16.2. Художні домінанти лірики в. Симоненка

Василь Симоненко у своїй поезії звертається до усіх тих тем, які споконвіку хвилювали митців і складали основу будь-якої поетичної творчості, серед них любов до Батьківщини та рідної природи, віра у духовну силу свого народу, філософські роздуми над призначенням людини на землі, оспівування глибокого і пристрасного кохання. До якої б теми не звертався Василь Симоненко, він вносив до неї власний авторський стиль, свій світогляд, оригінальну та яскраву образність. Новаторство В.Симоненка (мета):відмова творити правдоподість,підтримувати справжню правду, порушення національних тем,людина неповторна, проста людина(людина з народу).

Домінанти творчості:

- постійна увага до звичайної людини, її тривог і проблем, до буденного життя;

- протест проти безглуздя епохи і порожнечі людського існування, сповненого гучних гасел або брехні чи замовчування влади;

- утвердження національної гідності окремої людини, усього народу;

- контраст між переможними звітами влади і виснажливими буднями сільських трудівників;

- підняття проблем історичної пам’яті ( «Де зараз ви, кати мого народу?»);

- глибокий патріотизм, синівська відданість («Задивляюсь у твої зіниці...», «Лебеді

материнства», де звучать мотиви казкового дивосвіту і дороги як вибору життєвого шляху);

- інтимна лірика - через дослідження філософії почуттів, від романтичного

захоплення до гіркого розчарування; сповнена глибини й вогню щирих почуттів, певного юнацького максималізму, життєстверджувальної енергії.

17.1 Драматична творчість Кочерги Драматургія І Кочерги – помітне явище в антології укр. літ – ри 20 століття. У драмах І Кочерги, завжди присутні гострі конфлікти, поставлені глибокі морально – філософські проблеми. Створював свої драматичні твори на основі реальних історичних подій, проте не без художнього вимислу. Драма «Ярослав Мудрий» Івана Кочерги  Драма написана в 1944 році, остаточний її варіант — у 1946 році. Твір називають вершиною творчості драматурга. В основу його написання Іван Кочерга поклав історичні події XI ст. Саме в цей час князем Київської Русі був Ярослав Володимирович, якого в народі прозвали Мудрим.  Події твору охоплюють 1030-1036 роки, коли великому князю вдалося приборкати міжусобні чвари на київських землях та відбити навалу печенігів. Проте в творі є деякі неточності: на 1032 рік автор відніс шлюб князевої дочки Єлизавети з Гаральдом норвезьким, хоч насправді ця подія відбулася значно пізніше, у 1044 році. Письменник мотивує це тим, що не хоче розтягувати часу в драмі. Наявні і деякі порушення обставин битви з печенігами під Києвом у 1036 році. За даними літописів, Ярослав перебував у Новгороді і вже потім прийняв бій з печенігами. А в драмі князь довідується про наближення печенігів до міста, перебуваючи в Києві. Оскільки п'єса є художнім твором, то в ньому мають право на існування й історична правда, і художній вимисел.  Ярослав хоче створити могутню державу — а для цього потрібен мир. Часом його доводиться здобувати й мечем, тому князь велить скарати новгородського посадника Костянтина, який спробував порушити «мирний лад». До того ж князь підійшов до здійснення давно поставленої мети — високо піднести культуру руської землі. 

Драма «Ярослав Мудрий» складається з п'яти дій, кожна з яких має свою назву і відповідає певному пероду часу. Ярослав — цікава і дуже суперечлива постать. У п'єсі весь час стикаються два напрями його діяльності: войовничий і будівничий. Князь прагне мирної праці, але має все життя воювати, створює «Руську правду», але не може «ствердити в житті правди». Він показаний і як державний діяч, і як не позбавлена щирих почуттів, а то й звичайних слабкостей, людина. Але завжди князь має силу все підкоряти .вищій меті свого життя, як би це не болісно було часом робити. Хоча душа Ярослава болить, але він віддає свою дочку Єлизавету за норвезького витязя, зміцнюючи тим самим союз із північним сусідом. І в той же час одним із найважливіших конфліктів драми, в якому розкриваються патріотичні почуття Ярослава Мудрого, є його боротьба проти засилля варягів. Він з сарказмом називає варягів, предків Інгігерди, найманцями, готовими перекинутися до ворога, якщо той давав «за меч дорожче». Ярослав добре розумів: варяги мали намір за допомогою інтриг і чвар прибрати до рук Русь. Він з болем і жалем, образою і гнівом у душі слухає, як Інгігерда називає руські міста по-варязьки, чи намагається твердити про «вищість» варягів За жанром «Ярослав Мудрий» — це романтична історична драма. Темою твору є показ синівської відданості батьківщині, полум'яної любові до рідної землі, патріотизм князя та широкого кола простих людей, які в жорстоких боях із різними нападниками завжди відстоювали волю і незалежність своєї батьківщини. Князь Ярослав у творі це натура цільна, вольова, могутня. Вправний воїн-захисник рідної землі, тонкий дипломат, творець і мудрець водночас. Сам Ярослав зазначає, що «Береться мудрість не із заповітів, А із шукань і помилок гірких!» Ярослав вважав, що благодать прийде лише тоді коли люди почнуть свято дотримуватися законів, почнуть жити по правді.

