1.2 Художня деталь (образ, символ, характеристика, вислів) у малій прозі Гр. Тютюнника.

Найчастіше деталь у творах Тютюнника є наскрізною, вона бере участь у творенні характеру і часто переростає у символ, як, наприклад, в оповіданні "Зав'язь", Тут деталь спочатку створює настрій, таку собі елегійну тональність, схвилювання, а потім стає зримим образом, який своїм підтекстом асоціативно дає багатозначний символ у заголовку тексту, книги,

Можна згадати також "зозулю" у творах "В сутінках", "Три зозулі з поклоном". Зозуля — образ зневаженої людьми нещасної жінки, самотньої дівчини, символ тривоги й печалі людської. Цей символ стає невід'ємним компонентом поетики творів Григора Тютюнника. Символічний також образ "вогник далеко в степу".

Він символізує надію, яка веде людину в житті. Нехай вогник дуже далеко в степу, але він є, і тому завжди треба сподіватися на краще. Отже, "вогник далеко в степу" є символом сподівання, провідною зіркою кожної людини, яка виводить людину зі складних життєвих ситуацій

«Три зозулі з поклоном». Згадка про репресованого батька. Новела присвячена найвищому людському почуттю - любові, яка входить у серце без дозволу і залишається там назавжди.

Розглядаючи твір «Зав'язь», слід перед усім звернути увагу на символічність заголовку: це зав'язь першого кохання, що народжувалось навесні, у час цвітіння саду і появи зав'язі — майбутнього плоду.

У творі наскрізною деталлю виступає «зав'язь». Вона спочатку є конкретною деталлю, але згодом переростає у головну ідею твору. Автор ніби говорить про те, що зав'язь зародилася, але за неї ще треба боротися.

«Холодна м’ята» – одне з найкращих у творчому доробку Григора Тютюнника. Твір є виразником головної ідеї твору – ніщо не зрівняється із справжніми відгуками вічної природи, ніякі буденні справи і проблеми; саме в природі можна знайти заспокоєння і усамітнення. Ще одна проблематика твору – взаємозв’язок людини і природи. Тому автор і залучає до розповіді численні описи природи, які присутні й на початку твору, коли Андрій лише згадував про своє життя, і під час подорожі річкою, яка є кульмінаційною.

Вночі Андрій не міг заснути, бо в хаті пахло м’ятою і було видно від великих зір. Нам вже не відомо, яке продовження буде у стосунків Лесі і головного героя, але холодна м’ята безперечно об’єднала їх.

Ось так звичайна, навіть непомітна, «в один листочок» рослина, що з дитинства знайома нам і навряд чи милувала чиєсь око, своїм запахом викликає безліч індивідуальних асоціацій. Для Тютюнника це й торішня трава, і пляшка молока, і клечані святки, і вічність та мить. Цими, на перший погляд, не зв’язаними поняттями створюється філософське узагальнення запаху, чарівна недомовленість, підтекстова складність відчуттів персонажа. Автор не ставить крапки, а залишає місце для роздумів.

«Деревій» Через повтор цієї лексеми передається сприймання Данилом Коряком того, що його оточує: «До деревію у Данила пристрасть мало кому зрозуміла, і те, що він понад усе любить деревіїв дух, пояснюють одним: змалечку Коряк чинбарував з батьком, то й звик, щоб у хаті міцним, колючим, як нашатир, дубовим настоєм пахло. Із контексту виявляється, що деревіїв дух — дух життя, це настрій бадьорості, життєлюбності, легкості.

В оповіданні «Три плачі над Степаном» люди, віддаючи землі тіло свого односельця, оплакують добру, чесну, працьовиту людину, поряд з якою всім було добре, — турботливого чоловіка, сина й товариша, найкращого колгоспного водія. Лише про одне ніхто не згадав: любив Степан, «як на яблуню у спілих яблуках сліпий дощ іде... Тоді вони й плачуть немов, і сміються...». Цей поетичний світ, який пішов із життя, збіднивши його, краса душі цієї особистості, неповторної й незамінної, дорогі письменникові.