ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ

ставлення до всіляких різновидів її антиподів, що гальмують як процес становлення моральної культури людей, так і духовних цін­ностей суспільства в цілому.

§ 4. Поняття «культура» і «цивілізація»

Слово культура — одне з найпопулярніших у роздумах про вічні людські проблеми. Вивченням культури займаються багато наук — історія, археологія, соціологія, етнографія, мистецтвознавство, антро­пологія та ін. Усі вони стверджують, що поняття «культура» по­хідне від латинського culture («обробіток», «догляд», «розвиток») і спочатку означало в Стародавньому Римі обробіток землі, працю землероба.

Надалі це слово почало вживатися і в іншому, переносному значенні — «освіченість», «вихованість». Цицерон у своїх працях використовував поняття «культура душі». Зокрема, він уважав, що філософія є «культурою розуму». За Цицероном, філософія є куль­турою, оскільки, як і у випадку із землеробством, «обробляє розум» для його кращої продуктивності. Тут проглядається важлива думка, що культура, з одного боку, є діяльністю з перетворення природи на благо людини (землеробство), а з іншого — засобом удосконалення духовних сил людини, її розуму (філософія). Куль­тура розвиває людину, і в цьому полягає її головна функція.

Широковживаним поняття «культура» стає в епоху Просвіт­ництва. Воно тлумачиться як породжене людською діяльністю перетворення природи й одночасно як вищий вияв людського буття, пов’язаний насамперед із людським духом. Саме у філо­софів-просвітителів з’являється ідея протиставлення «культура» — «природа». Поняттям «культура» у той час позначалися всі до­сягнення духовної діяльності людей, насамперед наукові знання, мистецтво, моральна досконалість, і все те, що називали годі осві­ченістю.

Наприкінці XIX — XX ст. більшість видатних мислителів наголо­шує на людинотворчому характері культури. Вона розглядається як прояв особистісної самореалізації людини, вираз її суспільної цінності, творчості, як людський спосіб освоєння світу й життя в ньому, як людська діяльність та її результати, як саморозвиток людини через діяльність. Культура — це сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства. Вони виражають рівень його історичного розвитку, утілюються в повсякденній діяльності людини, відображаються в її соціальних, моральних, естетичних та інших характеристиках.

199

М ФІЛОСОФСЬКА & І МУДРІСТЬ

Культура заснована на арис­тократичному принципі, на принципі якісного відбору. Творчість культури в усіх сферах прагне до доскона­лості.

М. Бердяев

У вужчому розумінні культура — це сфера духовного життя суспільства. Вона охоплює систему освіти, вихо- вання, духовної творчості, а також діяль- ність тих установ і організацій, які за- безпечують зазначені процеси: школи, вузи, музеї, театри, бібліотеки, інші куль- турні заклади, творчі спілки тощо.

Нарешті, поняттям «культура» часто позначають рівень вихованості й освіче- ності людини, рівень оволодіння нею

тією чи іншою сферою знань й діяльності. У цьому випадку фіксуються якості людини, спосіб її поведінки, ставлення до інших людей, до праці тощо.

Важливим і принциповим питанням розуміння культури є осяг- нення її сутності як феномену суспільного життя, визнання основ- ним джерелом походження культури суспільно корисної праці. Завдяки їй людина перетворює природу й саму себе, утверджує свій власний, відмінний від природи духовно-предметний світ, розгортає в ньому всі життєві процеси.

Культурою в такому розумінні вважається все, що створене твор- чою людською діяльністю людини для людини, для її розвитку, усе, що ввійшло в практику як загальнолюдське надбання та сприяє утвердженню й вияву людського в людині та суспільстві. Культура є створеною людиною другою природою, своєрідною надбудовою над першою, «живою природою». Вона є фактично створеним людиною світом, у якому тільки й може здійснюватися життя особистості.

Отже, культура є ціннісними надбаннями, створеними людством у процесі його історичного розвитку, а також процесом засвоєння

і створення нових цінностей для людини й суспільства. Тобто сукупність матеріальних і духовних цінностей, а також способів створення й уміння використовувати їх для подальшого прогресу

людства, передавати від покоління до по- коління є культурою.

Однак культура — це не просто будь- яка цінність, а тільки та, яка стає надбан- ням людини й суспільства. Однак це таке надбання, що є дієвим у соціумі, має значення для людини.

В образі культури постає особливий спо- сіб людського буття у світі, який є творцем вищих духовних цінностей та матеріальних

^ ФІЛОСОФСЬКА фґ ) МУДРІСТЬ ^

Лише через здійснення ве­ликих цілей людина виявляє в собі великий характер, який робить її маяком для інших.

