дисциплінах, і наближення до проблемно орієнтованих методів форму­вання знань, а також зменшення дистанції між фундаментальними й прикладними дослідженнями. Професійна підготовка та дослідження в нових сферах знань потребують інтеграції цілої низки дисциплін, які раніше вважалися самостійними і не пов’язаними. У результаті ви­никають міждисциплінарні програми навчання. Нові форми генеру­вання знань потребують реорганізації університетських кафедр і фа­культетів, наукових досліджень і підготовки фахівців, орієнтованих на вирішення складних міждисциплінарних проблем.

Упровадження нових педагогічних підходів, що ґрунтуються на альтернативних механізмах передачі знань, є ще однією можливістю суспільства знань. Одночасне використання мультимедійних засо­бів, комп’ютерів та Інтернету дають змогу зробити процес навчан­ня більш інтенсивним й інтерактивним. Найкращий результат дося­гається шляхом застосування таких методів, як взаємне навчання, самоорганізація, емпіричне навчання, навчання в умовах, наближе­них до реальних, навчання з використанням ресурсів і проблемно орі­єнтоване навчання, рефлексія, критичний самоаналіз, а також поєд­нання цих методів у будь-яких варіантах.

Отже, суспільство знань дає людству нові виклики й величезні можливості для розв’язання його головних проблем, забезпечує його подальший розвиток. Однак воно вимагає активної участі всього світового співтовариства в осмисленні та втіленні в життя нової парадигми. Тому дуже важливо включитися в ці світові проце­си й повною мірою скористатися благами цивілізації XXI ст.

§ 6. Освіта і сталий розвиток

Завдання освіти — сприяти становленню громадянина, використо- вуючи величезні можливості суспільства знань. У ньому кожен має можливість отримати оперативну та достовірну інформацію будь-яко- го виду й призначення за допомогою глобальних інформаційних мереж. З будь-якої точки географічного простору суспільство знань реалізує можливість миттєвої комунікації як між окремими членами

суспільства, так і з державними та суспіль- ними структурами. У цьому суспільстві тран- сформується діяльність засобів масової інформації, розвивається та інтегрується з інформаційними мережами цифрове телеба- чення, крім того, зникають географічні та політичні кордони держав у рамках інфор- маційних мереж.

М ФІЛОСОФСЬКА МУДРІСТЬ * *

Єдина перевага, на яку я претендую, — це те, що завжди мислив самостійно.

Дж. Берклі

231

Тема 9

Доцільно визначити п’ять блоків державного рівня проблем ін- форматизації науки та освіти, розв’язання яких безпосередньо сприятиме підвищенню якості освіти.

Перша група проблем — це електронізація інформаційних ресур- сів і реалізація сучасного телекомунікаційного доступу до провідних національних центрів.

Друга група проблем об’єднує проблеми створення уніфіковано- го інтерфейса доступу до ресурсів та електронних каталогів науко- вих бібліотек, а також створення системи цифрових бібліотек, пе- редусім на базі існуючих державних.

Третя група проблем акцентує увагу на взаємодоповнюваності понять «впровадження» та «інтеграція». Ідеться про впровадження інформаційних методів у процеси наукових досліджень: комп’ютерне моделювання, кореляційний аналіз, статистичний аналіз. Обов’яз- ковим паралельним процесом має бути інтеграція науково-дослід- ницької та інформаційної діяльності шляхом упровадження альтернативної інформаційної технології — комп’ютерної автофор- малізації професійних знань. Учні можуть продукувати нові знання шляхом проведення експериментів, теоретичних розрахунків

Не менш важливим є узагальнення та систематизація вже нако- пичених знань і створення умов для широкого доступу до цієї наукової інформації.

Четверта група проблем — це відновлення на якісно новому рівні інформаційного обміну між інформаційними центрами різних країн.

П'ята група проблем — це проблеми реалізації взаємного обміну науковою та технічною інформацією засобами телекомунікацій- ного зв’язку.

Освіта і наука — це цілісна «зв’язка», у якій одна складова відіграє дедалі важливішу роль для роз- витку іншої складової. Підвищення якості вищої освіти можливе лише за умови фундаменталізації освіти на основі органічної єдності його технічної, природничо-наукової та гуманістичних складових.

Необхідно враховувати гуманістичну спрямова- ність інформаційного суспільства. Це передбачає й відповідну спрямованість інформаційних ос- вітніх технологій, що ставить ряд вимог перед сучасними освітніми закладами. Це, по-перше, підбір таких інформаційних освітніх технологій, які б доносили до учня й студента розуміння

• Автор концепції розмаїття людських культур, складності й неод- «суспільство знань», нозначності гуманістичної перспективи людства.

