- •1.1 Літературний процес іі пол. Хх ст.
- •1.2 Художня деталь (образ, символ, характеристика, вислів) у малій прозі Гр. Тютюнника.
- •2.1.Відображення тоталітаризму у творчості письменників іі пол. Хх ст. ( і. Багряний, в. Барка, б. Антоненко-Давидович, Гр. Тютюнник, в. Стус, і. Калинець .)
- •2.2. Засоби і прийоми постмодернізму у романі ю.Андруховича «Рекреації»
- •3.1. Тема голодомору у творчості українських еміграційних письменників.
- •3.2 Поетика і проблематика роману у віршах л. Костенко «Маруся Чурай».
- •4.1. Авангардні тенденції в укр. Літ-рі. Естетичні та ідейні засади Нью-Йоркської групи.
- •4.2 Аналіз новел б. Антонечка-Давидовича «Що таке істина», «Куди подівся Леваневський?», «Хто такий Ісус Христос?».
- •5.1 Шістдесятництво
- •5.2. Рецепція укр..К-ри і л-ри в романі о.Забужко «Польові…»
- •6.1. Постомодерні шукання в укр.Літ
- •6.2. Психологізм повісті Антоненка-Давидовича «Смерть». Вбивство, як шлях до істинного більшовизму.
- •7.1 Проблема збереження історичної пам’яті в творчості українських письменників (л.Костенко, о.Гончар) Взято зі статті нашого універу.
- •8.1. Неоромантичні домінанти творчості о.Гончара
- •9.1. Творчість Івана Багряного
- •9.2 «Внутрішня» тема новелістики Гр. Тютюника («Деревій», «Нюра», «Дядько Никін», «три плачі над Степаном», «у Кравчині обідають», «Крайнебо» та ін.)
- •10.1 Герменевтична поезія Емми Андієвської
- •10.2 Табірна проза б. Антоненка-Давидовича ( цикл «Сибірські новели»)
- •11.1. Новелістика Григора Тютюнника
- •12.1. Ліна Костенко: життєва та творча доля «шістдесятника»
- •13.1 Життя і творчість Василя Стуса.
- •13.2. «Спокуси святого Антонія» Емми Андієвської
- •14.1. Традиціне і новаторське в поезії Івана Драча.
- •15.1 Найновіші видання і дослідження з української літератури 2 пол. Хх ст.
- •15.2 Антисвіт в’язниці в романі Багряного «Сад Гетсиманський»
- •16.1 Поетика міфу, символічний ряд, роль художньої деталі в романі Василя Земляка «Лебедина зграя».
- •16.2. Художні домінанти лірики в. Симоненка
- •17.2 Інтимна лірика Ліни Костенко
- •18.1 Життя і творчість Василя Барки. Контамінація реального і метафізичного в романі.
- •18.2. Особливості вираження теми в поезії Івана Драча («Балада про випрані штани», «Балада про відро», «Крила», «Лоша»)
- •19.1 Поезія в. Симоненка
- •19.2 Аналіз смислових рівнів роману і. Багряного «Сад Гетсиманський».
- •20.1. Громадянська лірика українських поетів 2пол 20ст.
- •20.2 Поетика прози Гр. Тютюнника
- •21.1 Українська література в 2 половині 20 століття в критичній оцінці.
- •22.2. Осмислення здобутків нтр в ліриці і.Драча («Балада днк», «Балада про кібернетичний собор» тощо).
- •23.2. Авангардні засоби у ліриці Драча
- •24.1. Поезія духовного опору в укр літ іі пол 20 ст. Творчість Стуса, Світличного, Сверстюка, Калинця
- •24.2 Мотиви лірики Ліни Костенко.
- •25.1. Сюрреалізм в укр. Літ. Поети Нью-Йоркської групи
- •26.1 Реальне і химерне в романі Земляка «Лебедина зграя»
- •26.2 Драматична поема і. Кочерги «Свіччине весілля».
- •27.1. Неоромантичні тенденції в українській прозі 2 пол. ХХст.
- •28.1. Український «химерний роман»: генеза, тяглість, проблематика і поетика
- •29.1. Інтертекст та інтерсеміотика в українській літературі другої половини хх століття.
- •29.2 Образ мудрого правителя у драматичній поемі і.Кочерги «Ярослав Мудрий».
- •30.1. Відображення подій Другої Світової війни у творчості українських письменників другої половини хх століття.
- •30.2 Жанрова поліфонія української літератури іі пол хх ст. Авторські модифікації класичних жанрів
1.1 Літературний процес іі пол. Хх ст.
Період 1956-1964 рр. дістав у СРСР назву «хрущовської відлиги».Повернулися живими зі сталінських таборів Б. Антоненко-Давидович, В. Мисик, 3. Тулуб. В УРСР у цей час з’явилися нові журнали «Березіль» (з 1956 р. до 1991 р. «Прапор»), «Всесвіт» (1958), «Слово і час» (з 1957 р. до 1990 р. «Радянське літературознавство»). Було видано твори деяких знищених у добу терору письменників (І. Микитенко, Г. Косинка, М. Куліш, М. Зеров, Є. Плужник, В. Свідзинський, Б.-І. Антонич та ін.) і вилучених на довгі роки українських класиків (М. Драгоманов, Μ. Костомаров, Б. Грінченко, О. Олесь, М. Старицький). Але залишилися нереабілітованими М. Хвильовий, К. Буревій, М. Івченко, Г. Михайличенко, Г. Чупринка, також не друкувалися твори Підмогильного, не всіх класиків повернули до літератури (П. Куліш, В. Винниченко, Б. Лепкий), під суворою забороною залишалися науковці та письменники еміграції. Однак і такі заходи стали поштовхом до творчого оживлення і розвитку української літератури.
