способи засвоєння матеріальних цінностей: організація зрошення, збір урожаю, управлінські ієрархічні структури тощо.

На розвиток і особливості цивілізації впливав зміст релігійної та інших форм суспільної свідомості, а також використання їх як найважливіших засобів оволодіння всіма іншими цінностями суспільства. У Китаї — конфуціанство, в Індії — буддизм, брахманізм, індуїзм, філософія йоги здійснювали вплив на регламентацію всієї людської життєдіяльності. Західна цивілізація розвивалася під меншим впливом монолітних культових структур і єдиноначаль- ності. Вона більш активно змінювалася під впливом науки, мистецтва, політики. Для східної цивілізації характерним було не лише засво- єння матеріальних і духовних цінностей, а їх виробництво в умовах авторитаризму, усезагального послуху, особливого сприйняття дер- жави, старшого в общині та сім’ї тощо.

Формування людини як слухняного та доброчинного виконавця наклало відбиток на всю життєдіяльність суспільства Сходу, на культуру й способи її засвоєння. Для західної цивілізації характер- ним є прискорений розвиток техніки і технологій, швидка зміна предметного світу й соціальних зв’язків людей, оскільки в її куль- турі домінують наукова раціональність, що виступає як особлива самодостатня цінність.

Нині Захід — це синонім до поняття «розвинуті країни». Відпо- відно до цієї ознаки деякі вчені почали відносити до Заходу Японію, що є зовсім не правомірним. Незважаючи на спільний із західними країнами технологічний базис, Японія залишається країною східної цивілізації, навіть за способом засвоєння загальнолюдських цін- ностей.

§ 5. Взаємозв’язок культури і цивілізації

Наприкінці ХІХ-ХХ ст. поняття «цивілізація» з ініціативи німецького філософа О. Шпенглера (1880-Г936) вживається для позначення етапу зане- паду культури. Історія людства розглядається ним як співіснування відокремлених культур-організмів, кожен з яких має свої «душу» і «долю», проходить у своєму розвитку певні стадії: самозародження, зро- стання, старіння та смерті. Кожен культурний орга- нізм проходить аналогічні стадії: міфологічну ранню культуру (зародження), метафізично-релігійну ви- соку культуру (зростання) та пізню закостенілу культуру (старіння), яка переходить у цивілізацію.

Освальд

Шпенглер

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ

Старіючи й помираючи, культура вироджується в цивілізацію, яка має одні й ті самі ознаки: зне- особлення життя, його інтелектуалізація, перехід від творчості до спорту, від літератури до вар’єте, від героїв до інженерів, від поезії до механіки, від геро- їчних діянь до механічної роботи, від становлення до окостеніння, перетворення народів на безликі «маси», перехід від продуктивної творчості до без- плідності. На противагу цілісності й органічності

культури цивілізація характеризується розвитком Арнольд Джозеф індустрії та техніки. Культура має душу, а цивілі- Тойнбі

зація — методи та знаряддя.

Подібне тлумачення цивілізації дав також відомий англійський історик і соціолог А. Д. Тойнбі (1889-1975). Він обґрунтував кон- цепцію круговороту локальних цивілізацій, які проходять у своєму розвитку й падінні однакові фази: народження, зростання, розпаду й загибелі. Кожна цивілізація має неповторну систему цінностей, норм, правил суспільного та індустріального життя.

Засобами охорони цивілізації від руйнування А. Дж. Тойнбі вва- жав духовну злагоду, моральну єдність народу, раціональність мислення правлячих верств. Можна затримати занепад або навіть уникнути його шляхом залучення людей до всесвітньої релігії, утво- реної на засадах об’єднання всіх релігійних культів для досягнення єдності духу народу. Саме релігія, на думку філософа, дає людству той спектр цінностей, норм і символів, що забезпечує любов і мило- сердя, єдність і взаємодопомогу, глибоку духовність і моральність.

З критикою теорій локальних культурних циклів та круговороту локальних цивілізацій

О. Шпенглера і А. Дж. Тойнбі виступив відомий німецький філософ-екзистенціаліст К. Ясперс (1883- 1969). У його філософських роздумах основною стала проблема людини й цивілізації як вихідних засад їхнього роз- витку.

Суспільство й історія, уважав К. Ясперс, розпочинаються з людини, яка поступово ус- відомлює себе як особливу істоту й намагаєть- ся виразити цю особливість у різноманітних формоутвореннях культури. Історія людства має єдину основу — духовну, яка ґрунтується на вірі й реалізується в культури та цивіліза- ції як вихідні засади їхнього розвитку.

Учений трактував віру не лише в релігійному, а й у широкому філософському розумінні — як здатність ставити, осмислювати й вирішувати найбільш загальні світоглядні питання.

Історія, за К. Ясперсом, починається зі своєрідного осьового часу — з моменту формування світових релігій і філософій, які під- несли дух людини до осмислення всезагального, забезпечили їхню духовну самостійність. Пробудження духу, формування філо- софської віри знаменують початок загальної історії людства, яка до того була поділена на локальні, не пов’язані між собою куль- тури.

Отже, філософ обґрунтовує ідею духовної єдності людства як головного фактору, що спрямовує історичний поступ до свободи. Він наголошує на необхідності усвідомлення її як головної умови подальшого існування й розвитку культури та цивілізації.

У XX ст. поширеним стає розуміння цивілізації як сукупності матеріальних і техніко-технологічних цінностей і благ. Що стосується духовних цінностей та надбань, то їх відтворює поняття «культура». На думку прибічників цієї точки зору, культура є духовною і сим- волічною, а цивілізація матеріальною; культура має творчу душу і формує духовність, а цивілізація — методи та знаряддя; культура передбачає високу якість особистості творця, а цивілізація орієнту- ється на масу та рівність тощо.

Як бачимо, в інтерпретації поняття «цивілізація» спостерігаються два основні підходи: позначення певного рівня розвитку суспільства та характеристика матеріально-технічних досягнень суспільства порівняно з духовними надбаннями. Обидва підходи часто поєдну- ються між собою й доповнюють один одного.

Суперечлива єдність зазначених підходів дає змогу визначити ще один аспект змісту поняття «цивілізація». Він пов’язаний із характеристикою відповідності того чи іншого предмета (ідеї, процесу, суспільства в цілому) найбільш прогресивним, ви- кристалізованим на основі загальнокультурних надбань людства, уявленням про нього. У цьому аспекті поняття «цивілізація» зістав-

ляється з поняттями «сучасне», «передо- ве», «прогресивне», «нове» як у певних сферах суспільного життя (праця, побут, політика), так і в суспільстві в цілому.

Яке ж суспільство може вважатися цивілізованим? Це суспільство, у якому на сучасному рівні розгорнуті всі сфери життєдіяльності людей — виробництво і споживання, наука і освіта, мистецтво і

_#

ФІЛОСОФСЬКА МУДРІСТЬ

Щастя людини завжди поля­гає у відповідності її бажань до реальності, яка її оточує.

П.-А. Гольбах