Е. Тоффлер

232

ФІЛОСОФСЬКА

МУДРІСТЬ

Філософія освіти детермі­нована національними про­ектами підготовки творчої особистості, здатної до ін­новаційної діяльності в укра­їнському суспільстві XXI ст., яке має стати суспільством знань.

В. Кремень

14. Філософія, 11 кл.

233

ФІЛОСОФСЬКА “ МУДРІСТЬ

Те, що ми називаємо пі­знанням і розглядом ре­чей, насправді є пізнанням завжди тільки самих себе.

Й. Г. Фіхте

Суперечливість процесу інформатизації суспільства ставить перед освітою і таке вкрай важливе завдання, як утримання гуманістичної спрямованості соціальних процесів заради подолання можливої гло­бальної деструкції духовності.

1. Визначте місце освіти в суспільстві й культурі.

2. У чому полягають основні стратегії освітньої діяльності?

3. Охарактеризуйте предмет і зміст філософії освіти.

4. Яке значення освіти в житті людини?

5. Що означає положення навчання впродовж життя?

6. Охарактеризуйте основні складові суспільства знань.

7. Що таке освітньо-педагогічний простір?

8. Охарактеризуйте інформаційне суспільство і його роль у станов­ленні суспільства знань.

9. У чому сутність проблеми взаємозв’язку філософії освіти й педа-

:офія освіти, інформація, знання, суспільство

знань, інновація, освітній простір, ціннісні основи освіти, навчання впродовж життя.

Визначальною рисою сучасного етапу розвитку людської циві­лізації є освіта. Завдання освіти — формувати людину творчу, розумну, знаючу, здатну протистояти суперечностям і викликам глобального світу. Результат освітньої діяльності — суспільство знань. Його вимога — навчання впродовж життя.

Радимо прочитати:

Кремень В. Г. Освіта і наука в Україні — інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати. — К., 2005.

Кремень В. Г. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору. — К.: Педагогічна думка, 2009.

Кремень В. Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум. — К.: Грамота, 2007.

Кудин В. А. Образование в судьбах народов (Дидактика нового време­ни). — К., 2006.

гогіки?

16*

235

Абсолют — вічна, незмінна, нескінченна першооснова Всесвіту. Відобра­жає повну й завершену досконалість якоїсь речі, явища. Найчастіше властивості абсолюту приписуються Богу, духу, ідеї, розуму, обов’язку, волі тощо. Абсолютність якостей цих об’єктів не залежить від суб’єктив­ного сприйняття людиною.

Абсолютизувати — робити щось безумовним, самодостатнім.

Абстракція — виокремлення істотних, суттєвих властивостей речей і явищ та відокремлення їх від неістотних, другорядних. За допомогою абстрагування формулюються наукові поняття. Протилежністю є кон­кретне — існуюче реально, предметне визначення всіх сторін і зв’язків речі, її властивостей.

Авторитет — загальновизнане значення, вплив, поважність особи, організації, колективу, теорії тощо.

Автохтон — корінний житель місцевого походження; абориген, тубілець.

Адаптація — пристосування до середовища.

Адміністрація — розпорядчі органи управління; органи виконавчої влади.

Адекватний — цілком відповідний, тотожний.

Аксіома — незаперечна істина, що не потребує доведень. Актуальний — той, що важливий у даний момент і має реальне значення та функцію в да­ному висловлюванні і дії.

Акцентувати — ставити наголос; наголошувати.

Алгоритм — сукупність дій (правил) для розв’язування задачі.

Альтернатива — думка, яка суперечить іншій. Необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну.

Аналог — подібність; те, у чому проявляється подібність до іншої речі чи явища.

Антропоморфізм — уподібнення будь-яких явищ чи речей до людини або перенесення властивих людині ознак (як фізичних, так і психічних) на тварин, явища природи, речі.

Антропоцентризм — принцип деяких релігійних і філософських учень, за якими людина є центром Усесвіту і найвищою метою всіх подій, що від­буваються у світі.

Апологія — відвертий, беззастережний захист певних положень.

Ареал — територія поширення чого-, кого-небудь.

Артикуляція — виразність вимови.

Архаїзм — пережиток минулого.

Біоніка — наука, метою якої є розв’язання технічних завдань шляхом дослідження й моделювання особливостей живої природи. Зародилася на основі кібернетики. Використовує принципи діяльності живих організмів, імітує їх конкретні механізми й процеси.

Біфуркація — поділ чогось на два напрями.