Послаблення ідеологічного тиску сприяло певному творчому піднесенню митців старшого покоління: М. Рильського (сам поет назвав це добою свого «Третього цвітіння»), М. Бажана, Л. Первомайського, А. Малишка та інших поетів старшого покоління. В. Сосюра написав автобіографічний роман «Третя рота» та поему «Розстріляне безсмертя» (які були надруковані лише наприкінці 1980-х рр.)• Тема сталінських репресій стала однією з провідних у романах О. Гончара «Людина і зброя» (1960), М. Стельмаха «Правда і кривда» (1961), Л. Первомайського «Дикий мед» (1963), поеми М. Бажана «Політ крізь бурю» (1964).
На початку 1960-х рр. постало нове покоління молодих поетів та письменників, які дістали загальну назву «шістдесятники». Це були поети: Д. Павличко, Л. Костенко, І. Драч, В. Симоненко, В. Коротич, Б. Олійник, М. Вінграновський, І. Жиленко, Р. Третьяков, М. Сингаївський; прозаїки: Ю. Му шкетик, Є. Гуцало, В. Дрозд, Ю. Щербак, В. Шевчук, Гр. Тютюнник, Р. Іваничук; критики: І. Дзюба, І. Світличний, М. Коцюбинська, Є. Сверстюк та ін. Шістдесятники зробили спробу звільнитися з лабетів тоталітарної ідеології та ствердити в українській літературі гуманістичні цінності, відродити національну культуру.
У прозі 60-70-х рр. значною мірою посилився психологізм, що свідчило про перенесення центру уваги зі сфери соціального та публічного до приватного та індивідуального. Найяскравіше психологічна тенденція української прози проявилася в інтелектуально-міфологічних творах В. Шевчука та реалістично-імпресіоністичній новелістиці Гр. Тютюнника. Популяризації української літератури сприяли історично-психологічні романи П. Загребельного «Диво» (1968), «Первоміст» (1972), «Євпраксія» (1975), «Роксолана» (1980), «Я, Богдан» (1983).
Цікавим явищем стала умовно-алегорична, т. зв. «химерна» проза, що використовувала елементи міфологічного мислення, початок якій поклав роман О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу» (1959). Це були твори «Катастрофа» (1968) та «Ірій» (1974) В. Дрозда, «Хроніка міста Ярополя» (1968) Ю. Щербака, «Жбан вина» (1968) Р. Федоріва, дилогія «Лебедина зграя» (1971) і «Зелені млини» (1976) В. Земляка та ін.
Шістдесятники виступали як певна культурно-ідеологічна опозиція системі, що спричиняло, зрозуміло, незадоволення з боку влади. З середини 1960-х рр. розпочалися арешти української інтелігенції. 1965 р. потрапили за ґрати І. Світличний, Є. Сверстюк, І. Калинець, В. Стус, В. Захарченко, В. Марченко та ін. Нова хвиля арештів пройшла 1972 р. Водночас були засуджені офіційною критикою за відступи від радянської ідеології та пропаганду націоналістичних ідей такі твори, як «Собор» О. Гончара, «Мертва зона», «Родинне вогнище» Є. Гуцала, «Мальви» Р. Іваничука, «Полтва» Р. Андріяшика, «Меч Арея» І. Білика та ін. Фактично, ці твори було вилучено з літературного процесу того періоду. Звільнили з роботи або позбавили можливості друкуватися Б. Антоненка-Давидовича, Μ. Лукаша, Г. Кочура, Михайлину Коцюбинську, В. Голобородька, В. Іва-нисенка та ін. Багато з тих, хто дебютував у шістдесяті, змушені були на довгі роки замовкнути (В. Шевчук, Л. Костенко) або писати «покаянні листи». Твори замовчуваних і ув’язнених митців поширювалися у машинописах («самвидав») або виходили за кордоном, де діяло кілька українських видавництв.
Серед емігрантів було багато талановитих письменників. До «Ппразької школи» належали Ю. Дараган, Є. Маланюк, Олег Ольжич, Л. Мосендз, Юрій Клен, Юрій Липа, О. Лятуринська, Н. Левицька-Холодна, О. Теліга, Галина Мазуренко, О. Степанович, А. Гарсевич. У творчості письменників «Празької школи» звучать ностальгічні мотиви до історичного минулого України. Окреслений новий ліричний герой у поезії — свідомий до національного обов’язку, твердий у переконаннях, рішучий, вольовий. Поезія представників «Празької школи» має високий естетичний рівень, вона пройнята новаторськими пошуками і за стилем є синтезом реалізму/ неоромантизму, символізму та інших новітніх досягнень модернізму.