бідності.

Згідно зі Стратегією соціально-економічного розвитку України на 2002-2015 рр. пріоритетними напрямками діяльності уряду з метою вирішення проблеми бідності є наступні: Сприяння розвитку зайнятості та ринку праці, як шляху до забезпечення працездатним верствам населення умов для самостійного вирішення проблеми підвищення свого добробуту, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, перешкоджання безробіттю;

Підвищення рівня заробітної плати та купівельної спроможності населення. Створення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, спрямованого на посилення соціального захисту працюючих та членів їх сімей від можливої ​​бідності внаслідок неможливості отримання доходу в разі втрати роботи чи працездатності через хворобу, внаслідок нещасного випадку, каліцтв, старості або втрати годувальника; Забезпечення соціальної підтримки найбільш вразливих верств населення шляхом запровадження адресної соціальної допомоги та соціальних послуг за допомогою реалізації Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» та «Програми житлових субсидій»; Зважена політика щодо реформування житлово-комунального господарства; Загальне економічне оздоровлення і підйом економіки; Розширення інвестицій в сфері освіти, культури і спорту; Реструктуризація заборгованості по заробітній платі; Поступове формування середнього класу.

В умовах несформованості ринкових відносин, яка має місце в Україні, прогнозування такого складного явища як бідність не може розглядатися спрощено. Крім того, за даними спеціальних досліджень в Україні існує значна асиметрія територіального розподілу бідності.

З метою об'єднання міжнародних зусиль, спрямованих на вирішення глобальних проблем економічного, соціального характеру, у вересні 2000 року відбулася найбільша в історії зустріч світових лідерів - Саміт Розвитку Тисячоліття ООН. Представники 189 країн світу, в тому числі і України, підписали Декларацію, зобов'язуючись виконати до 2015 року вісім глобальних Цілей Тисячоліття: Забезпечення всім дітям початкової освіти; Сприяння гендерній рівності; Скорочення дитячої смертності; Поліпшення стану здоров'я матерів; Зупинка поширення ВІЛ / СНІДу та ін. Хвороб; Забезпечення сталого розвитку довкілля; Розвиток глобального співробітництва для розвитку.

Але головною метою є ліквідація крайньої бідності і голоду, зокрема, зниження на 50% частки людей, що живуть за межею бідності.

З урахуванням національних особливостей економічного розвитку, була розроблена українська декларація Цілей Розвитку Тисячоліття. Першою глобальною метою є подолання бідності. Для досягнення цієї мети перед Україною поставлено два стратегічних завдання, виконання яких обмежена терміном до 2015 року: зменшити масову частку населення, вартість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. За паритетом купівельної спроможності; зменшити на тре частку бідного населення (за національною межі бідності).

Подолання бідності є тривалим і непростим процесом, протягом якого можуть змінюватися завдання і уточнюються критерії вимірювання бідності. Виходячи з розробленої Методики комплексної оцінки бідності, аналіз показників за час реалізації Стратегії свідчить про стабільну ситуацію.

При цьому передбачається ряд короткострокових заходів щодо ліквідації бідності на найближчу перспективу:

Позитивні зміни на ринку праці. Планується працевлаштувати за допомогою державної служби зайнятості на вільні та новостворені робочі места 1 086 600 чоловік незайнятого населення та безробітних, а також залучити до оплачуваних громадських робіт не менш 414 000 чол .. Активніше надаватимуться соціальні послуги безробітним, які не мають можливості конкурувати на рівних на ринку праці;

Подальше розширення надання одноразових виплат допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності;

Забезпечення Міністерством праці, МЗС і Мін'юстом нормальних і законних умов праці для українців - трудових емігрантів і заробітчан;

Забезпечення зростання рівня мінімальної заробітної плати не менше ніж на 10% в рік для ліквідації бідності серед працюючого населення. З 1 червня 2007 р. мінімальна заробітна плата зросла на 5%, з 1 грудня поточного року - підвищиться на 7,1%. А також забезпечення на регіональному рівні зростання фондів оплати праці працівників виробничої сфери та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці;

Триразове підвищення мінімальної пенсії в 2007 році. Вживання заходів по індексації пенсій на коефіцієнт, який відповідає не менше ніж 20% темпів річного зростання мінімальної заробітної плати;

Конкретна фінансова допомога для громадських організацій інвалідів, які мають статус всеукраїнських з держбюджету і Фонду соціального захисту інвалідів. Передбачається також наявність ряду пільг, зокрема - з податку на прибуток, ПДВ, плати за землю, зменшення розмірів внесків на деякі загальнообов'язкові види державного страхування;

Моніторинг показників бідності та рівня життя населення та видання відповідних інформаційно-аналітичних видань.