Вето — остаточна чи умовна заборона, яку накладає державна влада на рішення нижчого органу.

Вид — те, що об’єднує ряд предметів, явищ за спільними ознаками і вхо­дить до складу загального вищого розділу — роду.

Відображення — усезагальна властивість матерії, яка полягає у від­творенні ознак, властивостей і відносин відображуваного об’єкта. Здатність до відображення, його характер залежать від рівня організації матерії.

Відчуження — соціальний процес, що характеризується перетворенням діяльності людини та її результатів на самостійну, ворожу людині силу. Відчуження від культури — процес втрати людиною можливостей освою­вати необхідні для її життєдіяльності культурні цінності, які стають для неї «чужими».

Вотум — ухвала, прийняття голосуванням.

Гармонія — поняття, що окреслює органічне поєднання, злагодженість, взаємну відповідність в існуванні предметів, речей, явищ світу.

Гіпотетичне — можливе, гадане, правдоподібне; сумнівне, домислене, припущене (від гіпотези — наукового положення, висновку, що пояснює ті чи інші явища дійсності на основі припущення).

Гравітація — те саме, що й тяжіння. Тяжіння — взаємодія (притягання) між усіма фізичними об’єктами, пов’язана з наявністю в них маси.

237

Деградація — рух назад, поступове погіршення, занепад культури, втрата нею гуманістичних властивостей.

Дегуманізація — втрата культурою гуманістичних начал, перетворення її на ворожу для людини силу. Протилежна гуманізації.

Детермінізм — учення про загальну причинну зумовленість явищ природи, суспільства й мислення. Головним у ньому є положення про при­чинність як такий зв’язок явищ, при якому одне явище (причина) за певних умов породжує інше (дію, наслідок).

Дискомфорт — незручність, відсутність належних умов, потрібних для нормальної життєдіяльності людини, виконання нею певної роботи. Проти­лежність комфорту.

Доброта - чутливе, дружнє ставлення до людей.

Догматизм — сприйняття певного вчення чи положення як вічної (абсо­лютної) істини, як догми, тобто положення, яке приймається, бездосвідного обґрунтування й практичної перевірки на віру. Там, де наявний догма­тизм, закінчується наука.

Дуалізм — принцип пояснення сутності світу, який виходить із визнання наявності в ньому двох рівнозначних його начал.

Егоїзм — морально-етичний принцип, за яким людина віддає перевагу власним інтересам, нехтуючи інтересами інших людей.

Егоцентризм — філософський та етичний принцип, за яким індивід, особистість уважається центром Усесвіту; також — риса характеру, що по­лягає в крайньому індивідуалізмі, егоїзмі.

Екзогамія — звичай, характерний для первіснообщинного ладу, за яким заборонялися шлюби між жінками й чоловіками однієї родової групи.

Екстенсивний — пов’язаний лише з кількісним (без покращення якості) збільшенням. Протилежний інтенсивному.

Екстравертний — звернений назовні, орієнтований на зовнішні по­дразники, націлений на навколишнє середовище.

Емпіризм — напрям у філософії, який єдиним джерелом пізнання вважає чуттєве сприймання (тобто свідчення органів чуття людини) і досвід, а зна­чення теоретичних узагальнень і логічного мислення недооцінює або зовсім заперечує.

Еталон — мірило, зразок для порівнювання з чим-небудь.

238

239

Легітимація — визнання або підтвердження законності якогось права чи повноваження.

Лібералізм — ідеологічна та громадсько-політична течія, істотною ознакою якої є обстоювання мирного, реформістського шляху здійснення соціальних перетворень.

Локальний — місцевий, той, що не виходить за визначені межі; локальна культура, локальна цивілізація.

Максима — правило, основний принцип, яким користується людина у своїх діях і вчинках.

Містика — щось загадкове, непояснюване.

Містифікація — вигадка з метою ввести когось в оману.

Народонаселення — сукупність людей, які живуть на певній території (земній кулі в цілому, континенті, країні, її частинах: сільській місцевості, містах).

Науково-технічна революція (НТР) — одночасний кількісно-якісний стрибок у розвитку науки і техніки, який розпочався в другій половині 1950-х років й започаткував новий етап у взаємодії суспільства та природи.

Нірвана — стан повного спокою, знетямлення.

Номінальний — той, хто існує тільки за назвою, на папері, не виконує свого призначення.

Обряд — сукупність установлених звичаєм дій, пов’язаних із побуто­вими традиціями або з виконанням релігійних настанов. Інколи — синонім до ритуалу, традиції.

Оптимальний — найкращий з можливих варіантів.

