#

ФІЛОСОФСЬКА

МУДРІСТЬ

Фізичне безсмертя недосяжне. Людська індивідуальність смертна, реалізується в модусі «буття до смерті». В останньому — таємниця існування: жити — умираючи, умираючи — жити. Нерв існування (екзистенції) — у часі особистого життя.

Н. Франки наводить міркування: досить уявити, що скульптору відпущений обме­жений час на те, щоб закінчити свій твір.

Більше того, йому навіть не повідомля­ється конкретний термін закінчення ро­боти. Тому він не може здогадатися, коли йому буде наказано зупинити роботу, і чи не пролунає ця вимога в найближчу хви­лину. Отже, він просто зобов’язаний кож­ний раз максимально використовувати відведений йому час — інакше вся його робота може бути раптово перерваною.

Проте якщо навіть час закінчується до того, як робота завершена, це в жодному разі не обезцінює її. Тимчасовість, фрагментарність життя не зменшує його сенсу. З тривалості терміну життя ми ніко­ли не зможемо вивести міру його осмислення. Глибина життя, його сенс — у справі, яку продовжують учні, у пам’яті нащадків.

Людина — єдність індивіда й особистості. Індивід біологічний, особистість соціокультурна. Індивід скінченний, особистість нескін­ченна. Індивід залишає слід у виді, особистість — у духовній спадщині. Мудра, достойна людина помирає, як і дурна, негідна. Однак про одну пам’ятають, а про другу забувають. Пам’ять — загальне визнання — робить тлінне неперехідним, вічним. Вона змушує, зобов’язує самовіддано, достойно творити і жити.

Я вже немолодий і люблю життя. Але я не став би принижуватися й тремтіти від страху перед думкою про смерть. Щастя не перестає бути щастям, коли зоно ко­ротке, а думки і любов не позбавлені своєї цінності через те, що мінливі. Багато людей трималися з гідністю на ешафоті; ця гордість повинна навчити нас бачити істинне місце людини у світі.

Б. Рассел

І

§ 8. Роль особистості в історичному процесі

Суб’єктом суспільного розвитку є особистість, соціальний вияв якої виражений у конкретній індивідуальній характеристиці. Най­глибші витоки ролі особистості в суспільстві закладені в її суспіль­ній природі. Витоки ролі особистості в історії — у її нерозривному зв’язку із соціальними спільнотами, соціальними відносинами.

Активна роль особистості в суспільстві виражається в тому, що у сфері виробництва людина постійно вдосконалює знаряддя праці й накопичений досвід. У соціально-політичній сфері людина, від­чуваючи активність інших людей, постійно впливає на них, на всі

75

І: Щ

'■Ж-

ш

¥ ФІЛОСОФСЬКА І МУДРІСТЬ

т*

Геніальні особистості — це метеори, покликані згоріти, щоб освітити свою епоху.

Наполеон Бонапарт

існуючі відносини. У засвоєнні, створенні та вдосконаленні духовних цінностей актив- ність людини цілком очевидна.

Саме в особистостях, їхніх діях знаходить своє втілення роль народних мас, груп та інших соціальних спільнот в історії. Адже народ, нація взагалі самі собою не діють. Ніяких їхніх дій, відносин, ніякої їхньої боротьби немає і не може бути поза конкрет- ними діями, вчинками окремих особис-

тостей, окремих індивідів. Особистість як рушійна сила в історії має і свій власний зміст, який не розчиняється в спільнотах, у спільних діях. Саме від особистості, від її дій, конкретних вчинків залежить неповторний колорит суспільного життя, його унікальність. Тому історичний процес є процесом зростання ролі особистості в су- спільстві.

Особливе місце у філософії займає проблема видатних та істо- ричних особистостей. В оцінці їхньої ролі в історії ми маємо надзвичайно велику амплітуду коливань. Так, на думку Б. Рассела, якби сто найвидатніших людей Європи були вбиті в дитинстві, то світова історія склалася б по-іншому, аніж це було насправді. Разом із тим на роль особистостей у розвитку суспільства впливають екологічні умови та соціальні установи, об’єктивне середовище та

індивідуальність історичної особи.

