Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
В.Г.Кремень, Філософія 11 клас.rtf
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
149.46 Mб
Скачать

ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ ДУШІ, СВІДОМОСТІ ТА РОЗУМУ

§ 3. Походження і сутність свідомості

Учення біологів, фізіологів, антропологів, особливо еволюційна теорія Ч. Дарвіна, утвердили в науці думку, що свідомість виникла завдяки цільовій дії. Вона відіграла головну роль на початкових ета- пах становлення суспільства. Цілеспрямована діяльність забезпечує якісно новий рівень адаптації до середовища — соціальну адаптацію. Підпорядкована законам суспільного буття людей, цілеспрямована діяльність не фіксувалась у генах, а залежала від законів функціону- вання мозку, здатного до нових форм відображення. Увага акценту- ється на основних біологічних передумовах, які забезпечили перехід до свідомості як вищої форми відображення: унікальний людський мозок; вільні передні кінцівки в поєднанні з прямоходінням; особлива будова гортані, придатна для виразної мови. Прямоходіння як головну ознаку в життєдіяльності закріплює праця, яка потребує вивільнення руки для виконання нових складних операцій.

Такий чітко визначений, логічний підхід не завжди переконував у розкритті таємниці походження людини. Відкидаючи теологічну концепцію (свідомість є результатом творчості Бога), сумніваючись у натурфілософській1 (еволюційній), трудовій (марксистській) концепціях свідомості, людська допитливість знаходить інші пояс- нення її виникнення. З’являються переконання про її привнесення з вищих, позаземних цивілізацій (уфологічна2 концепція). Останнім часом з’явилося твердження, що свідомість — наслідок радіоактив-

ного випромінювання, яке стало активним у результаті розлому земної кори в Африці (саме там знайдені стоянки первісної людини). Завдяки мутаціям людинопо- дібні мавпи втратили біологічні (тварин- ні) здатності адаптації до навколишнього середовища й змушені були звернутися до знарядь праці (радіологічна концепція).

Однак проблема виникнення, станов- лення Homo sapiens залишається відкри- тою, до кінця не розгаданою. Її складність у системності (комплексності). Свідомість неможлива без соціальності, праці, мови,

ФІЛОСОФСЬКА МУДРІСТЬ

Мало мати сильний розум, головне вміти його застосову­вати. У великих душах є як ве­ликі пороки, так і великі доб­родіяння. Той, хто йде дуже повільно, може пройти значно далі від того, хто біжить і від­даляється від цього шляху.

Р. Декарт

1 Натурфілософія (від латин, natura — природа і філософія) — філософія природи, умоглядне тлумачення природи, яка розглядається в її цілісності.

2 Уфологічна (від англ. ufologu — неопізнаний літаючий об’єкт і... логія) — сфера знань про НЛО і пов’язані з ним явища.

87

але й вони неможливі без свідомості. Одне не може існувати без іншого — у розумінні цього ключ до вирішення проблеми. Тобто свідомість, соціальність, мова, праця виникають постадійно (ієрар­хія черговості), а не разом. Вирішити проблему взаємозв’язку цих факторів можна через поєднання антропологічного, символічного й соціального підходів.

Становлення Ношо sapiens — системний процес, у якому біоло­гічні, культурні та суспільні зміни взаємодоповнювані. Людина — істота колективна, діє на основі комунікації й кооперації. Разом із тим становлення колективності (соціальний феномен) неможливе без антропологічних трансформацій: прямоходіння, звільнення верхніх кінцівок, створення знарядь праці тощо. Людина — істота мисляча. Проте формування її мисленнєвих здатностей неможливе без універ­сального знаково-інформаційного комунікативного засобу — мови, в основі виникнення якої є знову-таки біологічні механізми перене­сення актів артикуляції з гортані до рота (язикові мускули). Люди­на — істота знаково-символічна, а найближчою умовою існування й реалізації знаково-символічних можливостей є мова. Це підкреслює роль соціальності в онтогенезі*: для формування повноцінної людської істоти, яка володіє мовою і здатна до її відтворення, необхідні соціальні зв’язки, їх відсутність закриває для індивіда можливість перспективи стати людиною.

Отже, антропологічне, знаково-символічне й соціальне включаються одне в одне, взаемотрансформуються і взаємоперетворюються. Необхідною умовою природно-історичного формування розумно мислячої, солідарно діючої людини є субстанційність праці, соціаль­ність мови, свідомість, які не виводяться одне з одного, а є рівноцін­ними, рівновеликими, формуються разом через процес безперервного упорядкування, прогресивного ускладнення. Для цього потрібна адекватна антропологічна теорія, яка можлива як теорія одночасної єдності біологічного, соціального й гуманітарного, у чому й полягає велика складність її вирішення.

Основною суперечністю еволюційиої теорії Дарвіна є проблема механізму перетворення інстинктивно-рефлекторної поведінки тварин у соціально-свідомі дії людини. Спроба перескочити цю прірву за допомогою поняття «діяльність тварин за допомогою знарядь» успіху не має, оскільки така діяльність спостерігається на стадії гомінід2, передбачає наявність цілеспрямованої, результатив­ної, спільної праці, яка неприйнятна для тваринного царства.

1 Онтогенез — індивідуальний розвиток будь-якого організму з моменту зародження до смерті.

2 Гомініди — родина ряду приматів.

ЯВ . - ;®і;

ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ ДУІЛ1, СВІДОМОСТІ ТА РОЗУМУ Еволюція розвитку людини за теорією Ч. Дарвіна

Австралопітек Зинджантроп Пітекантроп Homo sapiens

Не існує також точної відповіді на запитання, чи є мислення архаїчних гомінід тваринним, чи воно — людсько-розумне. У групо­вому житті рельєфно виявляються як риси егоїзму (сильні інстин­кти самозбереження індивіда), так і не менш сильні альтруїстичні інстинкти збереження потомства, одноплемінників (колективні форми турботи про дітей, жінок тощо). Якщо це так, то контур соціальності прямолінійно не виводиться ні з егоїзму, ні з альтру­їзму. Становлення соціальності пов’язане з логікою взаємодії групового цілого — спільності.

Людина — істота общинна, колективна, усуспільнена, поза ними вона перебуває тільки в природному стані. Общинно- суспільний спосіб існування архаїчного предка людини обумовив формування механізму переробки й збереження колективного досвіду. Загибель індивіда не вела до загибелі плодів його зусиль.

У давньогрецькій філософії визначали три види Л духу людини. Перший вид — псюхе — душа як

СТОЛІТЬ така. Вона подібна до тіла, це його двійник і об­раз, але позбавлений матеріальності. Псюхе — початок життя і джерело руху тіла. Вона залишає тіло після смерті й переміщається в Аїд (царство мертвих). Другий вид духу — тюмос. Це ефективно-вольова частина духу. Третій вид — ноос — розум. Псюхе (душа) розлите по всьому тілу, тюмос знаходиться в грудях, ноос — у діафрагмі. Богам і людям властиві всі три види духовності, тваринам — тільки два перших.

89