19.2 Аналіз смислових рівнів роману і. Багряного «Сад Гетсиманський».

У романі «Сад Гетсиманський» 4 рівні:

1. Подієвий рівень – письменник кидає людину у вогненну пащу диявола, «обираючи» для цього нелюдського іспиту на людяність молодого хлопця Андрія Чумака, розповідає про чотирьох синів Якова Чумака, який ніби «супроводжує» і духовно підтримує свого наймолодшого сина лабіринтами внутрішньої в'язниці НКВС, де він з чиєїсь підлої намови мусить пройти всі кола пекла: тортури, нічні допити, образи, знущання, провокації… І.Багряний показує нам, що в той час «червоного дракона» людей вважали за худобу, бидло, шматок ганчірки. Над ними знущалися, мордували, змушували зізнаватись в тому, чого не скоювали, його просто можна назвати «політичним та духовним терором» проти простих, мирних людей.

2. Шибеничний рівень – у творі Багряного важливу функцію відіграють описи, зокрема, тюремного побуту, допитів, катувань слідчими в’язнів, змалювання різного типу камер: трійник, брехалівка, карцер, «чорний ворон», лазня, загальна камера, камера окремого призначання, собачник та кабінет слідчого

3. Філософський рівень – Головний конфлікт роману "Сад Гетсиманський" - це проти¬стояння двох взаємовиключаючих сил. З одного боку - Андрій Чумак як неординарна, виключно вольова, незламна особистість, а з іншого - радянська тоталітарна система, яка через своїх вірних слуг-опричників прагне будь-що зламати, підпорядкувати собі цю особистість. Конфлікт у творі Багряного - це конфлікт між вільною, на¬стільки морально довершеною Людиною (Андрій Чумак), що про неї можна гово¬рити як про уособлення Добра, і у вищій мірі антигуманною то¬талітарною системою, яку треба визначити як вияв абсолютного Зла.

4. Християнський рівень – автор використовує бiблiйний матерiал - i заголовок, i епiграф, i згадування Каїна та Авеля, i використання євангельських цитат. Як ми вже зазначали, що за бiблiйною легендою, у садi Гетсиманському, де молився Iсус, його зрадив, передавши охоронi, Iуда Iскарiот. У часи жахливих сталiнських репресiй у "сад Гетсиманський" перетворилася уся країна, у якiй панували продажнiсть, вiдступництво, зрадництво загальнолюдських iдеалiв i цiнностей. Iуда нiби вселився у душi тих, хто забув про совiсть, про одвiчнi християнськi заповiдi, а тих, хто залишився вiрним своїй життєвiй позицiї, чекала гiрка доля Iсуса Христа - бути розп'ятим i тiлом, i душею.

20.1. Громадянська лірика українських поетів 2пол 20ст.

Громадянська лірика — умовна назва ліричних творів, в яких актуалізуються соціальні та національні мотиви.

ВАСИЛЬ СТУС

Перша поетична збірка «Зимові дерева» ще продовжувала поетичну традицію «шістдесятників»: тут переважала громадянська лірика з її пристрасними роздумами про долю української культури, протестом проти атмосфери гноблення, несвободи, яка панувала в тогочасному суспільстві («Дума Сковороди», «Останній лист Довженка», «Звіром вити, горілку пити»).

«Як добре те, що смерті не боюсь я»

Історія написання: письменник боляче й глибоко переживає свою розлуку з батьківщиною, однак ще більше йому болить доля його землі.

Рік створення: 1971-74.

Збірка: «Палімпсести» (написи на пергаменті, з якого змито раніший текст).

Тематичний різновид: громадянська лірика.

Тема: переживання людиною-патріотом розлуки з Батьківщиною через несправедливість суспільного устрою.

Ідея: пошук сенсу справжнього буття як заперечення світу зла й насильства; осмислення власної долі, світовідчуття; утвердження вічних вселюдських ідеалів добра, чесності й справедливості; утвердження думки про єдність із народом.

Мотиви: «патріотизм», «життя по правді», «чесна громадянська позиція», «антилюдська влада», «смерть», «вибір».

Образи: людей: ліричний герой; судді; народ; предметів і явищ: тяжкий хрест; смерть; обличчя; очі; рідний край.

Символічні образи: ліричний герой (символ незламного патріота й громадянина); тяжкий хрест (символ страдницьких, подібних Христовим мук, долі), недовідомі версти (символ незнання, але передчуття тяжкого майбуття); судді (символ влади й несвободи); обличчя, очі (символи «дзеркал» душі).

Композиція: утвердження ліричним героєм своєї твердості й незламності — звернення до народу із запевненнями єдності з ним хоча б по смерті.

«О земле втрачена, явися!»

Рік створення: 1971-74.

