2.1.Відображення тоталітаризму у творчості письменників іі пол. Хх ст. ( і. Багряний, в. Барка, б. Антоненко-Давидович, Гр. Тютюнник, в. Стус, і. Калинець .)

У В. Барки тоталітаризм зображений у романі «Жовтий князь», де страшні, вражаючі картини голоду в Україні 1932-1933 pp. лягли в основу змісту роману. Дедалі настирливіше, з наростаючою експресією в життя українського села Кленотичі, де відбуваються найголовніші події твору, і зокрема в конкретну родину Мирона Катранника, входить голод. Він поступово руйнує звичний селянський побут, збиває усталений віками ритм важкої хліборобської праці, яка перестає бути сенсом життя й перетворюється в омріяне недосяжне благо, гасить внутрішній вогонь душі й насамкінець запановує повновладно — справді жовтим князем. В. Барка на прикладі однієї сім’ї показав все жахіття цього голоду, який був створений штучно тоталітарним режимом заради винищення української нації.

У романi В. Барки Жовтий князь реалiстично змальовано жорстоку трагедiю голодомору 1932-1933 рокiв, переданий психiчний стан людини пiд час голоду, метафiзичне (духовне) пояснення апокалiптичних процесiв у тоталiтарному суспiльствi. В образах членiв родини Катранникiв утiленi кращi риси украïнського нацiонального характеру: безмежна доброта, всепрощення, терплячiсть, вiра, любов до ближнiх, збереження традицiй роду та народу. Основна iдея твору — це усвiдомлення всеперемагаючого оптимiзму украïнцiв (образ церковноï чашi), вмiння зберегти людську гiднiсть, високу духовнiсть за будь-яких обставин. художня проза Василя Барки (названий роман) як форма духовної протидії режиму, художнє відображення соціально-політичного, духовного клімату епохи тоталітаризму, теоретичні, літературно-критичні та культурологічні праці, щоденники, спогади й архівні матеріали самого автора та інших культурних діячів.

І. Багряний показав всю суть тоталітарного режиму у пригодницькому романі «Тигролови», де звучить основне кредо: «Ліпше вмерти, біжучи, ніж жити, гниючи». Роман побудований на протиставленні двох світів : світ (Тайга) та антисвіт (Радянський Союз). У цьому випадку, автор підносить національний світ, і протиставляє його жорстокому тоталітарному антисвіту. «Сад Гетсиманський».. Цей твір на автобіографічно-документальному матеріалі викрив злочини тоталітарної системи. В романі простежуються біблійні паралелі. В Саду Гетсиманському, де молився Ісус Христос, чудова природа, сонечко, маслини, але все дихає зрадою. Це місце, де, за біблійною легендою, Іуда зрадив Ісуса. І. Багряний, неначе під мікроскопом досліджує тоталітарну систему, філософія якої зводиться до такої, де людина не може розраховуватині на якесь милосердя, бо людина – це ніщо.Тому Іван Багряний у цьому творі подає образ такої людини, яка від нестерпних фізичних і духовних тортур не втрачає особистість, а навпаки стає більш порядною і чистою. 

Опис тоталітарного режиму у Б. Антоненка-Давидовича проходить через його збірку «Сибірські новели». До цієї збірки входять класичні новели з чіткою композицією та гострим сюжетом. Новели представляють собою табірну прозу, де табір є каталізатором, який виявляє справжній характер людини, феномен духовної сили людини (віра в Бога та віра в Націю). Тому лиш справжню духовну людину не може зламати тоталітаризм. Повість «Смерть» належить до низки творів Бориса Антоненка-Давидовича, в яких письменник намагається омислити долю інтелігенції в революції, зокрема доля тих діячів, що на початку були активними в українській національній революції, а пізніше змінили погляд чи обставинами змушені були перейти до співпраці з радянською владою. повість «Смерть» — твір психологічно й соціально складний і багатоплановий.

Григір Тютюнник з притаманною йому гостротою зору, умінням визначити хворі місця сучасного йому суспільства бачив ті ганебні й антигуманні явища, які витворила радянська дійсність. Наприклад, нівеляцію громадянської і людської совісті викривав він в оповіданні «Смерть кавалера», міщанство й владу речей над людиною зображував у новелі «Син приїхав». Хвилювало його й поступове духовне зубожіння людей, зникнення у їхніх серцях милосердя, співчуття, жалю, бездушність бюрократів, здатних понівечити людську долю («Оддавали Катрю», «Вуточка», «Чудасія»). Він бачив, що поступово під впливом тоталітарного суспільства руйнується не тільки соціальний устрій, але й національний український характер, що базувався на народній моральності, розвитку індивідуальної свободи, чистоті душевних порухів. 

В. Стус у своїй поезії зображав тоталітарну владу як ту, яка забороняла людям можливість мати свою позицію в житті, і спичиняла їхню духовну чи фізичну смерть. Однак Стус вірив, що люди зможуть досягнути свободи незважаючи ні на що.

У «Таборний зошит» Стут описува своє життя у тюрмі, його буденність, людей, роботу, КДБ, міліція, партком старанно нацьковують проти його людей, він описує ставлення до його систем,яка робила все щоб знищити його, зломати.

Ігор Калинець свою громадську позицію поет виявляв не лише у правозахисних акціях, а й в поезіях. Його поетичний доробок – 17 поетичних збірок – згруповано у два цикли: «Пробуджена муза» ( 9 збірок, це муза покоління шістдесятників, 1962-1972) та «Невольнича муза» ( 8 збірок періоду ув’язнення, 1972-1981) Він переконаний що за ці збірки і за громадську непокору був репресований. Він висловлює свою позицію проти більшовицької систему і цілому вірш«Цвинтар», «церква», «Галич».