19.1 Поезія в. Симоненка

Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935р. в селянській сім’ї в Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Дитинство припало на роки війни. Василь Симоненко належав до поетів шістдесятників. Перша збірка поета «Тиша і грім» побачила світ в 1962 році, і сповнена вона переважно інтимною лірикою. Також в збірку ввійшли і суспільно публіцистичні вірші, в яких поет заявляє про свою позицію, засуджує бюрократію. Друга збірка Василя Симоненка під назвою «Земне тяжіння» вийшла вже посмертно в 1964 році. В ній відчувається на перший погляд потяг до людей, любов до життя, до землі, але також багато віршів написані в гнівному настрої, в них відчувається бажання викрити злочини, зняти маски з негідників. Патріотична лірика, любов до рідної України посідає визначальне місце в творчості Симоненка. І не даремно. В. Симоненко знайшов проникливі, яскраві образи, щоб передати силу любові до Батьківщини, до рідної української землі. Його твори, присвячені Батьківщині й народові, пройняті високим розумінням патріотичного обов’язку, внутрішньою переконаністю й вірою у високі ідеали. Цю любов до рідної землі поет висловлює у вірші “Грудочка землі”. Вірш "Україні" – це поетична декларація, в якій автор образно говорить про свою злитість з Україною, з її долею. У вірші "Люди прекрасні" поет розкриває свою жадобу життя, творчості, любов до рідної землі та людей. Поет закликає не бути байдужим, залишити по собі добру пам’ять, щоб не сказали люди – "їх на землі не було".

У вірші "Пророцтво 17-го року" В. Симоненко гнівно звертається до "катів-тиранів" з попередженням про грядущу кару. Цей вірш з’явився після того, як Василь із друзями відвідали одне з місць поховання жертв сталінських репресій - Биківню. Ця подія збурила душу поета, загострила гнів і ненависть до тиранії. Він передрікає пришестя справедливого суспільства

Цій темі присвячений вірш "Де зараз ви, кати мого народу?" З гнівним сарказмом звертається поет до тих, хто десятиліттями гнітив і катував народ.

Новаторство В. Симоненка виявляється не в пошуках нових поетичних форм, жанрів, а в самому змісті творів, у широкому, непідробленому інтересі до внутрішнього світу так званої простої людини, в проникненні в її багатий внутрішній світ, і розумінні і художньої відтворенні людської гідності, самоповаги, в розумінні неповторності кожної особистості, праві її на пошану, любов, на звичайне людське щастя за життя – та на добру пам’ять, коли вона піде з нього.

Лебеді материнства Тема «Лебеді материнства»: відтворення материнського співу над колискою дитини, в якому висловлюється тривога жінки за долю сина, чистоту його душі. Ідея «Лебеді материнства»: уславлення материнської любові, яка буде супроводжувати її дитину протягом життя; мати, як і Батьківщина, єдина, неповторна для кожної людини. Основна думка «Лебеді материнства» Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Епітети: «білява хата», «лебеді рожеві», «тихі зорі», «золоте сузір’я», «хмільні смеркання», «сиві очі».

На початку вірша перед маленьким героєм постає захоплюючий і чарівний світ казки, який бентежить і манить його. Потім мати каже синові напутнє слово, адже колись він вирушить у життєву дорогу і буде змушений робити важкий вибір. В. Симоненко знайшов проникливі яскраві образи, щоб передати силу любові до Батьківщини, до рідної української землі. Почуття патріотизму — найсвятіше почуття людини. Кожен з нас любить землю, де він народився, виріс, мову, вперше почуту з уст матері, вулицю, на якій зростав. Любить сильно, щиро. А от знайти слова, щоб виразити свою любов,— важко. В. Симоненко такі слова знайшов. Він зумів передати у «Лебедях материнства» й любов до рідної матері, й любов до прекрасної нашої неньки - України у простих, щирих словах. Вірш умовно ділиться на дві частини. У першій ми відчули материнську ласку й турботу про малого сина (він ще в колисці); у другій — йдеться мова про клопоти, які буде мати вже дитина дорослою людиною (і мавки чорноброві, і диво-наречені, і брати по духу). Але за сином «завжди будуть мандрувати очі материнські і білява хата». Образи «Лебеді материнства» 1) Мати —. В народному уявленні завжди ототожнювалася з Батьківщиною. Тому зрада їй вважалась непростимим гріхом, а втрата — катастрофою. Вибір іншої Батьківщини постійно осуджувався, оскільки призводив до самознищення нації. 2) Лебеді — зажди асоціювалися з вірністю, тому не випадково В. Симоненко звертається до них, пов’язуючи їх з материнством. 3) Національна символіка постає надійним оберегом українців, хоч би де вони опинилися, навіть якщо на чужину закинула їх недоля: І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі…Тополя (у народних легендах) — це перевтілена дівчина (про це йдеться і в поемі Т. Шевченка «Тополя») · Верба — це дерево життя.