Особистість — поняття, Яке визначає людину в єдності її індивідуальних здібностей і соціальних функцій. Це людина зі своїми соціально зумовле-

240

ними, індивідуально вираженими якостями: інтелектуальними, вольовими, емоційними. Конкретна людина з погляду її культури, особливостей ха­рактеру, поведінки та ін.

Пам’ять — психічна здатність зберігати у свідомості сприйняття та уявлення після їх переживання. Пізнання, мислення без пам’яті неможли­ві, адже ми не могли б вийти за межі безпосередньо сприйнятих нами об’єктів.

Парадигма — приклад, узірець.

Парадокс — думка, судження, що не збігаються зі звичайним, загаль­ноприйнятим і суперечить здоровому глуздові.

Первинне — те, що лежить в основі існування іншого (вторинного). Пер­винне і вторинне взаємопов’язані — одне без іншого не існує.

Прагматизм — один із напрямів сучасної філософії, представники якого вважають, що істинність знання перевіряється його практичною ко­ристю: «істинне все, що корисно».

Примітивний — який перебуває на низькому або початковому ступені розвитку (примітивна культура). Те, що є спрощеним, нерозвинутим, по­чатковим.

Пріоритет — переважне право, значення чогось.

Протестант — особа, яка заявляє протест проти чиїхось дій або намі­рів.

Протилежності — сторони, елементи певної цілісності, що одночасно зумовлюють і взаємно виключають одне одного.

Публічний — відкритий, гласний, суспільний.

Радикал — прихильник крайніх, рішучих дій, поглядів.

Раса — велика група людей, яка склалася історично й об’єднана спіль­ністю походження та сукупністю певних вторинних спадкових фізичних особливостей (будовою тіла, кольором шкіри, очей, волосся, формою голови).

Раціоналізм — напрям у теорії пізнання, який на противагу емпіризмо- ег.вважає розум єдиним джерелом і критерієм пізнання. У буденному розу­мінні — розсудливе ставлення до життя, розсудливість у вчинках.

Реальність — те, що є в дійсності, що існує. Об’єктивна реальність — усе, що існує незалежно від людини, людства (матерія, Всесвіт тощо).

241

словник

Регіон — територія, що характеризується комплексом притаманних їй ознак (у цьому випадку — культурних).

Рекреація — перепочинок, відновлення.

Репутація — загальна думка про окрему особу, групу або колектив людей.

Рефлексія — принцип людського мислення, що спрямовує його на ос­мислення й усвідомлення власного психічного стану. Рефлексія, як свідо­мість, спрямована сама на себе, тобто є самосвідомістю.

Ритуал — вироблений звичаєм, установлений порядок здійснення чо­гось, форма соціальної поведінки людини, наприклад, шлюбні ритуали, різні в різних культурах. Відіграє значну роль у спілкуванні людей у побуті, в офіційних відносинах. Особлива його роль у традиційних суспільствах.

Річ — явище дійсності, те, що відчувається чи усвідомлюється як кон­кретність.

Розум — здатність людини мислити, відображати й пізнавати об’єк­тивну дійсність.

Самодіяльність — особистий почин, творча ініціатива в якій-небудь справі, активна самостійна діяльність.

Свавілля — схильність діяти на власний розсуд, незважаючи на волю й думку інших.

Символ — умовне позначення будь-якого предмета, поняття або яви­ща, наприклад, речові символи, образні, графічні (у хімії, фізиці, математи­ці тощо). Символ віри — стислий виклад принципів життєвої позиції, який не потребує доведення, сприймається на віру.

Солідарність — спільність інтересів, одностайність, єдність думки і дій та спільна відповідальність.

Соціальне — пов’язане з життям і стосунками людей у суспільстві; відно­сини між людьми, породжені умовами суспільного життя, певного середо­вища, ладу. Існує у тому чи іншому суспільстві.

Статус — становище індивіда або групи осіб щодо інших індивідів або груп у соціальній системі.

Субстанція — філософська категорія, якою позначається загальна ос­нова всього існуючого та всіх змін у ньому.

Суб’єктивна реальність — те, що притаманне людині: її думки, по­чуття (духовний світ людини).

242

Сутність — у філософії головне, визначальне в речі, явищі, що зумов­лене глибинними зв’язками й закономірностями розвитку й пізнається на рівні теоретичного мислення. Отже, це найголовніше, основне, істотне в речі, явищі — це її суть, зміст.

Суще — те, що існує реально або в нашій (людській) уяві.

Сцієнтизм — абсолютизація ролі науки.

Територія — певна частина земної поверхні з визначеними кордонами або межами.

