15.2 Антисвіт в’язниці в романі Багряного «Сад Гетсиманський»

«Сад Гетсиманський» — роман Івана Багряного, який було написано у 1948–1950 роки. За біблійною легендою Гетсиманський сад — місце передсмертних мук, молитов Ісуса Христа, місце зради. У часи жахливих сталiнських репресiй у "сад Гетсиманський" перетворилася уся країна, у якiй панували продажнiсть, вiдступництво, зрадництво загальнолюдських iдеалiв i цiнностей. Тут присутні унікальні погляди на російські репресії з української точки зору – вперше в історії. Роман «Сад Гетсиманський» є гімном людській гідності на межі буття і смерті, та одночасно і гнівним вироком тоталітарному сталінському режиму, який нищив мільйони людей без слідства і суду, а головне — без вини винуватих. В творі йдеться про трагічну долю сім'ї сільського коваля Якова Чумака, зокрема, його наймолодшого сина Андрія.

Ідея твору розкривається через діалоги між катами і жертвою. Слідчі відстоюють штучний, неприродний світ, в якому «людина є пшик» і де «людей вистачить», скільки не вбивай. А герой терпить будь-які тортури і не ламається, бо за ним гуманістичний світ, де вічна лише людська душа, а політичний режим — минущий.

Прізвища змальованих у романі слідчих НКВС, тюремних адміністраторів, в'язнів не вигадані. Автор, як він сам говорив, зберіг їх для того, щоб нащадки знали катів народу, а жертви не залишилися безіменними.

Світ харківської тюрми – антисвіт. Світ сам з’являється маргінально, як спогад, сон. Міф – сходження героя до пекла (пекло = радянська в’язниця). Герой, Андрій Чумак, ходить колами пекла.

Кожне з приміщень має свої закони існування: трійник (камера для трьох людей, нині тут перебуває 24), брехалівка, карцер, чорний воронок, лазня, загальна камера (раніше було 50 людей, зараз – 300-340), штрафна, камера окремого призначення, собачник, кабінети слідчих.

Сад катувань, які завдають чекісти невинно засудженим людям.

Серце завмирає, коли перегортаєш сторiнки своєрiдного путiвника -довiдника в'язницi: побут, звичаї, жаргон, взаємини мiж заарештованими, допити, тортури, брудна лайка, i, коли людина потрапляє на "малий" i "великий конвеєр", то вона ламається, перетворюється на макет, привид. 

16.1 Поетика міфу, символічний ряд, роль художньої деталі в романі Василя Земляка «Лебедина зграя».

Химерне вирішення для літреатури радянської доби теми колективізації в романі Василя Земляка «Лебедина зграя» дало простір сміливим асоціативним зв'язкам між реально-історичним та міфологічним. Становлення комуністичного ладу в українському Вавилоні сприймається за будівництво новітньої Вавилонської вежі з перспективою неминучого падіння. Так, міф допоміг розкрити суть і передбачити наслідки кумуністичного «штурму неба».

Серед міфологічних мотивів, зактуалізованих комуністичними реаліями, провідним став мотив каїнства – певною мірою архетип братів-антагоністі реалізований Земляком у зображення Данила та Лук'яна Соколюків, зображені як повні протилежності. Цілком несподівана як на представників однієї статі гендерна ознака: маскуліннясть – фемінність. Данило – носій брутальних чоловічих рис, у психіці Лук'ян гору бере жіночність. Зовнішня характеристика братів – один «чорний із бородою», «другий білий і в окулярах». Антагоністичноми на символічному рівні є і захоплення Соколюків – конями, Данька, та голубами, Лук'яна: тут ідеться про символічну вертикаль «верх» - «низ», «небо» - «земля», «духовне» - «матеріальне». З психологічної позиції жінки руйнують стосунки братів, змінюючи їх самих.

Василь Земляк вдається до української інтерпретаційної моделі розбрату за землю. Кульмінацією подій стає заколот на Йордані, коли повсталі вавилоняни намагаються усунути не вавилонського Рубана, голову сільради, який «з рідного поля хоче зігнати».

Худ.деталь – тріщина в скельці Лук'яна символічно відображає тріщину «в самому світі та в людському серці».

В останнє Данило постає перед читачами огрнутим у ореол якогось романтичного героя-вигнанця, стоячи на самій вершині Абіссінських горбів.. Тут варто нагадати, що автор послідовно дотримується в романі символічної вертикалі «низ – верх». Розподіляючи Вавилон на 2 частини, найпоетичніших героїв (двох Фабіянів, Мальву) він поселяє вгорі, більш приземлені персонажі мешкають унизу (сімейства Голих, Соколюків). Те, що Данько кидає свій останній погляд у романі згори означає символічний перехід його в нову вищу якість.

Крім інтерпретаційних моделей розбрату за землю та класового каїнства Василь Земляк використовує в романі модель Каїна як місячної людини (стосується Кіндрата Бубели), таким чином зводить воєдино три інтерпретаційні моделі.

Традиційний зміст поданий у модерній формі, де поєднуються реальне життя, художня умовність, символізм образів (лебедина зграя, гойдалка, Вавилон, цап).

В античній міфології лебідь уособлював самого Аполлона. В українській – існує легенда про те, що душа поета вселяється в лебедя, символізуючи красу та безсмертя. Образ лебедя символізує незнищенність волелюбного духу народу.

Символічний образ гойдалки, що дуже схожа на маятник, ніби несе Вавілон від однієї ідеї до іншої, заплутуючи шукачів однозначної відповіді.