12.1. Ліна Костенко: життєва та творча доля «шістдесятника»

Л. Костенко,- митецьнепростої долі, безкомпромісна й смілива, лірична жінка з активною громад.позицією. Її самобутня творчість характеризується ідейно-тематичним і жанровим розмаїттям ліричних і ліро-епічних творів, творчими пошуками в царині форми вірша, строфічної будови.

Народилася 1930 р. в містечку Ржищеві на Київщині в учительській сім'ї. В літературу Л. Костенко приходить у післякультівську добу на хвилі «хрущовської відлиги» разом з такими поетами-«шістдесятниками», як І. Драч, Б. Олійник, Т. Коломієць, В. Симоненко, М. Вінграновський.

Після війни яка поставила першу зарубку на її дереві творчості, Л.Костенко відвідувала літературну студію при Спілці письменників у Києві. У літерат. інт-ті гартувала й зміцнювала свій талант. А по приїзді в Київ раз і назавжди обрала дорогу правди й честі та захисту демократії.

Перша збірка “Проміння землі” (1957) видається після закінчення Московського літературого інституту і повернення до Києва. У цій дебютній збірці були окреслені основні ліричні мотиви, яким поетеса залишилася вірною до сьогодні, - історія, кохання, традиція, поетичне слово. Тут можна знайти громадянські настрої, гостру стурбованість байдужістю світу, вразливість тонкої людської натури, епічне переживання історії, схильність до іронії, зацікавлення фольклором, відчуття гармонії зі світом, пов'язаної в поетеси з постаттю освіченого мандрівного мудреця Григорія Сковороди.

Люди, з якими товаришувала чи спілкувалася поетеса (Алла Горська, Іван Дзюба, Василь Стус, Михайло Горинь, Мирослава Зваричевська, Микола Ільницький, і.Світличний) – неординарні особистості, борці за права й свободи людини в тоталітарній системі, за визволення України з-під національного гніту. Їх називали дисидентами, інакомислячими. З ними нещадно боровся, їх переслідував і знищував комуністичний режим.

Її збірка “Зоряний інтеграл”, яка мала вийти в 1963 році, так і не побачила світ, її набір було знищено; поетичній книзі “Княжа гора”(1976), що готувалася понад 10 років, також не судилося дійти до читача. У діалозі поетеси з її шанувальниками настала тривала перерва – 16 довгих років система робила вигляд, що такої поетеси, як Ліна Костенко, просто не існує.

Однією з центральних тем творчості - тема місця й ролі митця в суспільстві, розвинута в поезіях “Ти знов прийшла, моя печальна музо”, “Кобзарю”, “Доля”, “Умирають майстри” та інших. Важливою темою є тема роздумів про час і вічність, про вічне і невмируще в людській душі, непроминущі цінності життя. Людина як найвища цінність перебуває в епіцентрі художніх роздумів, про що б не писала авторка. Роздуми над здобутками сучасної науки і втратами духовних орієнтирів сучасної людини вилились у поетичні рядки.

Естетичне й життєве кредо Ліни Костенко – чиста й абсолютна правда без крихти фальші, а ще – наполегливість і праця, праця, праця. Ліна Костенко, як і всі «шістдесятники», понад критеріями естетичними ставила критерій чистоти й очищення: брудові й брехні, що роз’їдали тоталітарне суспільство, вона протиставляла чистоту, вимагала людину повернутися до себе, до свого начала. Це і є той танець бджоли до безсмертного поля.

Спротив тоталітаризмові, переконання, що поезія для духовності народу є важливою засадою його існування, що за нею - одвічна правда, бо поезія висловлює те, що в інших формах уже заглушене, задушене – це все відчуваємо, читаючи поезію Кост.

Ліна Костенко захоплена ідеєю гуманізму – однією з важливих рис поезії шістдесятників. Завдання - протистояти холодному технологізму й глухоті сучасної епохи. Духовне життя може існувати тільки в просторі вільної культури.

Вона завжди простувала проти течії, відстоювала право на збереження власної індивідуальності у творчості під тиском ідеологічної машини, уміння брати з великої європейської традиції найцінніше. Неповторність Ліни Костенко радше духовна, ніж формальна, вона визначає її спосіб існування в сучасній літературі - сприйняття традиції і водночас наявність індивідуальних рис. Вона ніколи не ступала стоптаними стежками і вперто прагнула до вироблення власного, притаманного тільки їй стилю. Ліричне "я" поезії Ліни Костенко змагається з історією, порушує моральні проблеми, що стоять перед людиною XX століття, замислюється над жорстокістю цієї епохи. Поетеса, яка не все могла висловити, виспівати, усвідомлює, що з нею завжди залишаються іронія або мовчання. І ці дві останні цінності, які відсилають нас до її біографії і прикмет індивідуального стилю, вона зберігає як незаперечну печать власної неповторності.

12.2. Погляди І.Багряного на літературу

Погляди І.Багряного на літературу найяскравіше представлені в його статті «Думки про літературу».

Основні пункти статті:

1. Слово – це зброя.

2. Письменник – речник нації.

3. Від національного до загальнолюдського.

4. Література покликана виховувати і гартувати людей.

5. Література має бути оптимістичною.

6. Що, а не як. Зміст, а не форма!

У статті «Думки про літературу» І. Багряний стисло виклав «панівні погляди» на існування літератури в будь-який історичний період. Це, на його думку, чотири підходи до призначення літератури і її завдання: перший характеризує літературу як зброю, «зброю в боротьбі одиниць і цілих народів за своє ствердження»; другий, «діаметрально протилежний, висловлений у теорії про те, що мистецтво, в тому числі й література – це лимонада, щоб усолоджувати життя»; третій – «викладений у формулі «мистецтво для мистецтва». Мистецтво в собі, мистецтво як ціль, а не як засіб» і четвертий, представлений у теорії про те, «що мистецтво покликане об’єктивно і безсторонньо відображувати дійсність, – фіксувати життя, не ставлячи собі більше ніякої мети». Кожен з цих поглядів автор визначає як закономірний і правильний.

«Велика література» на думку Багряного визначає національність літератури і її оригінальність (оригінальність середовища, місця, часу, епохи – національна оригінальність). Але справжній розвиток української літератури потребує ще однієї передумови – створення держави. Боротьба за створення цієї передумови – головне завдання сучасної української літератури.