Людина - єдність сутності та існуван- у ФІЛОСОФСЬКА

ия. У процесі діяльності людина переживає ^ МУДРІСТЬ

і НІДЧуВаЄ, рОЗуМІЄ І ВИЯВЛЯЄ СВОЮ ОСобиСТІС- Д ................

іііс гь (суб’єктивність). Показником рівня

розвитку цивілізації є рівень її гуманності, у нашому повсякденному я кий фіксує соціальну самоцінність особис- досвіді бунт відіграє ту ж саму ТОСТІ. роль, що «мислення» для ду-

Уявне існування. Для всіх проявів екзи- мок: це перша очевидність, гтенції точкою відліку є наближеність Однак ця очевидність звіль- ьуття до мене— мого «Я». Важелем гюши- _няє людину від самотності, рення на буття творчої продуктивності Це те спільне, на чому засно- ниступають властивості «Я». Часто вони вана загальнолюдська пер- мають деформований (спотворений) ха- шоцінність. Я бунтую, отже, рактер, тоді «Я» занурюється в ілюзію, яка _ми існуємо, ги роявом байдужого життя. Вихід із такої А. Камю

ситуації полягає в створенні різних програм

самопокладання. Наприклад, для А. Шопенгауера такою програмою с індивідуалізм, а М. Бубер убачав розгадку таємниці екзистенції н спільності.

У філософії індивідуального задаються ракурси особистісного.

У вченні про людину особистості задається ракурс «унікально- суб'єктивного»: індивідуально-значимі структури внутрішнього світу наповнюють його особистісним змістом. Це означає, що іс­тинне є в індивіді; те, у чому він найбільше всього є самим собою, є його можливістю.

§ 5. Поняття «людина» — «індивід» — «індивідуальність» — «особистість» та їх співвідношення

Як родова істота, людина конкретизується в реальних індивідуа­льних, особистісних проявах, в унікальності свого буття.

«Людина» — це загальне поняття, у якому поєднуються два основ­них начала — біологічне й соціальне. Усі представники людського роду незалежно від раси, статі, віку, здібностей, соціального становища, долі тощо підпадають під це загальне визначення.

Поняття «індивід» визначає окрему людину як представника вищого біологічного виду Homo sapiens і як одиничного, окремого «атома» соціальної спільноти. Воно характеризує людину з точки зору її індивідуальності й уособленості: кожний індивід має право на свою специфіку — це його природна даність, розвинута в процесі соціалізації. Індивід — це окремо взятий представник людського роду, якому властиві неповторні природні та соціальні якості.

69

Тема 2

Поняття «індивідуальність» розкриває людину як самобутнього індивіда в його неповторній здатності бути самим собою. Це поняття суттєво конкретизує поняття «людина» й «індивід», але недостатньо охоплює свідомо-вольову якість людини.

Поняття «особистість» акцентує увагу на соціально значимих рисах людського індивіда. Особистість — це суспільний індивід, який має багато соціально значимих якостей, що утворюють стійку систему. Ця система динамічна, рухлива і в той же час відносно стійка. Отже, особистість — це системна якість. Вона здобувається індивідом під час практичної діяльності та спілкування. Особис- тісні якості індивіда похідні від його образу життя й власного розуму. Особистість — це завжди духовно розвинута людина, здатна на вчинок.

У понятті «людський організм» підкреслюється його біологічне начало, у понятті «людина» — її біосоціальне начало, а в понятті «особистість» відображаються насамперед інтегративні соціально- психологічні особливості індивіда: світогляд, самооцінка, характер, почуття власної гідності, ціннісні орієнтації, принципи образу життя, моральні та естетичні ідеали, стиль мислення тощо. Поняття «особистість» більш конкретне і більш змістовне, ніж поняття «індивід».

Особистість — це кінцевий результат розвитку соціального й біо- логічного начал людини. Необхідними умовами формування особис-

тості є тілесна організація, самосвідомість і соціальний образ життя, а головний вияв особистості — внутрішня духовна сутність, яка в широкому розумінні визна- чає: чим живе людина, що вона вважає для себе святим і дорогим, як слугує цій святині. Упізнати особистість у людині — означає дізнатися про її душевний стан, думки, почуття, бажання, цінності, віру й переконання.

Кожна людина потенційно має мож- ливості стати особистістю, але не кожна нею стає. Формування особистості — це шлях виявлення в індивіда неповторно- унікальних рис, що вимагає від нього продуктивної активності — постійної ко- рекції своїх дій, поведінки, вчинків. Це викликає необхідність розвитку самооцін- ки, пов’язаної з розвитком самосвідомості.

ФІЛОСОФСЬКА МУДРІСТЬ

Особистість є категорія духов­на, а не натуралістична, вона належить плану духу, а не пла­ну природи, вона утворюється проривом духу в природу. Лю­дина може мати яскраву інди­відуальність і не мати особис­тості. Є дуже освічені люди, дуже своєрідні, які разом із тим безособистісні, нездатні до того опору, до того зусил­ля, якого вимагає реалізація особистості.

М. Бердяев

70