Крім того планується ще ряд дрібніших заходів, спрямованих на більш концентровані і нечисленних групи населення.

До демографічних наслідків посилення бідності можна віднести значне зниження народжуваності і зростання смертності населення, підвищення рівня захворюваності і травматизму, скорочення середньої тривалості життя, що веде фактично до депопуляції і втрати національного генофонду. У економічному контексті дія цих чинників істотно зменшує трудовий потенціал країни і тим самим обмежує відтворювальні можливості її економічної системи. Соціальними проявами бідності слід вважати збільшення безробіття і нелегальної зайнятості, посилення криміногенної обстановки, появу актів громадянської непокори. Ці проблеми перешкоджають соціальній стабільності в суспільстві, знижують якість життя, збільшують витрати бюджету на соціальну допомогу і охорону правопорядку, дестимулюють підприємницьку активність.

Економічні наслідки розповсюдження бідності в Україні пов’язані з перспективами її макроекономічного розвитку, а також інтеграції країни в міжнародну економіку як повноправного суб’єкта зовнішньоекономічних відносин.

Найважливішим макроекономічним наслідком посилення бідності є зниження темпів розвитку економіки з наступних причин: скорочення платоспроможного попиту, яке дестимулює виробничу активність, погіршення кількісних і якісних характеристик ресурсу праці, втрата можливості формування і акумуляції ресурсу «людського капіталу» як ключового чинника економічного зростання.

Результати виконаного дослідження дозволяють зробити наступні висновки і рекомендації: для ретельного дослідження всіх аспектів бідності доцільним є включення нового показника позбавлення - показника бідності за відсутністю можливостей, який концентрує увагу на результатах використання ресурсів для людини та відображає відсоток людей, що не мають базових або елементарних людських можливостей.

Оскільки бідність є явищем родинним, а не індивідуальним, межу бідності для надання допомоги слід розраховувати для домогосподарства, тобто використовувати еквівалентний доход. Феномен бідності в Україні полягає, в першу чергу, в стрімкому характері негативних процесів, що почали відбуватися водночас і, тим самим спричинили появу типу бідності,  не притаманного  світовому суспільству. Нужденність стала звичною реальністю для великих груп населення, не тільки тих, хто опинився в екстремальних умовах але й для тих, хто раніше міг забезпечити себе і свою родину, тобто для робітників кризових галузей, зокрема осіб з високим рівнем освіти або кваліфікації

Найбільш важливим чинником, що визначає профіль бідності в Україні, є склад сім`ї. В бідних сім`ях, як правило, більше дітей та осіб похилого віку, а головою сім’ї найчастіше виступає жінка.

Зниження реальних доходів населення і розповсюдження бідності в Україні в роки ринкових реформ – це результат не тільки падіння обсягів та рівня виробництва, високого рівня інфляції, але й наслідок відсутності ефективних державних механізмів щодо сприяння адаптації населення до нових економічних умов.

Основу соціального законодавства має складати система взаємопов’язаних соціальних нормативів, базовими з яких є: фізіологічний мінімум, прожитковий мінімум, соціальний мінімум. При цьому решта соціальних нормативів має бути похідними з базових. Необхідною умовою для створення ефективної системи соціального захисту є застосування адресних допомог (з обов’язковою перевіркою реального рівня життя).

Загрозливі масштаби бідності та виникнення явища застійної бідності вимагає від держави першочергових дій, направлений на поліпшення становища населення, яке опинилося на межі зубожіння. В зв’язку з цим виникає необхідність прийняття спеціальної державної програми допомоги бідним верствам населення України.