14.1. Традиціне і новаторське в поезії Івана Драча.

(на прикладі “Балада про соняшник”)

«Балада про соняшник» (1962). Це — глибоко асоціативний сюрреалістичний твір про природу мистецької творчості та пробудження творчого духу в людині.Звичайний сільський підліток із щирою душею й багатою уявою пережив дивне видиво: він бігав наввипередки з вітром, рвав груші-гнилички, купався біля млина, стрибав на одній нозі, щоб вилити воду з вуха, — і раптом побачив сонце. Побачене змінило душу героя ізвичайний хлопчина став «соняшником». Сонце – традиційно в І. Драча — символізує вічне духовне джерело життя, а от соняшник — справжнього митця, який поєднує в собі два прагнення — порив в височінь, до сонця й закорінення в рідну землю.Драч реформував жанрові можливості балади, відкинувши традиційні легендарно-історичні, героїчні й фан­тастичні її атрибути, але залишивши ліро-епічну структуру, напруже­ний сюжет. У його баладах ліричний суб’єкт уміє миттєво осягнути світ, побачити в ньому щось дивне, неповторне, якусь нову грань, яка не всім відкривається.У «Баладі про соняшник» побутова конкретика, універсальність .Уже початок балади незвичний: соняшник, цей невід’ємний ат­рибут українського пейхажу, зазнає мета­морфоз. Соняшник у баладі — хлопець: поет майстерно застосовує фольклорний мотив перевтілення (коли дівчина стає тополею, юнак — явором). Драч поєднує в одній площині реальні деталі з метафоричним узагальненням, застосовує асоціативне мислення, унаслідок чого реаль­ні предмети стають символами. Водночас образ сонця набуває метафо­ричного смислу й символізує поезію, тобто сонце - поезія трансформу­ється в образі звичайнісінького сільського дядька.

У поезії Івана Драча мальовничість та наочність образів нагадують живопис. Якщо звернутися до відомої класифікації, він швидше "людина, що бачить", ніж "людина,, що чує". Тому вірші його такі багатобарвні. Він не тільки описував — він осмислював нову епоху, по-новому відстежував зв'язок із традиціями. У поемі "Смерть Шевченка" поет звернувся до особистого життя Кобзаря, намагаючись зрозуміти його як людину, зрозуміти, який шлях, які підземні течії історії призводять до появи генія і чим стає він сам для історії Батьківщини. Драч уперше пов'язав літературний і життєвий подвиг Шевченка із становленням української нації .Новаторство I. Драча полягало не у вiдривi вiд традицiй, навiть не у принципах поетики його попередникiв, а в збагаченнi, оновленнi цих традицiй зануренням у нову реальнiсть свiту, в прагненнi освоїти її прикмети, ввести їх в систему метафор.

Основні риси новаторства в творчості

- поєднання епічності з наруженим драматизмом та ліричністю;

- різноплановість художнього мислення: прозорі образи (часто фольклорні), складні метафори (інколи переростають у символи), філософічність роздумів про загальнолюдські цінності з одночасним зображенням приземлених картин;

- поетична мова збагачена науковою лексикою, незвичайними асоціативними рядами, метафорами, символами;

- модернізує класичну форму балади (зображення історичних, героїчних ситуацій з елементами фантастики): приземлює сюжети, вводить в реалії побуту, моделює незвичайні ситуації духовного вибору;

- сонцепоклонницькі мотиви.

14.2. «Тигролови» І.Багряного: історія, створення, доля твору, оцінка західною критикою і читачами, поетика та ідейна насиченість.

Тигролови (1944)– 1-й пригодницький роман, що приніс світову славу І.Багряному. Існує 4 редакції роману: 1) автограф. 2)конкурсна редакція. У 1943 році на літературному конкурсі у Львові роман поділив перше місце з повістю Тодося Осьмачки «Старший боярин». 3) третя редакція – скорочена, під назвою «Звіролови», у львівському журналі «Вечірня година» (твір було сильно відредаговано без узгодження автора, що викликало негативну реакцію Багряного). 4) переписана з пам’яті автора книга, яку ми читаємо сьогодні.

Багряний утверджує новий тип роману – український пригодницький роман.

Тигролови мали успіх на Заході. Роман було перекладено європейськими мовами. Навіть у Англії було видано близько 1 млн.примірників. Тигроловами зацікавився Голівуд, але на жаль, їм не вдалося екранізувати цей роман.

І.Багряний був висунутий на Нобелівську премію, але нагороду так і не отримав, 1963 року письменник гине.

Роман написано в неоромантичному стилі. Йому властиві висока ідея та стиль, позитивні цінності. У Тигроловах представлено світ (істинний світ, світ тайги) та антисвіт (радянський світ, світ цивілізації). До особливостей твору належить відкритий фінал (кінцівка): Наталка та Григорій тікають, прив’язуючи міцно пса, який без надії мчить і шукає своїх господарів. Тут читачі самі уявляють кінцівку твору.

Одним з яскравих засобів твору є ідеалізація! Головні герої – Наталка та Григорій Многогрішний – ідеальні, гармонійні люди. По суті, вони є найкращими представниками української, козачої крові, довершені українці. Наталка – ідеал жінки, лісова дівчина, королева.

Варто згадати про автобіографічність роману. І.Багряний також був засуджений і йому вдалося втекти. По суті, переживання автора покладено в образ Григорія Многогрішного.

Під пером Івана Багряного вдало переплітаються тема кохання, тема збереження власної гідності у антигуманних суспільних умовах, мотиви втечі та помсти, мотиви небезпеки та боротьби. Це й робить твір справжнім пригодницьким романом.