За Гегелем, сутність роботи розсудли- вості полягає в розділенні цілісних об’єктів на складові частини. Він — тверда основа освіти. Розсудливість — метафізична, розум — діалектичний. Розсудливість і ро- зум є моменти єдиного, внутрішньо супереч- ливого мислення, яке постійно розвива- ється. Розум охоплює суперечності в їх єдності, а його логічною формою є ідея.

Розум — найвищий ступінь логічного розуміння, теоретична, рефлексивна, фі- лософськи мисляча свідомість, що оперує широкими узагальненнями й орієнтована на глибоке знання істини. На рівні розуму суб’єктивне досягає максимальної єдності з об’єктивним у смислі повноти й всесто- ронності розуміння.

Ефективність мислення залежить від

минулого досвіду, реалістичності оцінки й розумових здібностей людини, що передбачає здатність оптимальної організації мислен- ня, почуттів і поведінки людини. Чим досконаліша така організа- ція, тим досконаліший розум.

§ 5. Свідомість і сфера несвідомого

Практична й теоретична діяльність людини свідома щодо тих результатів, які спочатку існували в задумі, намірах як мета. Однак наші вчинки можуть призводити до таких наслідків, які ми не усві­домлюємо. Жодна довільна дія людини не буває на всіх етапах сво­го існування однаково чітко усвідомленою. Розрізняють два види неусвідомлених дій: ті, які ніколи не усвідомлювались, і ті, які ра­ніше усвідомлювалися. Наприклад, багато наших дій, знаходячись у процесі формування під контролем свідомості, автоматизуються й потім удосконалюються вже неусвідомлено.

Під час розвитку дитини відбувається поступова автоматизація багатьох функцій. Коли ж неусвідомлене (автоматизоване) насильно втручається у свідомість, вона часто виявляється безсилою впора­тися з ними. Це стосується різних психічних розладів: нав’язливих ідей, марень, станів тривоги, невмотивованого страху тощо. Сві­домість присутня в несвідомих формах духовної активності: не приділяючи пильної уваги тому, що відбувається в глибинах духу, а спостерігаючи лише за розвитком загальної картини. При цьому

ФІЛОСОФСЬКА МУДРІСТЬ

Останній висновок розуму — це визнання, що є нескінчен­на кількість речей, які пере­вищують його. Він слабкий, якщо не доходить до цього визнання. Де потрібно — необхідно сумніватися, де потрібно — говорити з впев­неністю, де потрібно — ви­знавати своє безсилля. Хто так не робить — не розуміє сили розуму.

Б. Паскаль

94

свідомість у більшості випадків може взяти під контроль звичні дії або прискорити, або сповільнити, або навіть зупинити їх.

Однак не все в несвідомому є раніше автоматизо- ваним, певна частина його так і не входить у поле свідомості. Саме за рахунок цих непідвладних свідо- мості психічних явищ загальне поле психіки виявля- ється ширшим від свідомості як такої.

Ідея про несвідоме зустрічається у вченні про дай- моніон (внутрішній) голос Сократа: він стверджував, що постійно прислуховується до свого внутрішнього голосу як до своєрідного авторитету. У Платона не- свідоме знайшло відображення в теорії пізнання — анамнезису (пригадування), вона пов’язана з ідеєю про наявність у душі прихованих, неусвідомлених знань, про які людина може і не підозрювати.

Людина — це насамперед свідома, розумна істота.

Не тільки мислення, а й емоції пронизані свідомістю.

Навіть якщо людина здійснює вчинок під впливом

інтуїтивно-емоційного пориву, то сама ця емоція сформувалася як результат морально-виховних навиків, розумних прагнень, праці тощо. Під цим поривом знаходяться глибинні пласти свідомого життя. Однак розум не завжди панує над іншими силами нашої душі.

§ 6. Суспільна свідомість та її структура

Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (поняття, судження, погляди, почуття, ідеї, уявлення, теорія), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вироблені людством у процесі осво­єння природи й соціальної історії. Суспільна свідомість не тільки ві­дображає суспільне буття, а й творить його, здійснюючи випереджа­ючу, прогностичну функцію щодо суспільного буття.

Випереджаюча роль суспільної свідомості проявляється в її со­ціальній активності. Вона пов’язана в основному з науково-теоре- тичним рівнем відображення дійсності, глибоким усвідомленням суб’єктом своєї відповідальності за прогрес суспільства. Теорії та ідеї не можуть обмежуватися лише ідеальним існуванням. Відобра­жаючи певні інтереси людей, вони здатні перетворюватися на реальність, утілюватися на практиці. Активність, функціонально- регулятивний зміст цінностей суспільної свідомості потрібно розу­міти як цілеспрямований вплив на суспільну практику, на хід її

Зигмунд Фрейд

• Видатний авст­рійський мисли­тель, розробник концепції «несві­домого» (теорії психоаналізу).

