§ 10. Форми і методи наукового пізнання

Розглядаючи специфіку наукового пізнання, потрібно охаракте­ризувати й основні методи, які тут застосовуються. На емпіричному рівні, як уже зазначалося, застосовують такі специфічні методи, як спостереження, вимірювання, експеримент, моделювання.

Спостереження — це певна система фіксування та реєстрації властивостей і зв’язків досліджуваного об’єкта в природних умовах або в умовах експерименту. Спостереження полягає в цілеспрямова­ному сприйманні предметів дійсності для одержання безпосередніх чуттєвих даних про об’єкт пізнання. Структурними компонентами спостереження є: сам спостерігач, об’єкт дослідження, умови та за­соби спостереження — прилади, установки, вимірювальні знаряддя.

Експеримент — це метод емпіричного рівня наукового пізнання чуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою доцільно обраних чи штучно створених умов. Експеримент широко застосовують не лише в природничих науках, а й у соціальній прак­тиці, де він відіграє значну роль у пізнанні та управлінні суспільними процесами.

Саме завдяки цій особливості експериментальний метод у науко­вому пізнанні набуває особливого значення й цінності. Окрім зазна­чених специфічних методів емпіричного рівня наукового пізнання, застосовуються також загальнонаукові методи, які є всезагальними методами й засобами пізнання та мислення. До них належать: аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування, узагальнення, моделю­вання, ідеалізація.

Аналіз — це розчленування предмета на його складові частини (сторони, ознаки, властивості, відношення) з метою їх усебічного вивчення.

Синтез — це об’єднання раніше визначених частин (сторін, ознак, властивостей, відношень) предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез су­перечливі та взаємообумовлені методи наукового дослідження. Аналіз виконує попереднє розчленування предмета на складові частини й розгляд кожної з них.

Абстрагування — це метод відволікання від деяких властивостей та відношень об’єкта й одночасно зосередження основної уваги на тих властивостях і відношеннях, які є безпосереднім предметом наукового дослідження. Абстрагування сприяє проникненню пізнання в сутність явищ, руху пізнання від явища до сутності, розчленовує, схематизує цілісну рухому дійсність.

Узагальнення — це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об’єктів

DISCO URS

DE LA METHODE

Pour bien conduirc (г гзіґоп ,8C chcrchci la verite danslcs(cicnccs.

. V и U І L A DIOPTRIQVE.

LES METEORES.

ET

LA GEOMETRIE. Quifontduejftis de ette Methode.

* Lime Dc Plmprimcricdc Ian М a i r e.

с I Э 1 э C X ixrir.

yituc 'PmaUgt,

Титульна сторінка до книжки Р. Декарта «Міркування про метод»

результати відповідають усім фактам, даним у гіпотезі, то гіпотеза визнається достовірним знанням. Гіпотетико-дедуктивний метод є важливою складовою частиною методології наукового пізнання, він дає змогу перевірити будь-яку наукову гіпотезу в складі гіпоте- тико-дедуктивної теорії.

Логічний метод — це спосіб, за допомогою якого мислення відтво­рює реальний історичний процес у його теоретичній формі, у системі понять. За допомогою логічного методу відображаються основні етапи історичного розвитку об’єкта, його якісні зміни, акцентується увага на основній тенденції процесу історичного розвитку.

Аналіз методів наукового пізнання, їхнього змісту, специфіки, значення для пізнання дає змогу визначити науковий метод як внутрішню закономірність руху людського мислення. Методи обу­мовлюються особливостями об’єкта та предмета пізнання, законами їх розвитку, зафіксованими у свідомості суб’єкта пізнання. Метод формується та розвивається в процесі активного впливу суб’єкта на об’єкт, твориться суб’єктом, але визначається об’єктом пізнання.

1. Яке місце пізнання в системі філософського мислення?

2. Що таке об 'єкт і суб 'єкт пізнання?

3. У чому полягають особливості, форми, переваги та недоліки чут­тєвого пізнання?

4. Охарактеризуйте специфіку, особливості, форми, переваги та не­доліки раціонального пізнання.

5. Яка відмінність між вірою і знанням?

6. У чому полягають сутність, властивості та критерії істини?

7. Охарактеризуйте особливості наукового і художнього пізнання. Чи є між ними точки перетину?

8. Що таке екзистенційна істина і яке її значення для людини?

9. Філософська класика. Проаналізуйте висловлювання відомих мислителів про значення та користь філософського пізнання. З ким ви згодні, а з ким хотіли б подискутувати?

«Філософське пізнання дало здатність сміливо говорити з ким зав­годно» (Арістіп).

«Став робити добровільно те, що інші роблять через страх перед законом» (Арістотель).

«Філософія дала мені вміння розмовляти із собою» (Антісфен). «Філософія знання дає мені можливість бути готовим до будь- якого повороту долі» (Діоген).

на, інтуїція, скептицизм, методи пізнання.

Кожна філософська система включає теорію пізнання. Процес пізнання — це оволодіння таємницями буття, вираження найви­щих прагнень творчої активності розуму. Метою пізнання є до­сягнення істини, але процес цей нескінченний, як і нескінченний оточуючий людину світ. Пізнання є багаторівневим процесом побудови знання, яке виявляє себе в різних видах. Проте разом вони показують, що до пізнавальної діяльності залучені всі здат­ності та можливості людини — почуття, емоції, розум, інтуїція, передбачення тощо. Вирішальну роль у пізнанні відіграє розумо­ва активність, яка виявляється в конструюванні образів, моде­лей, теорій, понять. Сучасна гносеологія демонструє істину як процес, у якому людина створює об’єктивні, необхідні для себе інтелектуальні засоби та інструменти активної життєдіяльності.

Радимо прочитати:

Борисов И. Человек познающий. — СПб., 1997.

Загадки человеческого понимания. — М., 1991.

Рассел Б. Человеческое познание: его сферы и границы. — К., 1997.

Тюріна Т. Г. Феномен інтуїції. — Л., 2005.

Чудинов 3. М. Природа научной истины. — М., 1997.

122

Наш прогрес перевіряється не збільшенням добробуту в тих, хто вже має багато, а тим, чи можемо ми достатньо забезпечити тих, хто має занадто мало.

Т. Рузвельт