Збірка: «Палімпсести».

Тематичний різновид: громадянська лірика з елементами пейзажної.

Тема: переживання людиною своєї смерті, свого небуття в цьому світі, у якому залишається все пережите, але немає самої людини, бо її «розтанули сліди» «в далеких пожиттєвих ерах»; спогади про яскраві сторінки життя й красу рідної землі.

Ідея: утвердження думки про плинність і скороминущість життя, краса якого й переживання якого є тим, за чим людина гірко жалкує, особливо ж у «зболеному сні»; утвердження любові до рідного краю, тільки який і може подолати зло («лихо, спи!»).

Мотиви: «утрачена Батьківщини», «плинність життя», «смерть», «казка дитинства».

Образи: людей: ліричний герой; міфологічні: лихо; природи: сонце, озера, ниви, ліси, світання, крила, хвилі, джмелі, поля, світання, троянди, долина, приярок, лебединя, голуби, райдуга; предметів і явищ: рідна земля, сон, згадки, сліди, покута, спогад, минуле.

Символічні образи:пожиттєві ери (символ майбутнього без цієї конкретної людини); лихо (символ земного життя); зболений сон (символ важкого життя й смерті); лебединя (символ вірності).

Композиція: складається з трьох частин: звернення до втраченої землі явитися, простити всі гріхи й повернути хоч у спогадах минулі щасливі, напоєні красою дні дитинства, юності — метафоричні картини рідної землі — повторне звернення до втраченої землі явитися хоча б у зболеному сні.

В.Симоненко

Громадянська лiрикапосiдає визначальне мiсце у творчостi В. Симоненка. Найпопулярнiшим твором на цю тему є "Лебедi материнства". Образ рiдноï матерi якось непомiтно перерiс в образ Украïни, що теж схилилася над колискою сина, бажає йому добра, любовi, але й заповiдає вічну iстину:.

Можна все на свiтi вибирати, сину.

Вибрати не можна тiлькиБатькiвщину.

Особливістю цього твору є досить велика експозиція, яка займає чи не половину вірша, а тому "Лебеді материнства" безболісно розпадають­ся на дві частини. Перша - елегійна і суто побутова: і килимок із лебедя­ми, що символізує любов батьків немовляти, І тихе надвечір'я з мами­ною колисковою - все це такі буденні й ненав'язливо трепетні, зворуш­ливо-дорогі кожній сім'ї кадри, рівних яким годі підшукати. Тонована і драматична, експозиція створює тло для своєрідного монологу матері, який починається словами: "Виростеш ти, сину..." Ця друга частина поезії стрімко виривається за межі побутової сцени: вона має свій сюжет і містить емоційний, почуттєвий та духовний вибух. Тут прослідковується не дише виразна громадянська позиція автора, а й з'являються чіткі пат­ріотичні мотиви.

Украïна для поета - найдорожча у свiтi. Вiн написав два вiршi, названi однаково: "Украïнi". Це звертання-сповiдь сина до матерi-Украïни, який вiдчуваєсвiй кровний зв'язок з рiдною землею. Василь Симоненко передбачив наближення духовноï катастрофи народу. Цей мотив виразно звучить у його вiршах. Поет роздумує над гiрким минулим, тривожиться за сучасне народу. Вiнвiрить у його свiтле майбутнє. I дає вiдсiчусiм нападникам-шовiнiстам:

Народ мiй є, Народ мiй завжди буде!

Нiхто не перекреслить мiй народ!

Роздуми про життя, про людську сутнiсть звучать у вiршах "Ти знаєш, що ти людина" i "Я". За словами автора, кожна людина - неповторна особистiсть, яка повинна мати право на свободу, на визначення своєïлюдськоïгiдностi.

У громадянськый ліриці Василя Симоненка особливе місце займають вірші "Задивляюсь у твої зіниці", "Де зараз ви, кати мого народу?", "Древній, обікрадений народе!".

У вірші "Де зараз ви, кати мого народу?" в образах катів виразно проглядаються сталіністи, які жадають реваншу. Поетові було тяжко навіть у думці припустити, що після"хрущовської відлиги" знову запрацює гіган­тська м'ясорубка, тому він висловлював упевненість у незворотніх змінах: На ясні зорі і на тихі води Вже чорна ваша злоба не впаде.

Дмитро Павличко пише про минуле і сучасне. Також пише про незалежність народу, про УПА, Помаранчеву революцію, про мову. Його лірика дихає історією, народними звичаями.

Іван Драч у своїх віршах піднімає тему української історії, тему війни.

У громадянській ліриці Ліна Костенко порушує тему мови, двомовність, пише «Нації не помирають від інфаркту, спочатку в них одбирає мову». І проблему – Україна – це оболонка, а суть порожня.