СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ

§ 4, Суспільство та його соціальна структура

Люди від народження різні, вони відрізняються за фізичними даними, інтелектом, віком, статтю, темпераментом, кольором шкіри тощо. Ці відмінності між людьми, викликані фізіологічними, психо­логічними, генетичними та іншими природними особливостями, можна назвати природною диференціацією. Але основою аналізу соціальної структури є соціальна неоднорідність, яка породжується насамперед соціальною диференціацією.

Соціальна диференціація — це відмінності між людьми, викли­кані соціальними факторами: суспільним розподілом праці (праця уп­равлінська й виконавча, розумова і фізична), устроєм життя (міським чи сільським), родом занять (землеробство, скотарство, ремесло, про­мисловість, наука, культура, торгівля) та ін.

Існування соціальної диференціації та соціальної нерівності мож­на пояснити по-різному. Наприклад, функціоналізм виводить соціа­льну нерівність із відмінності соціальних функцій, які виконують різні соціальні групи в суспільстві. Функціонування і розвиток су­спільства як системи можливі лише завдяки розподілу праці. Одні групи людей займаються переважно виробництвом матеріальних продуктів, інші — духовних благ, управлінням і організацією в різних сферах суспільного життя, ще інші захищають суспільство тощо. Деякі з цих функцій більш важливі для успішного існування та ево­люції суспільства, звідси ієрархія соціальних груп і класів. Можна пояснити соціальну нерівність як неоднаковість соціальних стату­сів, які залежать від здібностей (уміння, знання, навики, компетент­ність) і можливостей (походження, власність, влада) людини.

Соціальна диференціація — необхідний аспект кожного цивілізо­ваного суспільства. Вона виявляється в усіх сферах суспільного буття. Нерівність є важливою умовою організації соціального життя. У сім’ї різниця в досвіді, знаннях, навиках між батьками і дітьми сприяє пріоритету в розпорядженні матеріальними, фінансовими

Кожне суспільство, починаючи з давніх часів, завжди було неоднорідним.

133

_#

ФІЛОСОФСЬКА засобами, а також обумовлює необхідність

МУДРІСТЬ допомоги в соціалізації з боку старших

• членів сім’ї. Розподіл на керівників і вико-

навців існує на кожному підприємстві, установі чи фірмі. Поява лідера в будь- якій соціальній групі, незалежно від її ве- личини (колектив, етнос, клас), приводить до надання йому особливих повноважень і привілеїв. Це сприяє легітимації соціаль- ної групи, її стійкості. Тенденція до закріп- лення та збереження соціальної нерівності простежується в діяльності соціальних інститутів і організацій, а також у функ-

ціонуванні і розвитку суспільства в цілому. Отже, суспільство складається з досить різних за статусом, функціями, правами та обов’язками соціальних груп і спільностей, які є елементами суспільства й становлять його структуру.

Соціальну структуру можна визначити як сукупність стійких соціальних груп і спільностей людей певного суспільного орга­нізму, які знаходяться в певному взаємозв’язку і взаємодії. Вона включає такі види соціальних спільностей і відносин між ними: соціально-класові (класи, соціальні групи, клани, суспільні об’єд­нання, прошарки):

соціально-демографічні (молодь, жінки, пенсіонери, студенти, школярі, діти);

соціально-етнічні (нації, народності, етнічні об’єднання, племена), а також професійні, територіальні та ін.

Соціальна верства — це проміжна, або перехідна, група, яка фор­мується порівняно самостійно (управлінці, інтелігенція, службовці), характеризується певними соціальними ознаками.

Поняття «соціальна структура» не потрібно ототожнювати з кла­совими відносинами (соціально-класова структура). Нині таке ото­тожнення не зовсім правильне в науковому та евристичному плані, оскільки класові відносини як важлива складова частина соціальної структури не вичерпують усього її багатства й багатоманітності.

Існує ряд філософських концепцій, які приділяють значну увагу дослідженню й опису соціальної структури або окремих її аспектів. Дві з них — марксистське вчення про соціально-класову структуру і теорія соціальної стратифікації — виокремлюються як найбільш розроблені й глобальні. Вони розглядають соціальну структуру як найважливішу частину суспільної системи в тісному зв’язку з функ­ціонуванням і розвитком інших її елементів.

134