Цікавим образом у п'єсі є образ монаха Микити. Це — творча, обдарована людина, здатна оздоблювати книги. Але в той же час Микита — це людина неспокійної вдачі, драматичної долі. Микита — син новгородського посадника Коснятина, якого Ярослав скарав, бо той «порушив спокій на Русі». Князь покарав Коснятина не для власної користі, а в ім'я народу, батьківщини. Микита розуміє правду Ярослава, але в його характері борються два почуття: помста за батька і любов до батьківщини. Останнє перемагає, і, облишивши намір помститися, Микита вирушає в далеку подорож. Коли ж, повернувшись, застає батьківщину в біді, йде на битву з печенігами і віддає своє життя за Київ, за народ, за Єлизавету, яку дуже любить.  Символом духовності народу є в творі вчений-монах Сильвестр. Це людина, яка живе для своєї країни, вірою і правдою служить князеві: втілює в життя княжу мрію про створення бібліотеки. Каменщик Журейко — представник простого народу в творі. Він не менше за Ярослава любить свою вітчизну, щиро кохає свою дівчину Милушу. Журейко гарний парубок, вміє згуртувати навколо себе народ. Коли варяг убиває брата Милуші і намагається скривдити дівчину, то юнак рішуче стає на захист, вбиваючи варяга-злочинця. Князь поклявся скарати юнака. Журейко залишає Київ, стаєморя-ком-рибалкою. Хоч Ярослав і переслідує Журейка, але каменщик повністю схвалює боротьбу князя за єдність держави, за «спокій на землі» і підтримує його. Дізнаючись про зраду Ульфа й Інгігерди, попереджає Ярослава. Державні інтереси йому не байдужі. Однак він не корислива людина, бо відмовляється від пропозиції Ярослава залишитися при дворі. Журейко вдруге рятує Русь та Ярослава, коли приводить новгородські полки на допомогу князеві під час битви з печенігами. Патріотичні почуття простого люду розкриті і в образі Милуші, дочки Людомира та коханої Журейка. Це ніжна, любляча донька, вірна наречена. Вона здатна на рішучий протест проти кривди, уміє знайти вихід зі скрутного становища. Саме вона врятувала свого коханого від жорстоких намірів Ульфа. Ще однією суперечливою постаттю є Інгігерда — дружина Ярослава. За походженням вона шведська принцеса. На початку п'єси автор зобразив її войовниче настроєною проти князя. Його плани і мрії для неї були чужими. Вона навіть готує з Ульфом змову проти Ярослава, бо була владолюбною людиною, чим заслужила його гнів: «У монастир замкну я Інгігерду!». Чотири роки життя в монастирі змінюють її характер. Вона розуміє дії Ярослава, бачить у ньому мудрого політика, дбайливого батька, доброго чоловікаЧільне місце у творі займає образ доньки Ярослава — Єлизавети. Молода князівна палко любить свій край. їдучи на чужину, вона відчуває, що не винесе розлуки з рідним краєм: Вона перейняла від батька любов до книг, до рідної землі.  Однак Єлизавета змушена залишити вітчизну. І хоч великою була любов Гаральда, однак Єлизавета помирає, дуже сумуючи за домівкою, за Києвом. 

Сюжет драми Свічинне весілля навіяний історичними документами про «заборону світла» і про боротьбу київських міщан проти неї. Київ в творі у творі постає перед нами похмурим та темним, тому що людям заборонено свічки запалювати, аби, мовляв, не запалити місто, а насправді для того, щоб відчули ремісники, трударі- так звані «чорні люди», що вони темні, безправні й безсилі. Однак народ не примирився ні з темрявою, ні з неволею. У п*єсі Свічинне весілля» показує, як з боротьби за право на світло розпочалася боротьба за волю, як із вогника свічі розгорілася пожежа народного повстання. У» свічеченому весіллі» наскрізним образом, навколо якого обертаються події є образ світла. Темному ремісницькому Подоллю протиставляється сяючий вогнями замок воєводи. Урочисте запалення цехових свічок на весіллі Свічки-це ніби спалах непокори в серцях людей. Жорстокий присуд воєводи осліпити Івана, щоб не бачив сонця, білого світу також пов*язаний з образом світла. Слабенький вогник свічі в ліхтареві, який крізь бурю проносить Меланка, щоб врятувати свого коханого також символічний. Образ Меланки-це символ вірності, кохання, світла. Вогник від свічі Меланка берегла навіть більше за власне життя; вогник, який мав врятувати життя Івана. Але образ Меланки мав й інше значення, на що вказував у передмові сам автор « образ Меланки є поетичним символом України, що з « тьми віків та через стільки бур» пронесла незгаслим живий вогник своєї волі й культури. Мужня дівчина гине та все ж її смерть запалила на боротьбу весь народ.