ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ

Щоб приступити до створення інноваційної, сучасної, творчо-інди- вїдуальної системи освіти, необхідна нова філософія. У ній свідо­мість, суб’єкт — первинні.

§ 2. Роль освіти в житті людини й суспільства

Ствердження первинності освіти як визначального фактору су­спільного прогресу засвідчує історія світової й особливо європей­ської цивілізації. Виступаючи в поєднанні з вихованням, освіта — це спосіб передавання соціального й духовного досвіду, який під­лягає письмовій фіксації і має форму знання. У процесі соціокуль- турного розвитку освіта виокремлюється в загальних рамках суспільного розподілу праці в особливу сферу діяльності. Вона одержує всі ознаки професіоналізації. Освітня діяльність як основ­на форма наслідування культурно значимого досвіду, зв’язку між поколіннями відрізняє цивілізацію від варварства з його міфоло­гічною свідомістю, безпосередньо вмонтованою в практичне життя. Щоправда, освіченість у формі писемної культури в первісний пе­ріод зародження була явищем маргінальним і технічним. Освічені люди виконували підсобну роль і часто були рабами, слугами. Один із прикладів — геніальний давньогрецький поет-байкар Езоп. Харак­терно, що видатні культурні пам’ятки стародавньої епохи були про­дуктами усної творчості, частіше, безіменними.

Необхідно враховувати, що освіта людини є творенням не тільки книжної, а й повсякденної культури. Адже в кожному суспільстві діють немовби два рівні або способи передачі соціокультурного досвіду. Перший — через спеціально організовану освітню систему. Вона в професійно підготовленій і соціально організованій системі концентровано визначає й виражає ієрархію цінностей суспільства, а також систему знань, необхідних для виконання соціально-значимих функцій за допомогою мови науки й мистецтва.

Другий шлях освіти людини утворюється стихійно в її повсяк­денному житті. Він фіксується й передається через систему традицій, звичаїв, обрядів або через мову, засвоюючись через спілкування. У цій сфері передаються повсякденні форми культури, відтворюються архетипи, нагромаджується житейський досвід, повідомляється досить складна система позанаукових способів пізнання, поведінки, оцінок й навиків. Тут формується здоровий глузд і форми мисле- ннєвої діяльності. Засвоєне як «первинна інформація», мислення утворює достатньо міцні системи переваг і тверджень, здатних коре­гувати увесь процес освіти людини. Це потрібно мати на увазі при створенні освітніх програм. Навіть «ідеальні» програми підлягають

219

Тема 9

суттєвим корекціям, оскільки людина засвоює не лише «ідеали належного», а й досвід наявного буття з усіма його недоліками, помилками й ілюзіями, котрі також здатні до відтворення.

Освіту можна умовно розділити на два великих періоди. Перший період — це суспільство напівосвічене, другий період — досягнення рівня всезагальної освіченості.

У перший період освіта була належністю привілейованих верств. Це було не присвоєння права на освіту, оскільки освіта була їхнім обов’язком, у певному значенні виправданням і підтвердженням привілейованого становища. Поняття «аристократизм», поза вій- ськовою справою і державним управлінням, було пов’язане з духов- ним, мисленнєвим виробництвом, з освіченістю і знаннями. Освіт- ня, інтелектуальна перевага була однією з причин, які санкціонува- ли панування аристократів над темним, неписемним населенням.

Перехід до всезагальної освіти є надзвичайно важливим і пози- тивний в історії людства. Він відбувся в епоху Просвітництва і став одним з її специфічних ознак. За основу цієї епохи взято три кардинальних і постійно діючих мотиви.

По-перше, подолання наставництва вимагало залучення всіх громадян до знань, їхнього розумового розвитку як умови самостій- них суджень і дій. Освіченість, загальні вимоги якої постійно зростали, стала виразом громадянської самодостатності й людської зрілості індивідів, їхньої самоповаги й гідності. Освіченість відкри- вала доступ у простір нового аристократизму — духовного. Він приходив на зміну аристократизму родового походження. Якщо раніше майбутнє пов’язували з походженням, багатством, вдалим шлюбом, то тепер — із престижною освітою.

По-друге, зруйнування феодальної структури й консолідація на- роду в націю вимагали нейтралізації кастових, релігійних, моральних відмінностей як джерела соціальних конфліктів. Це поставило ви- могу вироблення такої мови суспільної комунікації, яка могла б поєд- нувати людей, незважаючи на ці відмінності. Такою стала мова науки,

раціонального мислення. Всезагальна школа була покликана навчити дітей цієї спільної мови.

По-третє, промислове виробництво, що все більше поєднується з наукою, ви- магало знаючих, освічених працівників, вільних від незнання і забобонів. В індуст- ріальному суспільстві люди реалізують свої можливості в рамках професійних занять, які вимагали тривалого систематич-

ФІЛОСОФСЬКА

МУДРІСТЬ

Знання, відокремлене від справедливості та інших до- брочинностей, постає шах­райством, а не мудрістю.

Сократ

220

ного навчання. Загальна підготовка, формування широкого кругозору, необхідних для подальшої спеціалізації діяльності, як і здійснення такої спеціалізації — одна з найважливіших функцій сучасної освіти.

Отже, усезагальна, єдина у своїх основах система освіти — одна з найголовніших основ сучасного суспільства. Саме освіта значною мірою забезпечує моральну зрілість, єдність, внутрішнє взаєморо­зуміння в суспільстві.

Суспільні потреби в кожній конкретній системі освіти реалі­зуються з різною мірою повноти, послідовності, з врахуванням історичних традицій, національних особливостей. З цієї точки зору система освіти тієї чи іншої епохи виконує своє завдання: розвиває людей, виховує свідомість, почуття власної гідності, забезпечує взаєморозуміння, готує спеціалістів для народного господарства. Процеси, пов’язані з проникненням у систему освіти церкви, торго­вельних відносин, є приниженням її статусу. Конфесіалізація, комерціалізація, регіоналізація гальмують освітній процес, ведуть його у зворотному напрямі. Конфесіалізація ставить під сумнів ідеали раціонального знання, комерціалізація — усезагальний характер освіти, регіоналізація — її загальногромадянський статус.

Ці тенденції виникли із слабких ланок попередньої школи; конфесіалізація претендує стати альтернативою примітивній науковості, що доводила незамінність наукового світорозуміння іншими формами духовності; комерціалізація покликана стати альтернативою контролю держави над освітнім процесом; раціо­налізація є реакцією на тоталітарний ідеологічний контроль. Насправді всі вищезазначені процеси не можуть бути альтерна­тивами, оскільки в дійсності відволікають школу від стратегічного напряму — давати знання.

Причина, чому система освіти потрапила під чужі для неї віяння, полягає в симптоматиці часу: а саме — закінчилась одна епоха й розпочинається інша. Закінчується епоха писемної культури, книжки й розпочинається епоха інформаційного суспільства, Інтер- нету й комп’ютера. Що таке інформаційна епоха, як вона починає впливати на перетворення світу людських відносин — ці питання залишаються відкритими, незважаючи на їх постійне обговорення. Освіта, по суті, лише приступила до їх осмислення. Зміна співвідно­шення емоційного й раціонального, абстрактного та конкретного приводить до якісних змін у людині. Вона стає новою людиною. Сутність цих змін спричинила появу проблем «дегуманізації», «духовної кризи», антропологічної катастрофи тощо. їх осмислення, з’ясування і подолання — одне з головних завдань сучасної освіти.

221