розвитку шляхом мобілізації духовної енергії людей, підвищення їхньої соціаль- ної активності.

Процес формування і збагачення суспільної свідомості особистості виступає не тільки як мета, а й як передумова здійснення багатогранних завдань пошуку шляхів вирішення суперечностей суспіль- ного розвитку. Коли ідеї, почуття, що ста- новлять сутність суспільної свідомості, оволодівають людьми, стають матеріальною силою, вони виступають як важлива рушійна сила всебічного прогресу суспіль- ства. А цінності суспільної свідомості, про-

цес її формування і функціонування виступають як специфічний інструмент регулювання суспільного розвитку.

Суспільна свідомість може існувати тільки тоді, коли є її кон­кретні носії — людина, соціальні групи, спільності, конкретні особистості та інші суб’єкти. Без основних носіїв суспільної свідо­мості — конкретних людей — вона неможлива. Тому суспільна свідомість здатна існувати й повноцінно функціонувати тільки в індивідуальному, тобто через індивідуальну свідомість, що є духов­ним світом конкретної особистості, її поглядами, почуттями, уявлен­нями, настроями.

ФІЛОСОФСЬКА МУДРІСТЬ

Що таке я сам? Що я зро­бив? Я зібрав і використав усе, що бачив, чув, спосте­рігав. Мої праці виплекані тисячами різних індивідів, невігласами й мудрецями, розумними та дурнями; моя праця — праця колективної істоти, і має вона ім’я Ґете.

Й. В. Ґзтє

Структура індивідуальної свідомості і

Само­

свідомість

Усвідом­лення

Емоції та почуття

Інтелек­

туальні,

моральні,

естетичні

Знання

Практичні, теоретичні і

т

Воля

Бажання, вибір мети

Пам’ять

Емоційна,

образна,

словесно-

логічна

Суспільна та індивідуальна свідомість перебувають у взаємозв’яз­ку і взаємозалежності, оскільки в них загальне джерело — буття людей, за основу якого взято активну діяльність. Разом із тим взаємозв’язок суспільної та індивідуальної свідомості не означає їх абсолютної ідентичності. Індивідуальна свідомість конкретніша, багатогранніша,

96

ніж суспільна. Вона включає непов- торні, властиві тільки цій людині особ- ливості, що формуються на основі специфічних особливостей її конкрет- ного буття. З іншого боку, суспільна свідомість — це не просто арифметич- на сума індивідуальних свідомостей, а нова якість. Суспільна свідомість, по- рівняно з індивідуальною, відображає об’єктивну дійсність глибше, повніше, а отже, і багатше. Вона абстрагується від тих чи інших конкретних характе- ристик, властивостей індивідуальної свідомості, убираючи найбільш значиме,

суттєве. Тим самим суспільна свідомість ніби підноситься над свідомістю індивідів. Однак це не означає нівелювання свідомості індивіда. Навпаки, урахування специфіки індивідуальної свідомості, її багатогранності, неповторності всього того, що становить сут- ність духовності особистості, є надзвичайно важливою умовою формування та розвитку цінностей духовної культури, свідомості людини.

Суспільна свідомість є надзвичайно складним явищем, що має динамічну, складну структуру, яка зумовлюється структурою суспільного буття. Одним з елементів структури суспільної сві­домості є її різні рівні — буденна й теоретична свідомість, ідеологія та суспільна психологія.

Буденна та теоретична свідомість характеризують певний зріз структури суспільної свідомості, фіксуючи її компоненти в міру проникнення в сутність тих явищ суспільного життя, що висту­пають об’єктом пізнання. Буденна свідомість як сукупність конкретних умов життєдіяльності людей розвивається на основі їхнього повсякденного досвіду. Буденний рівень суспільної свідо­мості включає емпіричні знання про об’єктивні процеси, погляди, настрої, традиції, почуття, волю. Теоретичний рівень суспільної свідомості виходить за межі емпіричних умов буття людей і висту­пає як певна система поглядів, прагне проникнути в саму суть явищ об’єктивної дійсності, розкрити закономірності їх розвитку та функціонування. Тільки теоретична свідомість здатна вловити закономірні тенденції розвитку суспільного життя, складний взаємозв’язок його розвитку в усій складності та багатогранності. Вона спрямована на виявлення найсуттєвіших рис названих процесів.

• У своїх масових прагненнях, вимогах, оцінках, сподіваннях людство порушує суспільну сві­домість.

5. Філософія, 11 кл.

97