Тема 7

Необхідність — це наявність особистості, громадянські якості якої пронизані окресленими вище самоповагою, відповідальністю, спра­ведливістю, доброчинністю. Звичайно, не треба забувати, що коло цієї необхідності здатне невпинно розширюватися.

Достатність — це існування суспільства, яке здатне цю особис­тість народити й у змозі їх виплекати та вберегти від звабливої природи влади.

Таке розуміння суб’єкта політики дає змогу зробити висновок. Політика — це особливий вид людської діяльності, пов’язаний зі здобуттям і здійсненням влади. Політика — це відносини, які виникають і існують між людьми, спільнотами, державами сто­совно влади, та організація управління цими відносинами.

§ 6. Демократія і тоталітаризм

Важливе значення для розуміння сутності політики має розкрит- тя змісту понять «демократія» і «тоталітаризм», які становлять ядро політичної системи. Поняття «політична система» охоплює всі сто- рони й елементи організованої в межах певного суспільства полі- тичної діяльності та політичних відносин, усіх осіб і всі інститути, які беруть участь у політичному процесі. Політична система — це визначення організованої взаємодії (відносин) політичних суб’єк- тів, пов’язаних із здійсненням влади та управління суспільством.

У політичній системі об’єднуються різні дії та відносини владних і підвладних груп, керівників і підлеглих. Теоретично узагаль- нюється діяльність і взаємозв’язки організованих форм владних відносин — державних та інших інститутів і установ, а також ідео- логічних, політичних цінностей і норм, які регулюють політичне життя членів суспільства. Політична система, оскільки вона є зна-

ряддям здійснення влади, а також виявом захисту й реалізації загальних, обов’язкових для більшості громадян інтересів щодо інших систем суспільства, є домінуючим фактором.

Вона обумовлена соціально-економіч- ними структурами й соціальним середо- вищем, залишається єдиним цілим і функ- ціонує як відносно самостійний комплекс соціальних інститутів і політичних відносин. Політична система має закономірності свого існування, що визначаються наявніс- тю структурних зв’язків, ролей, функцій,

ФІЛОСОФСЬКА

МУДРІСТЬ

Вище великого політика я ставлю людину, яка не праг­не ним стати, адже з кожним днем усе більше перекону­єшся, що цей світ не вартий того, щоб тратити на нього сили.

Ж. де Лабрюйєр

182

а також закріпленням і регулюванням їх особливими нормами - правовими та політичними нормами.

Тип політичної системи визначається способом її організації і функціонування або характером політичного режиму. За таким критерієм вирізняють три типи політичних систем: демократичну, авторитарну й тоталітарну. Відповідно до типу політичної системи виокремлюють типи політичного режиму, які за своєю суттю відпо- відають політичній системі.

Політичний режим — це сукупність прийомів, методів, за допо- могою яких здійснюється державна влада. Це поняття охоплює також ступінь реалізації демократичних прав і свобод особи, відно- шення державних інститутів до правових основ власної діяльності, а також міру співвідношення офіційних норм і реалій політичного життя.

Тоталітарний режим є всеохоплюючим, репресивним. В умовах тоталітаризму громадяни змушені виконувати владну волю, яка ніяк не відображає існуючого права, не спирається на закон. Суспільство тоталітарного режиму повністю регламентоване владою, воно є при- датком держави, у ньому панує цілковитий державний контроль над

усіма сферами життя.

Характерні риси тоталітарного режиму:

• правляча партія поєднується з держав- ним апаратом: контролює всі сфери життє- діяльності суспільства;

• політичні права і свободи громадян за- фіксовані формально, але реально відсутні; діє принцип: заборонено все, що не дозво- лено;

• відсутня легальна політична опозиція;

• визнається право на існування лише однієї партії;

• існує жорстка цензура над усіма засо- бами масової інформації; поліція, армія, спецслужби виконують функції каральних органів;

• функціонує лише одна офіційна ідео- логія;

• влада тримається на примушенні;

• економіка перебуває під жорстким контролем державних органів.

