30.2 Жанрова поліфонія української літератури іі пол хх ст. Авторські модифікації класичних жанрів

Важливою ознакою цього періоду є розширення жанрового, стильового, мовного спектру української поезії, яку одні літературознавці називають постмодерном, інші це заперечують.

Була утверджена тенденція творчого оновлення поезії, новаторська концепція про покликання літератури поетами-шістдесятниками. Поети-шістдесятники тяжіли до творчого переосмислення невичерпних надбань вітчизняної та світової культури, до течій модернізму, авангардизму, постмодернізму. Особлива увага була до епічних та ліро-епічних форм – поеми, балади.

Роман у віршах Л.Костенко “Маруся Чурай” – визначна подія у літературному процесі. Розповідь про народ, про його творчі сили, а також оповідь про трагічну долю митця на відповідальних і складних поворотах історії.

У прозі співіснували різні тенденції розвитку без чітко визначеної жанрової диференціації. Її жанрово-тематичні пріоритети різноманітні. Це й детективна, і фантастична, і містична, й історична, і філософська проза, що представлена есе, оповіданнями, новелами, повістями, романами. Для визначення загального стилю української прози кінця ХХ ст найкращим є термін «полістилістика», коли кожен окремий авторський художній текст становить собою поєднання різностильових елементів.

Наприкінці 50-х — у першій половині 60-х рр. XX ст. інтенсивно розвивається лірична проза. Є. Гуцало широко використовував у своїй творчості цей жанр. У ліричній прозі застосовується персонажна оповідна стратегія: автор відходить на другий план, вивільняє місце героєві, який сповідається перед читачем. У 60-х — 70-х рр. XX ст. активізується конкретно-аналітична проза, яка культивувала психологічний аналіз. Герой розвивався за власного логікою характеру, був непрогнозованим і часом чинив опір авторові (аж до бунту), бо мав свій погляд на суспільний розвиток. Яскравими представниками такого роману є Володимир Дрозд, Григір Тютюнник, Юрій Щербак та інші.

В українській прозі з’являється воєнний роман, скерований на осягнення трагічних подій часів боротьби з гітлерівською Німеччиною, гострих морально-етичних проблем: “Людина і зброя” О.Гончара, “Вир” Г.Тютюнника тощо. Прорив у прозі з накинутого владою “виробничого роману”, позбавленого глибини в осягненні людської духовності (“Серце і камінь” Ю.Мушкетика та ін.)

Утверджується стильовий напрямок – химерна проза (В.Земляк “Лебедина зграя”).

У літературі другої половини ХХ століття помітне місце посідають письменницькі щоденники. Будучи жанром древнім і водночас молодим, вони є одним із найпоширеніших жанрів мемуарної літератури, яка на сучасному етапі перебуває в стадії становлення й розвитку.

В українській драматургії представлені такі тради­ційні жанри: трагікомедія, трагедія, історична драма, драматична поема, містерія та ін.

Комедія ситуацій О.Коломійця “Фараони”. Успішне відновлення в ній традиційних для української драматургії прийомів бурлеску, травестії на матеріалі “колгоспної теми” поза ідеологемами і догматикою тоталітаризму.

В 70-х рр. приходить нове покоління драматургів.Використовуються елементи вертепної драми, трагікомедії, що виходять на грані реальності і химерності.