2.2. Засоби і прийоми постмодернізму у романі ю.Андруховича «Рекреації»

У "Рекреаціях" наявний один з найважливіших світоглядних елементів постмодернізму - відкидання віри в єдність і абсолютну істинність ідеалів епохи, що передувала постмодерному часу і, як наслідок, іронічність та скепсис, що переважають у тоні оповіді. "Рекреації" спрямовують свою руйнівно-відтворюючу енергію головним чином на колоніальні й антиколоніальні елементи культурних здобутків імперської епохи історії України, яка, як відомо, мала свої особливості.

Автор залучає до структури роману численні алюзії (Друзі головного героя — Гриць Штуцера і Юрко Немирич. Ім'я першого викликає асоціації зі Степаном Бандерою, а другий є героєм двох віршів і однієї прозової розповіді Ю. Андруховича "Самійло Немирич, прекрасний розбишака" (автоцитація). Доктор Попель виразно споріднений із Фаустом, а іноді і з Воландом з "Майстра і Маргарити" Булгакова. А прізвище талановитого поета Мартофляка, чоловіка Марти, виникло як контамінація окреслення постаті з "Енеїди" Котляревського — Мартопляса, який з'являється серед грішників у пеклі).

Відповідно до філософії постмодерну, це заперечення старого відбувається не заради встановлення нової стрункої ієрархії цінностей, а заради зруйнування будь-яких ідеологічних систем.

Чітко простежується толерантне прагнення автора поставити поряд, взаємодоповнити не тільки абстрактні ідеї, але і світогляди різних людей. Для цього Андрухович майже знищує відмінності між внутрішніми монологами персонажів і власною розповіддю, що досягається, зокрема, нетрадиційним використанням у названих випадках займенників другої особи (ти, ви).

Образотворення в "Рекреаціях" має постмодерні особливості. В кожному із образів чотирьох письменників, що діють у романі, наявні автобіографічні риси, а це дуже характерно для персонажу постмодерного літературного твору. Ми не знаходимо в романі жодної повної портретної характеристики головних героїв. Проте чимало місця приділено їхнім внутрішнім монологам, що відбивають романну дійсність через призму суб’єктивного сприйняття персонажів, "діалектику" їхньої душі.

Ще однією рисою постмодернізму є карнавальність. Найяскравіший момент – опис святкової процессії перебиранців та дій, які відбуваються під час Свята Воскресаючого духу на гловній площі Чортополя, Ринок.

Яскравою особливістю карнавалу є перевдягання. Так, Гриць Штундера змінює зачіску на козацький оселедець, а ‘мармури’ на стрілецький однострій. Такий одяг відповідає його внутрішній, дещо войовничій, сутності й особливо його душевному стонові у той момент. Доводиться перевдягатися і Юркові Немиричу. Його новий одяг, костюм із фраком та метеликом для світської вечірки.

Не позбавлена карнавальна реальність роману і фантастики. Під час своєї подорожі, що пролягає, зокрема, через ліс, у якому майже під кожним деревом похований ‘ворог народу’, що його розстріляли енкаведешніки під час сталінських репресій, Гриць Штундера майже фізично відчуває присутність цих розстріляних.

3.1. Тема голодомору у творчості українських еміграційних письменників.

(на основі творів Уласа Самчука «Марія» та Василя Барка «Жовтий князь»)

І. Тема голодомору. (Обидва романи торкаються страшної теми голодомору в Україні, що стався в 1932—1933 роки. Головними героями письменники обрали простих українців-селян. Символи та образи у кожного автора були свої. Попри те, що тематика творів однакова, вони вийшли різними. Безумовно,ці твори є гармонійним доповненням одне одного.)  II. Образи романів. (Улас Самчук, зображуючи Марію, вдається до образу жінки, який завжди викликав асоціації добра, тепла, надії, уособлення світла, материнської турботи. Через цей образ-символ він зобразив Україну. Користуючись сюжетом життя української селянки, автор показує криваві пазурі голодомору, якими він роздирав людей та жер, набиваючи свою горлянку роботящими тілами, які мали мрії та надії на яскраве, щасливе життя.  Якщо брати до уваги роман В. Барки, то там трішки інший підхід. Автор використовує у своєму романі справжні архівні дані, які він зібрав. Головними героями письменник обрав звичайну українську сім'ю, яка потрапила в хижі лапи голодомору. Але, на відміну від Самчука, Барка не вдається до хронічного зображення життя Марії. Тема голодомору присутня від самого початку й до кінця. Автор бере до уваги проблеми сімей, які намагаються вижити, коли люди були ладні вбити один одного заради їжі, були навіть масові випадки канібалізму. Барка чітко дав зрозуміти, яким є той "закон про п'ять колосків". Письменник більше вдавався до опису подій, що відбувалися на "вулицях голодомору", а не зображував

