13.2. «Спокуси святого Антонія» Емми Андієвської

«Спокуси святого антонія» - поетична збірка Емма Андієвської (української письменниці, поетеси та художниці, що працює у стилі сюрреалізму та герметизму), що вийшла у світ 1985 року. У ній Емма Створила власний світ поетичних та художніх образів у високо індивідуальній манері. Вона витворює  власний світ, відштовхуючись лише від своїх внутрішніх переживань. Поетеса намагається вирватися з вже існуючого світу у світ, де потрібно все створювати наново. Світ ще не знаний, його ще потрібно пізнати , і поет є посередником у цьому пізнанні. Читач сприймає цей новий світ через сприйняття поета. Світосприйняття Андієвської дозволяє нам подивитися на звичні речі з іншої точки зору. У цьому й полягає завдання поета-креатора: відкрити читачеві інший світ, створити його для читача. Логіка Андієвської-поета часто не відповідає поняттю логіки читача. Ця її алогічність і є спробою вирватися з буденної дійсності в уявний світ, де вона може створювати дійсність за своїми уявленнями. 

У збірці бачимо сонети з морально-етичною проблематикою добра і зла, Божественного і людського, Бога і диявола. Глибокий діалектичний зміст таких опозицій розгортається близьким до класичного способом. пишучи у формі класичного сонету, кардинально його реформувала своїм використанням дисонансів та далекосяжних смислових асоціацій між побутовими речами та філософськими поняттями.

Збірка – про найважчий шлях великого духовного життя, про пізнання й боротьбу з Богом, боротьбу душі з бісами, про усе присутність божественної любові, без якої неможливе життя. Тема збірки – інтертекстуальна. «Спокуси» - це ключ, що відкриває нам космос Андієвської і її інтерес до дуального світу (духовне-матеріальне). У збірці поєднані світогляд, філософія і фантастичний світ Е.Андієвської. Порушено проблему звільнення душі від гріха, очищення душі (через духовні страждання), здобуття внутр. свободи й Царства Божого в серці задля того, аби злитися з Творцем всесвіту. Задля цього людина може заглиблюватися в серйозні богословські проблеми, а може йти шляхом віри, відкритих ран і мук. Усі люди, на думку Андієвської, втягнені у вічну боротьбу добра і зла, світла і темряви. Проблема вибору теж стосується кожного: людина має шанс пізнати й осягнути найвищу мудрість і просвітлення Святим Духом людської душі. Письменниця вважає, що життєве пекло – єдиний шлях до прозріння: страждання та екстремальні межові ситуації одуховнюють та просвітлюють зсередини, покращують внутрішній зір людини, вчать прислухатись і помічати знаків, які дає нам доля.

Основним тропом у поетиці Е. Андієвської є символ. Класифікація символів у її поезіях на тематичні групи (життя (народження), смерть, потойбіччя тощо) залежить від реалізації через них змісту концептуальних категорій буття, інобуття (небуття) та процесу .

В сонетах Андієвська звертається до мотивів смерті та посмертного існування. Смерть у віршах Анд. - закономірний перехід до нового життя (можливе трактування і як - до специфічного стану свідомості) ("Смерть – лише вхід в давно забуту власність…"), що співзвучно з філософсько-релігійною ідеєю реінкарнації. Для неї смерть - це повсякчасна протилежність життю.

 Образ Бога (подібно до поглядів Ф. Ніцше, Ж. П. Сартра), як і синонімічні йому образи хаосу, Духу, в сонетах Андієвської відтворений подвійно: як конструктивна сила, так і руйнівна.