Г. В. Ф. Гегель

200

форм їхнього втілення. Отже, культура як сфера соціального буття перетворює сутнісні сили (основні здатності) людини на те, що ми називаємо мудрим розумом, благими почуттями, сильною і відпові­дальною волею, добром, правдою, красою, любов’ю, вірою, надією тощо. Саме завдяки окультуренню сутнісних сил людини з’явилися художні полотна й архітектурні споруди, наукові досягнення й ос­віта, результати матеріального виробництва й мораль, поетична творчість і вихована людина, здатна до творчості й спілкування.

Найвагомішим аргументом на користь визначення поняття «культура» як ціннісного надбання є визнання самою людиною себе як найбільшої цінності та єдиної істоти, яка здатна гармонійно жити і творити у світі. Отже, культура — це ціннісний вимір само­достатності людини.

Разом із традиційною фактом сьогодення є масова культура.

Це те, що в дійсності не можна вважати культурою в ціннісному ви­мірі. Масова культура поширює інший спосіб, стиль життя. Сприяє цьому те, що функціонування масової культури ґрунтується на індустрії розваг і засобах масової інформації. Масова культура перетворюється на особливу надпотужну продуктивну силу суспільства. Свідченням цього є, наприклад, бурхливий розвиток шоу-бізнесу в усьому світі. На сьогодні прибутки від шоу-бізнесу за своїми масштабами перевищують навіть доходи провідних галу­зей промисловості.

Масова культура є своєрідним запереченням культури як цін­нісного виміру самодостатності людини. Це своєрідне заперечення високої культури породжує позитивний і негативний виміри масо­вої культури. Негативний зміст словосполучення «масова культу­ра» полягає в тому, що культура пристосовується до примітивних смаків відсталих прошарків населення. Вона спрощується й дефор­мується, опускається до рівня примітивізму; народу, який стає масою, підноситься щось сіре або навіть безглузде. Позитивним є те, що масовість культури — це не обов’язково її низький рівень, розрахований тільки на примітивно мис-

лячих. Це своєрідний ринок мистецтв, ФІЛОСОФСЬКА

який стверджує пріоритет високої куль- 9 МУДРІСТЬ тури. ••••••••*•••••••

Виходячи з людинотворчої сутності Є у світі величезна сила, яка культури, визначають такі її основні рухається паралельно до сили функції: пізнавальну, прогностичну, інте- смерті й примусу, що має гративну, комунікативну, ціннісно-орі- впевненість, і ім’я їй — куль- єнтаційну, освітньо-виховну та функцію тура.

соціальної пам’яті. А. Камю

спектр уживання семантичних значень слова цивілізація. Цивілізація — з одного боку, рівень розвитку культури й суспільства в цілому, а з іншого — спосіб засвоєння культурних цінностей (матеріальних і духовних), який визначає все соціальне життя, його специфіку, що дає змогу судити про нього як про певну цивілізацію. Це немовби дві суттєві ознаки цивілізації, що підкреслюють її відмінність від культури.

Перша ознака — цивілізація як рівень роз- витку культури та суспільства. При дослідженні цієї ознаки цивілізації частіше всього відбува- лося ототожнення культури з цивілізацією.

Друга ознака цивілізації — це спосіб засво- єння культури. Суспільно-історична практика розвитку людства свідчить про те, яким є спо-

сіб засвоєння культури, такою є і цивілізація. Наприклад, ми роз- різняємо західну і східну цивілізації. Джерела Заходу бачать в античності та у виході на світову арену Риму, багато рис менталіте- ту якого були засвоєні Європою. Для Заходу характерні раціона- лізм, християнська традиція, просвітництво, представницька демократія, пріоритет індивідуального начала перед колекти- вістським, розвинута науково-технічна база. Для Сходу ж харак- терні містерія, інтуїтивізм, буддистська та ісламська релігійні традиції, пріоритет колективного перед індивідуальним, традиціо- налізм, особливий тип державності, для якого властивим є від- сутність рівності свободи за загальним законом. Нині продовжу- ється давня суперечка: яким шляхом краще йти нашій країні — західним чи східним? І там, і там є цінності, а способи засвоєння різні.

Отже, спосіб засвоєння якоїсь речі, явища — це використання сукупності засобів і методів для створення матеріальних і духовних цінностей, їх розподілу та засвоєння. Коли ми говоримо про цивілі­зацію як про спосіб засвоєння культури, то маємо на увазі такі засоби та методи людської життєдіяльності, які є визначальними в розвитку культури.

Про це свідчить уся історія людства. Дослідження підтверджують, що із самого початку специфіка цивілізації була пов’язана з особли­востями трудової діяльності людей, на яку впливали географічне середовище, густота населення та інші фактори. Отже, специфіку суспільного життя визначали технологічні та соціально-економічні

Шартрський собор