Внутрішня суперечливість і динамічність «буття як часу життя» підвищує цінність історичної діяльності, відкриває нові перспек­тиви, але разом із тим підвищує рівень відповідальності. Людина постійно повинна знаходитися в стані духовної активності, жити по своїй волі, за своїм бажанням, захищаючи інших.

§ 4. Людина і людство

Найбільш змістовним визначенням людського як організованої реальності є розуміння його природного існування в усьому багатстві взаємозв’язків. У ракурсі буття людське (антропосфера) зосереджу­ється на аналізі проблеми «духовне — матеріальне». В аспекті пізнання людське вивчає «суб’єктно-об’єктні» відношення. Останнє підво­дить антропологію (вчення про людину) до дослідження суб’єктив­ності в ракурсах: «Я — Я», «Я — Ти», «Я — Ми», «Я — Вони».

Зосередження на людській природі, «організованому тілі» виво­дить формулу «межа мого існування — моє тіло». Однак зведення людського до тілесної (природної) основи ігнорує соціальні можли­вості, які ведуть до цілеспрямованої поведінки та творчості.

Стихією цілісного людського існування, для якого найвищою цін­ністю є безперервність свого буття, що проходить через власні інтереси, потреби, прагнення, має існування (екзистенція). Межа мого існуван­ня — моє буття. Повнота розгортань значимого для мене сущого (реального) з позицій мого залучення до нього представлена рядом екзистенційних виявів: наявність, можливість, нетерпимість, уяв­ність.

Наявне існування — це моє буття, малий світ, моя значимість. Людина, яка живе, задається ініціативами індивідуального життя, вони невіддільні від активності індивіда. Є активність — є світ інди­віда, немає її — немає і його світу.

Можливе існування — здатність окреслювати перспективи, кон­тури, горизонти можливих цілей, з якими будуть пов’язані життєві прагнення й задуми. Через постійну активність «Я» (самості) від­бувається створення, значимого для людини світу.

Нетерпиме існування', людина створена для життя, свободи, воло­діння власністю, прагнення до щастя. Однак досить часто дійсність виключає реалізацію цих складових існування: відбувається крах життя, його ідеалів.

Відірватися від повсякденного, наблизитися до епохального зму­шують пограничні ситуації, які ставлять безліч суто особистісних питань, загострюючи вічні теми вищих цілей людського існування: смислу, цінності нашого буття у світі. Як жити? Для чого жити?