11.1. Новелістика Григора Тютюнника

Григір Тютюнник народився 5 грудня 1931 року на Полтавщині в селянській родині. Нелегкі умови життя відбились на подальшій творчості письменника. ( дідусь помер від голоду, батька заарештували, мати вийшла заміж вдруге, виховували його родичі)

Оддавали Катрю. Дівчина з села, що поїхала працювати в місто, ( йдеться про Донбас) виходить заміж за міського юнака. Розповідаєтсья про приготування до весілля, як батьки переймаються тим, щоб догодити «міським» родичам. Також показано як Степан ( батько) журиться через те, що треба знову відпускати доньку в місто, хоч і хотілося б залишити її біля себе, привести господаря ( її майбутнього чоловіка) до хати, але не судилося. Йдуть приготування до весілля, але веселощів немає. Батьки сумують, що відпускати мають доньку і віддавати за незнайомого їм юнака, наречена теж чомусь сумна, в ній не видно щастя, закоханості й віри в світле майбутнє.

Дуже епічним був приїзд молодого з другом і матір*ю. Він не видавав особливої радості і кохання до Катрі, демонстрував стриманість і зверхність. В той же час селяни намагались догодити міським, демонструючи почуття меншовартості.

Отаку кралю викохав Степан, - зашепотіли жінки.

- Діва непорочна - й квит...

- І куди наші хлопці дивилися?..

- А що б вона тут робила - до свиней?

- Он, он молодий, бач: перший до хвіртки йде!..

Наскрізною лінією прослідковується прагнення звичайних людей перебратися в місто та піднесення селянами міських, прагнення догодити їм.

- Навіщо ця комедія? - невдоволено шепнув молодий Катрі на вухо. - Зібрались би родичі, скромно, тихо...

- Хай роблять, як хочуть, - смирно одказала Катря. ( занепад традиції в місті/ зверхнє ставлення до родичів дівчини )

Холодна м*ята. Головним героєм новели виступає чоловік,якому вже не хочеться додому. Його теща перестала визнавати як тільки він перестав бути офіцером, а замість цього пішов працювати на трактор. Дружина також змінила до нього своє ставлення. Їй хотілось того життя, яке вона мала, коли чоловік був на службі. Між подружжям починались сварки і непорозуміння.

Якось Андрій ( головний герой) зустрів дівчину-школярку. У ній він побачив все те, чого не бачив уже давно у своїй дружині. Але йому, одруженому чоловікові, годі було й думати про неї. Він перевозив її з одного берега на другий і слухав як вона розказувала, що його теща агітувала дівчат на корівник і Леся, певно, теж піде туди. Його розгнівало те, що теща жалкує за Владивостоком і зневажає село, а потім агітує молоденьких дівчат йти працювати на корівник, хоча сама вчителька, і мала б чинити інакше. Між Лесею і Андрієм який особливий зв*язок, але вони не в силах щось змінити. Йому нагадував про неї лише запах холодної м*яти, яку вони нарвали по дорозі.

Зав*язь. Ця новела про перше кохання, що тільки зароджується, таке тривожне і ніжне. Дід попереджає внука про те, що дівчина ця ще покаже свій характер, але закоханого юнака це не зупиняє. І навіть коли він сам впевнюється в правдивості слів діда, все рівно не відмовляється від дівчини. Описується їхнє побачення і так ще милі стосунки, як завжди це буває на початку кохання. Його зве дід. Хлопець йде обкурювати садок, але так, щоб вистачило і на Сончин садок , « буде в людей, буде і у нас», - каже хлопець, а сам думає по що б прийти до сусідів, бо вже не сила без коханої.

В сутінки. Спогади студента про своє дитинство, спричинені приїздом до матері. У хлопця в душі два дивних почуття, о одного боку любов до матері, а з другого – неспроможність пробачити їй те, що вона зробила. Жінка закохалась в непорядного одруженого чоловіка і приводила його до себе додому, а на сина гримала постійно. Жалю додає те, що її чоловік пішов на фронт і загинув, а цей самий теперішній коханець його дружини обіцяв попіклуватись про його родину в тилу. Хлопець добре все пам*ятає і ненавидить негідника, але не в змозі щось змінити. Розуміючи який спосіб життя веде мати, малий тікає з дому до тітки, плануючи найближчим часом піти на фронт до батька…. Мати з сином згадують через багато років цей випадок, і вона не може пробачити собі того що накоїла.

11.2. Образи хресного шляху, Голгофи, свічки, свічада, молитви в ліриці Стуса У Потужній і самобутній мистецькій спадщині Стуса особливо тісно переплітається і доля поета і його творчість. Проте останню можна розглядати і під призмою страшної долі, і без неї.

Шевельов: Україна – це трунок, що п’янить і робить одержимим і трутизна, що вбиває його тіло і дух.

Його стиль визначають як герметичний (експресіонізм + сюрреалізм). Збірки віршів: «Круговерть», «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», «Час творчості», «Палімпсести». Зі збірку «Дорога болю» поета посмертно нагороджено державною премією.

Тематика Стуса – здебільшого медитативні роздуми над тим, як живе і як мусить жити людина, невгасима любов до України, протест проти переслідувань, утисків усього українського. Мова його поезій – багата, оригінальна, смілива. Поет часто вдається до словотворення, неологізмів, деформує слова, але з тонким почуттям такту і міри – його новотвори допомагають глибше розкрити поетичний задум. Він розриває з засобами народної поезії.

Концептуальним є образ Дороги, в якому сконцентровано енергію пошуків сенсу людського життя: духовний вимір - хресний шлях на Голгофу – образу хресного шляху, шляху терпіння. Автор висловлює думку, що час "молитов і сподівань" на добро, порядність, чесність минув. Мужні духом повинні приймати хресну дорогу протистояння і боротьби.

В.Стус - письменник, що свідомо обрав шлях на Голгофу, він не ішов супроти совісті і переконань. На такій дорозі поети гинуть... У художніх текстах при інтерпретації образу Голгофи простежується й інша аналогія з релігійним міфом про Ісуса Христа – невідворотність, визначеність долі. Значеннєвий резерв символу Голгофа дозволяє йому реалізуватись і в іншому напрямку – виступаючи узагальненням цілої сукупності подій та обставин у житті великої людської спільноти.

Символами-еталонами самоти і надії є образи свічі і свічада – компоненти самоспоглядання, мислення, заглиблення у внутрішній стан. Нерозривно із свічадом є свіча як еталон віри, надії у темному царстві мороку, зла, яке охоплює суспільство.

Що ж до образу молитви, то в поетичних текстах Стуса простежуємо конкретні молитви. У молитвах з психологічним і поетичним взаємопроникненням передається стан душевного просвітлення адресанта. Відповідний лексичний склад віршів молитов Василя Стуса навертає нас до старослов’янського тексту Біблії, що вказує на християнську освіченість митця. Знаходимо молитви-прохання, молитви-возвеличення, молитви-сповіді. Вони спрямовані чи на себе, чи на когось ще; зі зверненням до вищих небесних сил (Господа (називаючи його по-різному) та янголів) чи до сакралізованих земних предметів та істот (мама, дружина, синочок, біда, біль, народ, земля, Вітчизна).