Тип — те, чому відповідає певна група предметів, понять, явищ.

Тиранія — панування за допомогою жорстоких засобів.

Толерантність — терпимість до чужих думок і вірувань.

Трансформація — зміна, перетворення виду, істотних властивостей чого-небудь.

Урбанізація — процес швидкого зростання старих і появи нових міст, збільшення їхнього населення та підвищення їхньої ролі в економічному й культурному житті суспільства. Має як негативні, так і позитивні на­слідки.

Уніфікація — приведення чогось до єдиної форми, системи.

Учення — сукупність буденних чи теоретичних положень у будь-якій галузі знань.

Феномен — унікальне, неповторне явище, подія тощо. У нашому ви­падку — унікальність людини, її неповторність, відмінність від інших жи­вих істот.

Форма — спосіб існування змісту, його внутрішня організація та зов­нішнє вираження.

Формалізація — заміна всіх змістовних термінів символами, а всіх змістовних тверджень — відповідними їм послідовностями символів або формулами.

Шаблон — зразок, узятий для наслідування.

Явище — зовнішній вияв сутності предметів, процесів.

243

ЗМІСТ

Звернення до учнів З

Вступ до філософії 5

§ 1. Від історії філософії до загальної філософії 6

§ 2. Філософія в структурі осмислення дійсності, духовності

та буття людини 12

§ 3. Завдання, особливості та структура курсу «Філософія» ... 24

§4. Предмет філософії, її функції та призначення 31

Тема 1 ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ: БУТТЯ, МАТЕРІЯ

§ 1. Учення про буття 38

§ 2. Буття як реальність. Філософське розуміння категорії

«буття» 42

§ 3. Об’єктивне буття і буття людини 44

§ 4. Єдність і різноманітність світу 46

§ 5. Матерія, рух, простір і час 48

Тема 2 ЛЮДИНА ТА її БУТТЯ У СВІТІ

§ 1. Загальне розуміння людини 60

§ 2. Багатовимірність людини 63

§ 3. Людина і суспільство 65

§ 4. Людина і людство 68

244

§ 5. Поняття «людина» — «індивід» — «індивідуальність» —

«особистість» та їх співвідношення 69

§ 6. Основні цінності людського буття 71

§ 7. Особистість, її основні ознаки і взаємозв’язок

із суспільством 72

§8. Роль особистості в історичному процесі 75

Тема З

ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ ДУШІ, СВІДОМОСТІ ТА РОЗУМУ

§ 1. Душа та її розуміння 80

§2. Поняття і структура свідомості 83

§ 3. Походження і сутність свідомості 87

§ 4. Свідомість, мова, розум 90

§ 5. Свідомість і сфера несвідомого 94

§ 6. Суспільна свідомість та її структура 95

§ 7. Світогляд, ідеологія і суспільна психологія 98

Тема 4

ПІЗНАННЯ ТА ЙОГО ОСНОВНІ ФОРМИ

§ 1. Сутність пізнання 102

§ 2. Пізнання як ставлення людини до світу 103

§ 3. Види пізнання 106

§ 4. Знання і віра 108

§ 5. Об’єкт і суб’єкт пізнання 109

§ 6. Чуттєве і раціональне пізнання та їх форми 111

§ 7. Проблема істини у філософії 112

§8. Специфіка наукового пізнання 116

§9. Співвідношення емпіричного і теоретичного знання 117

§ 10. Форми і методи наукового пізнання 119

245

Тема 5

СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ

§ 1. Предмет соціальної філософії 124

§ 2. Закономірне, стихійне і випадкове в соціальній історії 126

§ 3. Об’єктивне та суб’єктивне в соціально-історичному

процесі 130

§ 4. Суспільство та його соціальна структура 133

§ 5. Нації, національності та народи в системі суспільства та

суспільних відносин 135

§ 6. Сім’я і суспільство 138

§ 7. Демографічні проблеми сучасного суспільства 141

Тема 6 ФІЛОСОФІЯ ЕКОНОМІКИ

§ 1. Філософсько-економічне мислення 146

§2 Праця та її філософське розуміння 149

§ 3. Людина у сфері економічних відносин 150

§ 4. Поняття «власність» 153

§ 5. Морально-етичні проблеми економіки 155

§ 6. Економічний розвиток і технічний прогрес,

їх наслідки 158

§ 7. Проблеми екології 160

§8. Держава та її вшпці на економіку 162

Тема 7

ФІЛОСОФІЯ ПОЛІТИКИ

§ 1. Держава та її осмислення філософською думкою 166

§ 2. Суть держави 168

§ 3. Ідея права: право влади та влада права 172

246