§ 7. Ідея соціальної справедливості

Утвердження правової держави стало важливою віхою в розвит­кові свободи індивіда та суспільства. Її творці вважали, що забезпе­чення кожній людині свободи й заохочення конкуренції будуть

187

корисні всім, зроблять усі форми приватної власності доступними для кожного, максимі- зують індивідуальну відповідальність та іні- ціативу. Це сприятиме загальному добробуту. Однак цього не сталося. Проголошені в правових державах індивідуальна свобода, рівноправність і невтручання держави в справи індивіда не пе- решкодили монополізації економіки з її пе- ріодичними кризами, зростанню соціальної нерівності. Глибока фактична нерівність знеці- нила рівноправність громадян, перетворила можливість використання конституційних прав на привілей заможних класів.

Конструктивною відповіддю на недоскона-

Богиня правосуддя ^лість правової держави в її класичному лібе- ральному варіанті, а також на невдалу спробу адміністративного соціалізму забезпечити кожному економічну свободу й установити в суспільстві соціальну справедливість і рівність, стали теорія й практика соціально справедливої держави.

Соціально справедлива держава — це держава, яка бере на себе відповідальність за кожного громадянина й прагне забезпечити кожній людині гідні умови існування (життя), соціальний захист, співучасть в управлінні виробництвом, а в ідеалі — приблизно од­накові життєві шанси та можливості для самореалізації в су­спільстві. Діяльність такої держави спрямована на загальне благо, утвердження в суспільстві соціальної злагоди.

Така держава створює умови для згладжування майнової та інших форм соціальної нерівності й допомагає слабким, недієздатним і зне­доленим, дбає про надання кожному роботи або якогось джерела існування, а також про збереження миру й спокою в суспільстві, формування сприятливого для людини життєвого простору.

Діяльність держави, орієнтованої на соціальну справедливість, багатогранна. Це перерозподіл національного доходу на користь менш забезпечених прошарків населення, політика зайнятості й охорони прав працівника на підприємстві, соціальне страхування, підтримка сім’ї та материнства, турбота про безробітних, старих, молодь, роз­виток доступної для всіх освіти, культури і т. ін.

Політичні права людини доповнюються соціально гарантованими правами, що передбачають надання всім членам суспільства міні­муму матеріальних благ, прийнятого в певному суспільстві. Вводиться принцип соціальної відповідальності підприємств і організацій усіх форм власності.

188

ФІЛОСОФІЯ ПОЛІТИКИ

•' ФІЛОСОФСЬКА & і МУДРІСТЬ

V*

Людина по силі поступа­ється волу, а в здатності бі­гати поступається коню, однак вона змушує працю­вати і вола, і коня. Це відбу­вається завдяки вмінню людей жити спільно, у той час, як віл і кінь не володі­ють цим умінням. Завдяки чому люди можуть жити спільно? Завдяки розподі­лу обов’язків, який відбу­вається через почуття обов’язку.

Сюнь-Цзи

Соціальні програми стають невід’ємною частиною політики держави. Вона прагне набути форми держави добробуту, держави достатку. На цих засадах відбувається роз- ширення функцій держави, які доповнюють, нерідко заміняють функції громадянського суспільства. Прикладом соціально справед- ливих держав є такі країни, як Швеція, Нор- вегія та ін.

Концепція соціально справедливої держа- ви стала широковідомою переважно завдяки практичному застосуванню формули: соціаль- но справедлива держава — держава загально- го благоденства, добробуту, у якій головний акцент роблять на функціях держави, що полягають у наданні та забезпеченні соціа- льно-економічних благ.

Водночас потрібно зазначити, що теоре- тично й практично принципи соціальної

держави вступають у суперечність із принципами правової держави. Зокрема, правова держава ґрунтується на автономній відповідаль- ності індивіда за свою долю, а соціальна держава позбавляє індивіда цього, інтегруючи його в систему задоволення колективних потреб. Перша ґрунтується на свободі індивіда, свободі економіки й куль- тури, друга — на «зрівнялівці».

Проте соціальна практика вносить суттєві корективи в теорію. У реальному житті існує певний зв’язок між правовою та соціально справедливою державою. Він виявляється насам-

перед у тому, що вихідним пунктом обох концепцій держав, їх основною категорією є особистість, вільний громадянин. Якщо правова держава ставить за мету захистити свободу й права особистості, то соціально справедлива держава покликана забез- печити йому гідне існування.

За Конституцією (ст. 1) Україна є демократич- ною, правовою, соціальною, тобто прагне стати дійсно соціально справедливою державою.

Досвід цивілізованих країн свідчить, що основи правової та соціально справедливої держави мають розумно поєднуватись, не допускаючи однобічності ні в автономії та свободах людини, ні в гарантова- ному задоволенні потреб.

КОНСТИТУЦІЯ

УКРАЇНИ

Конституція

України

189

1. Що таке правова і соціально-справедлива держава?

2. Розкрийте сутність і структуру політичної свідомості.

3. Визначте зміст влади та охарактеризуйте її особливості.

4. Що таке політичний режим і які його різновиди ви знаєте?

5. У чому полягає взаємозв’язок влади і моралі?

6. Чи можна вважати демократію найбільш досконалою формою правління? У чому ви вбачаєте її переваги й недоліки?

7. Охарактеризуйте політичну систему сучасної України, її основні риси й особливості.

8. Наскільки реальною є перспектива побудови соціально справед­ливої держави в Україні?

літична система, політичний режим, влада, то-

талітаризм, авторитаризм, демократія, держава, соціальна справедливість.

загальнення

Політика — важливий компонент життєдіяльності суспільства. За своєю природою вона охоплює всі сфери суспільного життя. Особливе місце в політичній системі посідає держава, надаючи їй стійкості й цілісності. Держава — основне знаряддя влади, носій суверенітету. Центральним поняттям сучасної політичної теорії і практики є демократія. Метою політичної та владної діяльності є побудова соціально справедливої держави.

Радимо прочитати:

Арон Р. Демократия и тоталитаризм. — М., 1993.

Конституція України. — К., 2009.

Рябов С. Г. Державна влада: проблеми авторитету і легітимності. — К., 1996.

Шляхтун П. П. Політологія. Теорія та історія політичної науки. — К., 2002.