Діяльність увкб оон в Україні

УВКБ ООН відкрило представництва у Білорусі, Молдові та Україні приблизно в один час, в середині 1990-тих років. Білорусь та Молдова приєдналися до Конвенції 1951 року та Протоколу до неї 1967 року в 2001 році, Україна приєдналася до вище згаданої Конвенції у 2002 році.

У всіх трьох країнах УВКБ ООН активно працює з урядами за підтримки НУО задля розвитку національного законодавства та побудови ефективних систем притулку, котрі відповідали б міжнародному праву. З цією метою УВКБ ООН вклало у регіоні близько 30 000 000 доларів США (зокрема, 20 000 000 доларів США – в Україні, 5 000 000 доларів США – у Білорусі та 5 000 000 доларів США – у Молдові).

З того часу, як УВКБ ООН встановило свою присутність у цих трьох країнах регіону, відповідно до офіційних даних урядів Білорусі, Молдови та України станом на 1 січня 2006 року, загалом 6 455 шукачам притулку було надано статус біженців (5 362 в Україні, 773 у Білорусі та 320 у Молдові). З них 3 136 осіб все ще зареєстровані як такі, що мешкають у регіоні, більшість – в Україні (2 346), інші – у Білорусі (706) та Молдові (84). В усіх трьох країнах біженці переважно мешкають у містах, переважна більшість – у відповідних столичних містах Києві, Мінську та Кишиневі. У 2005 році органи влади у трьох країнах опрацювали загалом 1 999 нових зверенень про надання статусу біженця (1 740 в Україні, 118 у Білорусі та 141 у Молдові) і 144 особи було визнано біженцями (49 в Україні, 41 у Білорусі та 54 у Молдові).

В Україні загалом 742 біженці було натуралізрвано з 2002 року. У Білорусі протягом 2004-2005 років загалом 3 біженці отримали білоруське громадянство. Дотепер жодного біженця не було натуралізовано у Молдові, оскільки жоден не відповідає вимозі перебування у країні протягом восьми років.

У 1996 році уряд України запросив УВКБ ООН надати допомогу в реінтеграції колишніх депортованих осіб, котрі повернулися до Криму. У відповідь УВКБ ООН розпочало широкомасштабну кампанію набуття громадянства, програми організації зайнятості, реконструкції притулків та навчання толерантності. Вартістю в 5,3 мільйони доларів США, надана УВКБ ООН протягом минулих одинадцяти років допомога для реінтеграції людей, що поверталися до Криму, є найширшою програмою, пов’язаною із запобіганням та скороченням безгромадянства, що її досі здійснювало УВКБ ООН у одній країні.

Як наслідок, близько 250 000 людей, що повернулися, отримали допомогу в набутті українського громадянства. Щороку близько 3 000 колишніх депортованих осіб (та їхніх нащадків) прибувають до Криму, тому УВКБ ООН продовжує надавати безкоштовну юридичну допомогу людям, що повертаються, через місцеву НУО.

Агентство було створене Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 4 грудня 1950 р. і розпочало свою роботу в 1951 р. По закінченні Другої світової війни воно надало допомогу більш як мільйону біженців у Європі.

Невдовзі після підписання в 1951 році Конвенції про статус біженців стало зрозуміло, що у випадку біженців не можливо обмежуватися лише територією Європи. У 1957 р. УВКБ ООН долучилося до роботи з китайськими біженцями в Гонконзі, а також з алжирськими біженцями, які опинилися у Марокко та Тунісі в результаті війни Алжиру за незалежність. Ці дії відзначили впровадження ширшого, більш глобального мандату УВКБ ООН у справі захисту біженців та гуманітарної допомоги.

Деколонізація 1960-хрр. викликала великий рух біженців в Африці, що стало серйозним викликом, який продовжував змінювати мандат УВКБ ООН. На відміну від європейської кризи біженців після Другої світової війни, для ситуації в Африці не існувало довгострокових рішень. Багато людей, що залишали свою країну, знаходили нестабільність в іншій. Вже до кінця декади дві третини бюджету УВКБ ООН були зосереджені у операціях в Африці.

У 1970-хрр. УВКБ ООН працювало з біженцями зі східного Пакистану в Індії (невдовзі перед утворенням Бангладешу) та мільйонами втікачів від війни у В’єтнамі.

У 1980-хрр. багато країн, що підписали Конвенцію, відмовилися переселяти біженців у зв’язку зі значним зростанням їх кількості. Часто біженцями ставали в результаті міжетнічних конфліктів в новоутворених країнах. Таким чином навіть «незначні» конфлікти породжували велику кількість переміщених осіб. УВКБ ООН стало більше долучатися до програм допомоги в таборах біженців, часто розташованих у ворожому середовищі.

Кінець Холодної війни відзначився тривалими міжетнічними конфліктами. Гуманітарне втручання багатонаціональних сил почастішало, а медіа почали відігравати велику роль. Прикладом цього стало висвітлення місії НАТО в Югославії у 1999 році, тоді як, наприклад, геноцид 1994 року в Руанді, що спричинив серйозну кризу біженців, привернув значно менше уваги. УВКБ ООН продовжило боротьбу з обмежувальною політикою щодо біженців так званих «багатих» націй.^[1]

Міжнародний захист є наріжним каменем роботи УВКБ ООН. На практиці це означає забезпечення поваги до базових прав людини та гарантування того, що жодна особа не буде недобровільно повернута до країни, в якій вона має підстави побоюватися переслідувань.

