3.2 Поетика і проблематика роману у віршах л. Костенко «Маруся Чурай».

Історичний роман у віршах “Маруся Чурай” є перлиною української літератури ХХ століття. Роман історичний, тобто у ньому розповідається про далекі часи, коли люди, їх побут, звичаї, особливості мислення, навколишнє середовище, у якому вони жили– суттєво відрізняється від того, що бачимо у наші дні. Роман бо ж історичний, тобто і ньому розповідається про далекі часи, коли люди, їх побут, звичаї, особливості мислення, навколишнє середовище, у якому вони жили, - тою юто села, міста та й уся природа – суттєво відрізняється від того, що бачило у наші дні.

“Маруся Чурай” збагачує нас своєю “філософією любові”, у якій це почуття виражається як особлива духовна цінність. Проблема “любов і зрада”, що теж належить до “вічних” тем, вирішується як складова частина “філософії любові”.

Найчільніше місце у творі займає інша “вічна” проблема літератури – “митець і народ”, “митець і суспільство”. Головна героїня роману Маруся Чурай цілком справедливо показана Ліною Костенко як геніально обдарований митець, як один із творів укр. пісень, що набули найширшого розповсюдження і принесли всесвітню славу нашому народу. Нема сумніву, що Ліна Костенко, змальовуючи образ своєї попередниці, української поетеси ХVІІ ст., вжила у нього багато чого зі свого часу, зі своїх особистих стосунків з українським “застійним” суспільством 70-80-х років. Так, одвічна внутрішньо-конфліктна проблема "поет і натовп" є суттєвою для Марусі, хоч, треба бачити, що вона не на­стільки загострена.В се-таки зовні Маруся звичайна дівчина і у неї самої навіть гадки немає ставити себе вище інших. Свою вищість вона просто не усвідомлює.

Внутрішній художній світ “Марусі Чурай” відображає найсуттєвіші соціально-політичні та духовні моменти України середини ХVІІ ст.

Поетична майстерність твору довершена. І ця довер­шеність стосується усіх складових поетики твору - його мови, композиції, ритміки, прийомів характеротворення. Треба врахувати важливу жанрову особливість твору Ліни Костенко - маємо справу з романом у віршах. Тобто, він написаний поетичною мовою, яка суттєво відрізняється від мови прозової, - відрізняється своєю сконденсованістю, здатністю містити в кожній "одиниці тексту", тобто у слові, фразі, періоді, у кожному розділі досить щільну художню інформацію. Поете­са з допомогою мінімуму слів досягає максимально можливого виражально-зображувального ефекту. Ілюстрацією такої тези може служити будь-яка час­тина тексту, бо в ньому немає невикінчених місць. Маруся у темній в'язничній камері - з підлоги піднімалась навпомац­ки. Був ранок, і як завжди вранці вона заплела коси. Не розчісувалася, бо тут, у в'язниці, не було чим. Камера була пустою - одні стіни та віконце у фатах. Все це - зоровий ряд. Але висока художня інформативність фрагменту, ось та його смислова щільність, полягає не тільки у виразному зоровому малюн­ку, а й у тому, що текст буквально заряджає читача тим емоційним станом, що володіє Марусею у даний момент. Зорове зображення навіює відповідну емо­ційну настроєвість. У синтезі зорового зображення та емоційного смислу і полягає те, що називається художньою інформативністю.

Блискуча майстерність виявлена поетесою в імітуванні стилю ділового письма (судових протоколів) XVII століття (розділ "Якби знайшлась неопа­лима книга"). Головне - Ліна Костенко передала мовний колорит тогочасного судочинства, що допомогло нам від­чути атмосферу зображуваної доби, - для історичного роману створення та­кої атмосфери є важливим творчим завданням. Тонко стилізованою, переси­паною церковнослов'янізмами є мова мандрівного дяка (розділ "Проща").

З огляду на композицію перший розділ, у якому йдеться про суд над Чураївною, зразу ж вводить нас у змістову суть роману. . Започатковані головні сюжетні та смислові лінії. Почалосяь досить активне розкриття характерів пер­сонажів, яке буде продовжене в наступних розділах. Другий розділ "Полтавський полк виходить на зорі" немовби ілюструє одну з найвідоміших пісень Чураївни "Засвіт встали козаченьки". Головне за­вдання розділу - у створенні важливого для роману художнього враження воюючого за свою волю українського народу. Зображення полтавського полку, що ви­рушає у похід, є наскрізним у романі - це свого роду постійний смисловий мотив. Безперечно, центральним у романі є розділ "Сповідь". Поданий у фор­мі спогадів ("внутрішніх монологів", "потоку свідомості", "потоку почут­тів"), він несе основне навантаження у розкритті образу головної героїні твору. Із спогадів Марусі Чурай дізнаємось про історію її нещасливого ко­хання. Четвертий розділ "Гінець до гетьмана" немовби розширює просторові межі роману: бачимо не тільки Полтаву, а й більшу частину України. Таке розширення українського простору в романі є важливим композиційним при­йомом, що генерує ідею української державності, якою, по суті, пройнято весь роман. Бачимо Богдана Хмельницького як політичного та військового діяча - творця Козацької держави. Панорамно бачимо Україну - всю у на­прузі визвольної боротьби. Розділ, у якому йде­ться про звертання Івана Іскри до гетьмана із проханням відмінити своїм універсалом смертний присуд Марусі Чурай, є важливою ланкою у розвитку драматизованого сюжету історичного роману. П'ятий розділ "Страта", окрім важливої сюжетної функції, виконує ще одне важливе композиційне завдання, а саме: активізує читацьке сприйман­ня твору через посилену драматизацію сюжету. Функціональна роль шостого розділу "Проща" в тому, що він, так само як і розділ "Пнець до гетьмана", виводить читача із суто полтавського матері­алу на матеріал всеукраїнський. "Проща" є своєрідним інте­лектуальним центром роману, бо саме в цьому розділі відбувається активне осмислення історії України, розмаїтих проблем її тогочасного життя. Останні три розділи - "Дідова балка", "Облога Полтави", "Весна, і смерть, і світле воскресіння" - поєднані одним сюжетним стрижнем - обло­гою Полтави польсько-шляхетським військом. Останні три розділи - "Дідова балка", "Облога Полтави", "Весна, і смерть, і світле воскресіння" - поєднані одним сюжетним стрижнем - обло­гою Полтави польсько-шляхетським військом. Легко помітити, що кожний розділ має свій особли­вий стиль або ж, точніше сказати, свою поетику.

Роман є цілісним твором. А це означає, що кожна його частина є функціональною, тобто працює на створення художнього смислу.