«Це свідчить про те, — уважав І. Кант, — що душа, Космос і Бог є такими сферами, які недосяжні науковому пізнанню». Сутність світу, яка не пізнається, філософ визначив спеціальним терміном — «річ у собі».

Послідовники агностицизму були не тільки серед філософів, а й серед природознавців. Однак бурхливий розвиток природознавства заперечив підходи агностицизму до вирішення навіть найсклад- ніших наукових і філософських проблем.

Уважати всі наші знання тільки відносними — означає, по суті, визнавати повне свавілля в пізнанні. Це позиція релятивізму^. У такому випадку в пізнанні немає нічого відносно постійного, достовірного, отже, не можна вірити ніяким положенням і не мож- на нічим керуватися в житті. Для повного релятивізму істина повинна бути тільки абсолютною, інакше вона не істина. Реляти- вісти замінюють правильне положення: «Знання містить момент відносного» помилковим: «Знання завжди тільки відносне». //. Тол- стой уважав, що це найбільш шкідливе міркування: «Якщо я не можу всього — отже, я нічого не буду робити».

Скептицизм бере початок у міркуваннях давньогрецьких філо- софів-софістів — Протагора, Горгія, ГІродика та ін. Вони були попередниками й сучасниками великих мислителів Сократа і Пла- тона. Великий Арістотель зауважував: «Хто ясно хоче пізнавати, той повинен ґрунтовно сумніватися».

§ 3. Види пізнання

Коли ми говоримо про знання взагалі, потрібно враховувати надзвичайну різноманітність видів єдиного по суті знання. Розви­ток наук не просто відкрив безліч фактів, властивостей, законів, установив безліч істин <- виробився специфічний тип мислення. Однак не потрібно плутати знання взагалі з його науковою формою. У повсякденному житті не всі проблеми, які постають перед людиною і суспільством, вимагають обов’язкового звернення до науки: книга життя відкрита не тільки вченому, а всім, хто здатен сприймати речі, відчувати й думати.

Типологію знання можна розрізняти за досвідом, на якому воно засноване. Тип тісно пов’язаний з. особливостями суб’єкта, який

Мішель Монтень

• Французький фі­лософ, який у своїх ученнях використав скепсис.

пізнає. Життєве (житейське) пізнання і знання Грунтується насамперед на спостереженні й кміт- ливості, воно має емпіричний характер і краще узгоджується з індивідуальним досвідом, ніж з аб- страктними науковими побудовами. Значимість житейського знання не варто применшувати: здоровий глузд виявляється іноді більш проникли- вим, аніж розум ученого. Таке знання є важливою орієнтаційною основою поведінки людей, їхніх відносин між собою і природою. Ця форма знання розвивається і збагачується з прогресом наукового й художнього пізнання, вона тісно пов’язана з «мовою» людської культури в цілому.

Наукові знання передбачають пояснення фактів, їх осмислення. Вони дають відповіді на запитання

не тільки як, але й чому процес протікає саме так. Наукове знання не визнає бездоказовості: те чи інше твердження стає науковим лише тоді, коли воно обґрунтоване. Наукове — це насамперед пояс- нювальне знання. Його сутність полягає в розумінні дійсності в її минулому, теперішньому й майбутньому, у достовірному узагальнен- ні фактів. За випадковим воно знаходить необхідне, закономірне, за одиничним — загальне, і на цій основі здійснює передбачення різних явищ. Процес наукового пізнання за своєю суттю має творчий характер. Пізнавальний процес включає інтуїцію, здогад, уявлення, видумку, здоровий глузд.

У науковому пізнанні реальність утілюється у форму абстракт- них понять і категорій, загальних принципів і законів, формули і знаки (наприклад, хімічні), у діаграми, схеми, криві, графіки тощо.

Практичне знання тісно пов’язане з науковим знанням. Відмін- ність між ними полягає в цільовій установці. Головна фігура науко- вого пізнання — учений, практичного — інженер або менеджер. Мета вченого — відкриття закономірностей, загальних принципів, інженера — створення нової речі, приладу, промислової технології тощо. Практика полягає в оволодінні речами, у пануванні над при- родою. Перетворюючи світ, практика

перетворює і людину, і суспільство.

Художнє пізнання має певну специ- фіку, сутність якої — у цілісному відобра- женні' світу й особливому становищі людини в ньому. Художній твір будується на образі, який покладає в основу твор- чості скепсис, а не на понятті. Сприйняття

ФІЛОСОФСЬКА МУДРІСТЬ

Теорія, мій друже, суха, лише дерево життя вічно зеленіє.

Й. В. Ґете