ФІЛОСОФІЯ ЕКОНОМІКИ

§ 4. Поняття «власність»

Власність — це сукупність виробничих відносин між людьми з приводу володіння ними об’єктів і предметів дійсності. Це перед- усім засоби виробництва, що породжують право користування й роз- порядження цими об’єктами та результатами їх функціонування.

У широкому значенні власність — це створення соціального середовища, у якому функціонує суспільне виробництво. Конкретно власність визначає: умови поєднання робітника із засобами ви- робництва; відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва; умови розпорядження й використання факторів виробництва; володіння предметами й об’єктами приват- ного життя.

Власність визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне й політичне життя соціальних груп людей і відносини між ними. Вона становить основу всіх економічних відносин суспіль- ства та визначає їх сутність.

У процесі історичного розвитку суспільства склалися два основ- них типи власності: суспільна і приватна. Тривала еволюція форм власності відображає таку тенденцію: на перших етапах свого роз- витку людство використовує колективні (суспільні) форми влас- ності. Поява можливості індивідуального виживання (на основі подальшого розвитку продуктивних сил) породжує приватну власність.

Приватна власність на засоби виробництва породила право інди- відуального розпорядження товаровиробників продуктами своєї

праці. Це привело до їх економічного відо- кремлення один від одного й від суспільного виробництва. У поєднанні із суспільним поділом праці це стало вирішальною умо- вою для формування ринкової економіки.

Проте зростання масштабів виробництва та його ускладнення, збільшення населення на планеті та збільшення його потреб при- звело до появи нових проблем економічно- го, екологічного й суспільного характеру.

Виявилося, що сама по собі приватна влас- ність не спроможна вирішити ці проблеми.

У зв’язку з цим починають виникати й набувати все більшого значення нові форми приватної власності. Вони передбачають пе- рехід від індивідуальної до усуспільненої

М ФІЛОСОФСЬКА Ф 'І МУДРІСТЬ "

Власність повинна бути спільною тільки у відносному значенні, а взагалі — приват­ною. Адже коли турбота про неї буде поділена між різни­ми людьми, серед них зник­нуть взаємні докори; якщо навпаки, то вийде велика ви­года, поскільки кожний буде старанно відноситися до то­го, що йому належить.

Арістотель

153

Тема 6

приватної власності: акціонерна, ко- лективна, групова, пайова тощо. А дер- жавна власність своїми джерелами й функціями набуває теж більш суспіль- ного характеру. Тобто починає діяти не лише в інтересах певних верств суспіль- ства, а в інтересах більшості його чле- нів. У перспективі, на основі подальшого розвитку науково- технічного прогресу, трансформації соціально-економічних

Г. Курбе. систем у бік їх соціалізації може сфор-

Портрет П.-Ж. Прудона. муватися оновлений тип усуспільненої

1853р. власності — загальнонародна влас-

ність.

Суспільна власність характеризується спільним привласненням засобів виробництва й виробленого продукту. Можна визначити два основних види цієї власності: власність народу в цілому (земля, заповідники тощо); власність окремих колективів.

Реальними формами суспільної власності є загальнонародна, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарських това­риств, громадських організацій тощо.

Приватна власність характеризується тим, що засоби вироб­ництва, а отже, і вироблений продукт, належать окремим, приватним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють два види приватної власності — трудову й нетрудову.

Трудова приватна власність заснована на праці власника або членів його сім’ї. Основною формою такого виду власності є дріб­нотоварне фермерське, ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник є однією особою, якій належить вироблений продукт.

Нетрудова приватна власність заснована на використанні най­маної (чужої) праці. Власник і робітник — це різні особи. Цим закла­даються основи малоефективної праці робітника, тому що продукт виробництва належить не йому, а власникові засобів виробництва. Формами нетрудової приватної власності історично були рабовлас­ницька, феодальна, приватнокапіталістична.

На сучасному етапі людство у своєму розвитку вступило у фазу високого рівня добробуту. Він може підтримуватися й зростати лише за умови розвитку самостійності, підвищення відповідальності, активної участі в прийнятті рішень і зацікавленості в результатах праці безпосередніх працівників як головного фактору виробництва. Це об’єктивно вимагає передачі хоча б частини прав власника найма-

154