Постає запитання: від чого залежить роль такої особистості в суспільному роз- витку? Можливими варіантами відповідей можуть бути: 1) від здібностей, таланту, геніальності; 2) від становища в суспільстві (в економіці, політичному житті, у державі); 3) від того, яку групу, партію очолює ця особистість (а звідси — більша чи менша її роль, прогресивна чи консервативна); 4) від того, як глибоко розуміє ця особистість істо- ричні завдання та закони розвитку суспіль- ства, спрямованість такого розвитку; 5) від того, з якою енергією вона діє; 6) від того, наскільки сприяють особистості об’єктивні умови її діяльності. Адже якщо вони ще не склалися, ніякого впливу на історію вона не здійснить, не зможе підняти маси на бо- ротьбу.

Ж. Етр. Наполеон Бона­парт на перевалі. 1800 р.

• Великий французький полководець і державний ді­яч, який вплинув на хід сві­тової історії.

76

Питання про роль видатних історичних особистостей у філо­софській теорії розглядається досить ґрунтовно. Цілком очевидно, що історична особистість, її роль є своєрідним результатом двох складових: соціальних умов, суспільних потреб, з одного боку, і якостей конкретної особистості — з іншого.

Суб’єктом суспільного розвитку є також народ. Ще Г. В. Ф. Ге- гель відзначав, що «поступальний рух світу відбувається лише завдяки діяльності величезних мас і стає помітним лише за досить значного обсягу створеного», тобто завдяки продуктивній діяльності народних мас.

Поняття «народ» багатозначне. У широкому розумінні народ — це все населення тієї чи іншої країни (тобто це демографічне розу­міння цього поняття). В етносоціальному розумінні — це термін, що означає різні форми етнічних спільностей людей (плем’я, на­родність, нація тощо). Розуміння народу як суб’єкта історії бере початок з ідеї Й. Гердера про державний організм як «живу особу» історії. Проте одна з найглибших суперечностей історії людства полягає в тому, що люди самі роблять свою історію, хоча ні зовніш­ня природа, ні їхня власна — людська — від них не залежать.

Майже всі, хто задумується над історією, визнають, що в її «живому поступі» беруть участь і широкі народні маси, і видатні історичні особистості, які суттєво впливають на долю країн і на­родів, і еліти (економічна, політична, інтелектуальна та ін.). Тобто групи «вибраних», впливових осіб, безпосередньо причетних до влади, і з яких виокремлюються видатні особистості. Адже еліти з’являються як вираження інтересів певних історично висхідних соціальних груп. Залишається констатувати, що історія рухається у взаємодії народних мас, еліт та особистостей.

1. Чим пояснюється актуальність філософського осмислення людини в сучасну епоху?

2. У чому полягає співвідношення понять людина, індивід, індиві­дуальність, особистість?

3. Який вибір особистості є проявом її свободи?

4. Що таке життєва позиція особистості?

5. У чому полягає сутність «дійсного» і «недійсного» буття?

6. Що таке наявне й потенційне існування людини?

7. На які виміри безсмертя може сподіватися людина у визначенні мети свого життя?

77

і, соціальне, біологічне, людина, індивід, інди-

відуальність, особистість, антропосфера, суб’єктивне, сво- бода, смерть, сенс життя, існування, екзистенція.

загальиения

Одна з найважливіших тенденцій розвитку сучасної філософії — зростаюча увага до людини, до проблем її буття у світі. Необхідно зробити людину реальним представником і суб’єктом світу, а світ дійсно людяним. Філософія осмислює питання про природу, сут­ність і великі духовні ресурси людини. Поняття «людина» охоп­лює насамперед загальнородові риси, що відрізняють її від інших живих істот; поняття «індивід» визначає людину як окремого представника будь-якої соціальної спільності; поняття «індиві­дуальність» розкриває людину як самобутнього індивіда з його неповторною здатністю бути собою; поняття «особистість» — це цілісна індивідуальність, яка поєднує унікальні природні й соціа- льнокультурні якості. Цивілізаційний розвиток особистості ви­значають мудрість, розумна діяльність, культура, свобода.

Радимо прочитати:

Бубер М. Проблема человека. — К., 1998.

Кассирер Э. Опыт о человеке: Избранное. — М., 1998.

Карлейль Т. Герои, почитание героев и героическое в истории. — М., 2008.

Смирнов И. Человек человеку — философ. — СПб., 1999.

Франк С. Реальность и человек. — СПб., 1997.

Тема З

ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ ДУШІ, СВІДОМОСТІ ТА РОЗУМУ

Кожна людина повинна насамперед турбуватися не про тіло, не про гроші, а про душу, щоб вона була якомога кращою.

Сократ