УВКБ ООН сприяє поширенню міжнародних угод стосовно біженців та наглядає за дотриманням урядами міжнародного права про біженців. Його персонал працює у різноманітних місцях – від столичних міст до віддалених таборів та прикордонних зон – намагаючись надати вищезгаданий захист та мінімізувати загрозу насильства, у тому числі сексуального, жертвами котрого стають багато біженців навіть у країнах, що надають притулок.

Агентство шукає "довгострокових" рішень, допомагаючи біженцям повернутися на батьківщину якщо умови це дозволяють, допомагаючи їм інтегруватися у країнах, що надали їм притулок, чи переселитися до третіх країн.

Мандат УВКБ ООН розширювався, щоб охопити крім біженців, ще й інші групи, такі як шукачі статусу біженця, біженці, що повертаються на батьківщину, та окремі категорії з близько 20-25 мільйонів людей, що переміщені в межах своїх країн та офіційно визнані "внутрішньо переміщеними особами".^[2]

Нині УВКБ ООН (штат якого становить близько 7 190 працівників) опікується більш ніж 36 млн. осіб у більш ніж 123 країнах світу. Серед них:

• 15,6 мільйонів внутрішньо переміщених осіб;

• 10 мільйонів біженців;

• 2,5 мільйона репатріантів;

• 6,5 мільйонів осіб без громадянства;

бМіжнародний захист є наріжним каменем роботи УВКБ ООН. На практиці це означає забезпечення поваги до базових прав людини та гарантування того, що жодна особа не буде недобровільно повернута до країни, в якій вона має підстави побоюватися переслідувань.

УВКБ ООН сприяє поширенню міжнародних угод стосовно біженців та наглядає за дотриманням урядами міжнародного права про біженців. Його персонал працює у різноманітних місцях – від столичних міст до віддалених таборів та прикордонних зон – намагаючись надати вищезгаданий захист та мінімізувати загрозу насильства, у тому числі сексуального, жертвами котрого стають багато біженців навіть у країнах, що надають притулок.

Агентство шукає "довгострокових" рішень, допомагаючи біженцям повернутися на батьківщину якщо умови це дозволяють, допомагаючи їм інтегруватися у країнах, що надали їм притулок, чи переселитися до третіх країн.

Мандат УВКБ ООН розширювався, щоб охопити крім біженців, ще й інші групи, такі як шукачі статусу біженця, біженці, що повертаються на батьківщину, та окремі категорії з близько 20-25 мільйонів людей, що переміщені в межах своїх країн та офіційно визнані "внутрішньо переміщеними особами".^[2]

Нині УВКБ ООН (штат якого становить близько 7 190 працівників) опікується більш ніж 36 млн. осіб у більш ніж 123 країнах світу. Серед них:

• 15,6 мільйонів внутрішньо переміщених осіб;

• 10 мільйонів біженців;

• 2,5 мільйона репатріантів;

• 6,5 мільйонів осіб без громадянства;

• близько мільйона шукачів статусу біженця

УВКБ ООН була двічі присуджена Нобелівська премія миру – у 1954 та 1981 роках.^[

УВКБ ООН почало працювати з Послами доброї волі на початку 1980-х років, коли Річард Бартон та Джеймс Мейсон першими отримали право робити заяви для мас-медіа та публічно виступати з питань біженців. Сьогодні п’ять Послів доброї волі з різним професійним та особистим досвідом використовують свої таланти та час для здійснення благородної місії:

• Барбара Хендрікс (призначена у 1987 р.)

• Адел Імам (з 2000 р.)

• Анджеліна Джолі (з 2001 р.)

• Джорджо Армані (з 2002 р.)

• Джуліен Клерк (з 2003 р.)

У 2011 р. завдяки своїй інформаційно-пропагандистській роботі Анджеліна Джолі надихнула інших зайняти активнішу позицію не лише в розумінні питань, які стосуються біженців, а також у наданні підтримки для пошуку шляхів їх вирішення. У жовтні 2011 р. Верховний Комісар УВКБ ООН Антоніу Гутерріш визнав її 10-річну співпрацю з Агентством у справах біженців як надзвичайний внесок, запропонувавши взяти на себе значнішу роль, а саме Спеціального посла УВКБ ООН в деяких з найскладніших ситуацій, в яких перебувають біженці. У своїй новій ролі вона зосередила увагу на наймасштабніших кризах, результатом яких стало масове переміщення населення. Її перша місія в якості Спеціального посла УВКБ ООН відбулася у квітні 2012 р. в Еквадорі.

Регіональне Представництво УВКБ ООН у Білорусі, Молдові та Україні

УВКБ ООН відкрило свої представництва в Білорусі, Молдові та Україні в середині 1990-х рр.. Білорусь приєдналася до Конвенції 1951 р. та Протоколу 1967 р. в 2001 р., Молдова та Україна - в 2002 р.. У всіх трьох країнах УВКБ ООН активно співпрацює з урядами та за підтримки НУО бере участь у розробці національного законодавства та створенні ефективної системи надання притулку та допомоги біженцям, а також їх інтеграції відповідно до міжнародного законодавства.