ність і суб’єктивну мету її перетворення. Ідея є особливою формою наукового пізнання. Вона не просто відображає дійсність такою, як вона існує тут і тепер, а спрямовує пізнавальну діяльність людини на практичне перетворення дійсності згідно зі змістом наявного знання.

Проблема — це форма і засіб наукового пізнання, що виступає єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передба- чення можливості наукового відкриття. Проблема — це суб’єктив- на форма вираження необхідності розвитку знання, що відображає суперечність між знанням і дійсністю або суперечності в самому пізнанні; вона є одночасно засобом і методом пошуку нових знань. Постановка проблеми — це вихід із сфери вже вивченого у сферу того, що ще належить вивчити.

Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один із можливих варіантів вирішення проблеми, істинність котрої ще не встановлена й не доведена. Гіпотеза є фор- мою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до більш повного, точного.

Концепція — це форма та засіб наукового пізнання, яка є спосо- бом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії.

Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких і конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру й дає цілісне, синтетичне уявлен- ня про закономірності та суттєві характеристики об’єкта.

§ 9. Співвідношення емпіричного і теоретичного знання

У науковому пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та тео- ретичний. Вони відрізняються: глибиною, повнотою, усебічністю

осягнення об’єкта; цілями, методами досяг- нення та способами вираження знань; ступенем значимості в них чуттєвого та раціонального моментів.

На емпіричному рівні здійснюється спостереження об’єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, установлю- ються емпіричні співвідношення та зако- номірні зв’язки між окремими явищами.

На теоретичному — створюються систе- ми знань, теорій, у яких розкриваються

117

ФІЛОСОФСЬКА МУДРІСТЬ

Людина, слуга і тлумач при­роди, може здійснити й зро­зуміти не більше того, на­скільки вона пізнала порядок природи шляхом спостере­ження і розмірковування.

Ф. Бекон

_#

ФІЛОСОФСЬКА ^{загальні та не}°б^хідні зв’язки, формулю- .«лтттпт^-гт ються закони в їх системній єдності та

цілісності.

Емпіричний та теоретичний рівні науко-

У процесі життя, у поступі _{вого п}і_знання розрізняються також і тим: з з минулого, у прагненні в _якого боку вони досліджують об’єкт; у майбутнє складаються реа- _якид спосіб одержано основний зміст льності, які утворюють діє- _{знання; що є} логічною формою його вира- вий зв язок і цінність нашого _ження; науковою та практичною значимістю життя. Життя протікає через ₀д_Єр_жаного знання.

минуле, теперішнє і майбуг- |^_{а емп}ір_ИЧНОму рівні наукового пізнан- нє, і воно завжди існує в часі. _{ня 0}5’_єкт відображається з боку його В. Дільтей зовнішніх зв’язків і проявів, які доступні, в основному, живому спогляданню. Прак­тичне застосування знання, одержаного на емпіричному рівні, обмежене. Стосовно розвитку наукового знання в цілому, то воно є початковим, вихідним для побудови теоретичного знання. На ем­піричному рівні основний зміст знання отримуємо, як правило, з безпосереднього досвіду, з наукового експерименту. На цьому рівні осягаються лише явища, а не сутність, тому практичне засто­сування цього знання часто призводить до помилок.

На теоретичному рівні наукового пізнання об’єкт відображається з боку його внутрішніх зв’язків і закономірностей, які осягаються шляхом раціональної обробки даних емпіричного пізнання. Суб’єкт за допомогою мислення виходить за межі того, що дається в безпо­середньому досвіді, і здійснює перехід до нового знання, не зверта­ючись до чуттєвого досвіду. Абстрактне мислення є тут не лише формою вираження результатів пізнавальної діяльності, а й засобом одержання нового знання.

На теоретичному рівні суб’єкт користується абстракціями більш високого рівня, ніж на емпіричному. Теоретичний рівень наукового пізнання здійснюється на ширшому, багатоманітнішому та склад­нішому емпіричному фундаменті, ніж звичайне емпіричне дослі­дження. Він засновується на перегляді, переосмисленні та розвитку попередніх теорій, що є однією з найважливіших його особливостей.

Теоретичний та емпіричний рівні наукового пізнання характери­зуються лише відносною самостійністю, межа між ними досить умовна. Емпіричне переходить у теоретичне, а те, що колись було теоретичним, на іншому, більш високому етапі розвитку стає емпі­рично доступним. Кожній науці на всіх її рівнях притаманна єдність теоретичного та емпіричного, з одного боку, і емпіричного та теоре­тичного — з іншого.

118