§ 8. Держава та її вплив на економіку

Економіка — складна поліструктурна система, що функціонує задля забезпечення задоволення суспільства матеріальними й куль- турними благами. У сьогоднішньому розумінні економіка — це системний господарський комплекс, що складається з взаємопов’я- заних і взаємозалежних ланок — по-перше, суспільного виробництва, по-друге, розподілу матеріальних цінностей і, по-третє, обміну ви- робленого продукту в масштабах усієї держави.

Стан економіки, рівень її розвитку, ефективність безпосередньо залежать від спроможності держави управляти виробництвом і обер- танням виробленого матеріального продукту. Регулювання еконо- міки — найважливіша функція держави в умовах ринкового госпо- дарювання.

Перехід до ринкового механізму регулювання економічних відносин передбачає постійне поглиблення правового впливу на економічні процеси, розширення сфери застосування загальнодер- жавних програм розвитку економіки, приватизації державної та ко- мунальної власності, демонополізації та конкуренції.

Держава визначає правові основи для прийняття управлінських рішень, захищає інтереси національної економіки, формує її інфра- структуру, контролює процеси грошового обігу, установлює і роз- виває економічно вигідні для суспільства й держави правовід- носини.

Без державного регулювання помітно знижується ефективність виробництва, скорочується інфраструктура соціальної сфери, а рух до цивілізованих форм життя здійснюється стихійно, з великими витратами та значними втратами. За таких умов, а особливо в кри- зовій економічній ситуації, державне управління є необхідним. При-

чому йдеться не про поновлення адмініст- ративно-командної системи, а про створення механізму демократичного управління, який би спрямовувався та контролювався насамперед виконавчою владою.

Управління сферою суспільно-еконо- мічного життя — це складний процес ціле- спрямованого впливу держави на всі ком- поненти економічної системи з метою її вдосконалення. Його основою є своєчасне й правильне врахування об’єктивних еконо- мічних законів, характеру суспільних від- носин у конкретний історичний період,

ФІЛОСОФСЬКА МУДРІСТЬ

Є тільки одне благо — знан­ня. І одне тільки зло — не­вігластво. Багатство й знат­ність не приносять ніякої гід­ності — навпаки, приносять лише недобре... Доброчин­ність же полягає в словах: «Нічого понад міру!»

Сократ

162

особливостей розвитку продуктивних сил, ступеня інтегрованості держави у світове економічне співтовариство.

Державне управління у сфері еконо- мі ки має на меті органічне поєднання заходів для економічного зростання та фінансової стабілізації з активною со- ціальною політикою, спрямованою на підвищення життєвого рівня населен- ня. Основними напрямами, що охоплю- ються державним управлінням у сфері

економіки, є: фінансова політика та її Кабінет Міністрів України, м. Київ стабілізація; грошово-кредитна полі- • Держава здійснює контроль за тика й зміцнення банківської системи; економічним життям країни.

інноваційно-інвестиційна діяльність;

прискорення приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором економіки; зовнішньоекономічна політика й залучення іноземних інвестицій; подолання платіжної кризи; полі­тика доходів і регулювання заробітної плати; стимулювання мало­го бізнесу та соціальна політика.

Управління економікою містить елементи соціально-економіч- ного аналізу й розрахунку, організаційно-технічні дії та інженерну практику, правове регулювання й різноманітні організаційно-пра­вові форми, а також комплекс методів впливу на керован об’єкти.

Названі чинники обумовлюють особливості визначального впливу та структуру механізму управління економікою. Цей меха­нізм складається, по-перше, із системи організаційно-правових структур, по-друге, із системи організаційно-правових методів і форм державно-управлінського впливу на відносини в цій сфері.

Організаційно-правові структури — це суб’єкти державного управління економікою. Організаційно-правові методи й форми — це ті засоби та прийоми, що їх використовують суб’єкти управлін­ня для реалізації своїх повноважень, тобто методи й форми їхньої управлінської діяльності.

Держава в інтересах суспільства визначає й забезпечує правові основи всіх економічних перетворень, захищає економічні інте­реси виробників і споживачів, регулює грошовий обіг, формує й розвиває економічно та соціально вигідні сфери. Вона створює й гарантує рівні умови господарювання, установлює правила по­ведінки суб’єктів економічних відносин і забезпечує їх стабіль­ність.

1. Яка роль і завдання філософсько-економічного мислення?

2. У чому полягає сутність філософії економіки?

3. Розкрийте сутність і значення праці для людини.

4. Охарактеризуйте роль грошей у суспільстві.

5. Якими є основні принципи філософського обґрунтування еконо­міки?

6. Що таке власність і які її форми ви знаєте?

7. Проаналізуйте ринок як культурне явище.

8. Визначте головний сенс екології.

9. Назвіть основні параметри людиновимірної сутності.

10. Чи можна погодитися з висловом «Час — це гроші»?

кономіки, економічна філософія, економізм,

економічний матеріалізм, соціальна економіка, ринок, еко- номічний індивід, економічна свідомість, економічна куль- тура, економічна психологія, економічне мислення.

\ / загальнення

# ■■■липи»

Загальна тенденція розвитку сучасних економічних знань харак- теризується розширенням і поглибленням уявлень про об’єкт економічної науки. Насамперед відбувається перехід від аналізу переважно суто економічних структур до вивчення економічних процесів як частини соціально-культурного й духовного оточення, яке обумовлює ці процеси. Розширення поля досліджень еконо- мічної науки висуває ряд важливих теоретичних і методологічних проблем, які вимагають комплексного вивчення і філософського аналізу. Це обґрунтування статусу та функцій економічної науки, її місце в загальній системі пізнавальної діяльності. Найважливі- шим завданням також є вивчення взаємодії економіки з усіма різноманітними проявами духовного життя.

Радимо прочитати:

Сен А. Об этике и экономике. — М., 1986.

Философское сознание: драматизм обновления. — М., 1991.

Ільїн В. В. Фінансова цивілізація. — К., 2007.

Хайлбронер Р. Л. Философы от мира сего. — М., 2008.

164