Установлення авторитарного режиму вважається неминучим у процесі модерні-

Д. Горчов. Данко.

1993 р.

• Символ борця за свободу, який символізує героїв, котрі жертвують своїм життям на благо народу.

О. Ківшенко. Читання «Руської правди». Фрагмент. Кінець XIX ст.

Залежно від того, як народ бере участь в управлінні, хто і як безпосе- редньо виконує владні функції, визна- чають три форми демократії: пряму, представницьку і плебісцитну.

Пряма форма демократії передба- чає участь громадян у підготовці, обго- воренні й прийнятті рішень. Така форма участі домінувала: в античних полісах; віче в Київській Русі; Запо- розькій Січі. Практично вона є мож- ливою в невеликих колективах і в тих випадках, коли приймаються досить прості рішення, а їх підготовка й обго- ворення не вимагають спеціальної кваліфікації. В сучасних умовах пряма демократія існує в основному на рівні місцевого самоврядування (американські, швейцарські общини, ізраїльські поселення — кібуци тощо).

Представницька (репрезентативна) демократія полягає в опо- середкованій участі громадян у прийнятті рішень шляхом передання своїх повноважень обраним депутатам, які покликані виражати інтереси своїх виборців і відповідно до цих інтересів приймати закони й віддавати розпорядження. Представницька демократія особливо необхідна тоді, коли через велику територію або з інших причин ускладнюється регулярна безпосередня участь громадян у прийнятті найважливіших політичних рішень, а також коли приймаються складні рішення, які вимагають високої кваліфікації спеціалістів.

Плебісцитна форма демократії виявляєть- ся в загальному голосуванні для схвалення або відхилення (несхвалення) проектів законів чи інших рішень, підготовлених президентом, урядом, партією або ініціативною групою.

Якщо пряма форма демократії передбачає участь громадян у підготовці, обговоренні й прийнятті рішень, то плебісцитна — тільки в голосуванні (референдуми, опитування і т. д.).

Для ствердження й нормального функціо- нування демократії необхідні певні умови.

Економічні передумови демократії:

• високий рівень індустріального й економічного розвитку в цілому. За цими показниками країни з достатньо розвиненою демократією значно випе- реджають тоталітарні й авторитарні держави;

• наявність соціально орієнтованої ринкової економіки, яка перешкоджає концентрації економічної та політич- ної влади в руках однієї з груп сус- пільства;

• динамічна рівновага виробницт- ва й споживання, що позбавляє кризи,

деформації державної влади, конфліктів, забезпечує права і свободи громадян.

Соціальні передумови розвитку демократії:

• достатній рівень добробуту трудящих, що дає змогу пом’якши- ти соціальні конфлікти, досягти необхідного для демократії консенсу- су, злагоди;

• знищення соціальної нерівності, оскільки поляризація суспіль- ства на багатих і бідних — найважливіша перешкода для розвитку демократії;

• наявність соціального плюралізму в суспільстві, що означає різноманітність складу населення, чітко сформованих класів, про- фесійних, творчих, релігійних, культурних, етнічних груп, які перешкоджають концентрації влади, створюють можливості для встановлення над нею контролю. Соціальний плюралізм характе- ризує розвиненість громадянського суспільства, його здатність до формування незалежних від держави партій, рухів і т. д.

Духовні передумови, демократії:

• освіченість населення в цілому, що забезпечує обґрунтованість політичних суджень, вироблення громадянської позиції, почуття власної гідності. Неосвічена людина, яка стоїть поза політикою, стає об’єктом маніпуляцій з боку влади та інших політичних сил;

Ф. вон Фольтц.

Промова Перікла перед афінськими громадянами. 1852 р.

«Коли світ благоденствує?» — запитали в З ГЛИБИНИ Діогена.

СТОЛІТЬ «Коли його царі філософствують, а філософи

царюють», — відповів мудрець.

186