переживання в сім'ї.)  III. Боротьба добра і зла. (Однією з головних проблем роману У. Самчука "Марія" є протистояння добра і зла. Головна героїня проходить тяжкі випробування, які перемішані, неначе фарби, у різні кольори. Народилася Марія — біла цяточка на тлі жорстокого світу людини — у щасливій люблячій родині, потім смерть батьків і найми. Сповнена надій, Марія стала прекрасною дівчиною, зустріла перше кохання, але й тут втрутилось зло в образі царського режиму і змусило коханих розлучитися. Марія вийшла заміж за Гната — і тут її спіткало лихо: зла доля забрала дітей. Царський режим змінила радянська влада, а життя Марії знову торкнулася темрява. Події змінювали одна одну, життя минало в боротьбі з темрявою і пошуках світла, добра.  Василь Барка теж ніби нагадує своїм читачам про дві форми вияву вічності — добро і зло. На початку роману він робить наголос на силі добра: сонячний ранок, мати одягає маленьку Оленку до церкви. Вічне почуття материнства заступає все як конкретний вияв добра. Але дуже скоро запанував скрізь "жовтий князь" — чорною хмарою повисла над селянами кампанія з вилучення хліба, яка несла смерть, руїну, перше відчуття голоду. У душах людей — таке саме спустошення, як і в коморах, а також страх перед невідомістю.

Родинні трагедії Марії зумовлені жахливим часом. Помирають батьки, діти, від голоду в німецькому полоні гине син Демко, деморалізується розхристана душа Максима. Саме епізод страти батьком свого сина є найтрагічнішим і вражає своїм натуралізмом, як Корній сокирою вбиває свого сина Максима Змальовані В. Баркою докладні, вражаючі реалізмом картини смерті селян та їхніх дітей. Викривальність "Жовтого князя" супроводжує весь текст твору. З особливою силою використовує автор викривальний пафос через зображення трагедії родини Мирона Катраника, в якій вимерли всі, лишився тільки наймолодший — Андрійко.)  IV. Проблема духовності. (Як одна із основних, розкривається проблема людяності та духовності в обох романах. Улас Самчук вірив у те, що Україна ще відродиться, заживе щасливо, тому фінал роману життєствердний. Марія бачить сонце, а Гнат (її перший чоловік) бачить, як "воскресають мертві... Встають і співають радісні пісні..." Гнат цілує старечу руку своєї колишньої дружини-красуні і сяє яскраве сонце. Це — символ продовження життя, яке буде набагато кращим.  В. Барка проблеми духовності, щирості й доброти розкриває через символічний образ церковної чаші, яку, ризикуючи життям, селяни врятували і зберегли. Про цю схованку знає Андрійко, може, тому й залишився єдиний з усієї родини живий, щоб віднайти цю чашу, — нехай вона знову засяє в церкві. Такий обнадійливий символічний фінал роману, його духовне наповнення спонукає читачів до гордості за українську націю, за дітей, які не зламалися й вистояли заради людяності та любові.)  V. Знахідки в історії України. (Ці романи є справжніми художніми документами, які сповнені болю та нездійсненних мрій мільйонів людей. Сторінки творів ніби заляпані кров'ю померлих героїв, віють холодом смерті — це є правда, цього не можна викинути з пам'яті народної, забути. Це ті чорні сторінки нашої історії, які мусить знати кожен українець. Знати правду, а не "архівні" сухі дані статистики.)