Тема 1

руху окремого об’єкта потрібно знайти інший об’єкт, відносно якого можна розгля- дати рух, що нас цікавить. Цей інший об’єкт має назву «система відліку».

Рух внутрішньо суперечливий, він містить єдність зміни й стійкості, руху й спо- кою. Наприклад, будь-яка зміна структур- них елементів, властивостей, відношень здійснюється при збереженні певних момен-

тів, а кожне збереження відбувається тільки через рух. Буття річки полягає в тому, що вона тече. Отримати абсолютний спокій означає припинити існування. Спокій завжди має тільки видимий і від- носний характер. Тіла можуть знаходитись у спокої тільки відносно якоїсь системи відліку, умовно прийнятої за нерухому (наприклад, ми нерухомі відносно певної будови, а вона — відносно Землі). Проте ми постійно рухаємося разом із Землею, а вона — навколо своєї осі й навколо Сонця. Рухатися — означає бути й одночасно не бути в пев- ному місці, знаходитися тут й одночасно там. Така природа руху, про суперечність якого ще в античність зазначав давньогрецький філо- соф Зенон Елейський у своїх апоріях (логічних парадоксах).

Перша апорія — «Дихотомія». Предмет, що рухається, повинен дійти до половини свого шляху раніше, ніж він дійде до його кінця. Потім він повинен пройти половину тієї половини, що залишилася, потім половину цієї четвертої частини і т. д. до безкінечності. Ми будемо наближатися до кінцевої точки, але так ніколи до неї й не дійдемо.

Друга апорія називається «Ахіллес швидконогий». Зенон стверджував, що найшвидше (Ахіллес) не може досягнути під час бігу найповіль- ніше (черепаху). Чому? Тому, що в той час, як Ахіллес подолає шлях до черепахи, вона просунеться трохи вперед. Ахіллес, звичайно,

швидко пройде і цей відрізок, але чере- паха не стоїть на місці й знову просу- неться хоча б трішки вперед. Виходить, скільки б не біг Ахіллес, усе одно між ним і черепахою буде залишатися хоча мінімальна, але відстань.

Третя апорія — «Стріла» — ствер- джує, що стріла, яка летить, перебуває в спокої. Абсурд? Проте Зенон це легко доводить. Довжину шляху, подоланого стрілою, можна розкласти на кілька відрізків, так само, як і під час польоту.

Планета Сатурн

ФІЛОСОФСЬКА

МУДРІСТЬ

Якщо нас запитають: «Звід­ки природа отримала свій рух?» — ми відповімо: «Від себе самої».

П.-А. Гольбах

52

Кожному моменту польоту відповідає певна точка простору. Іи.ічм 11., у кожний момент стріла знаходиться в якійсь точці. Відпо- иідііо, увесь її шлях — це певні стани спокою.

111,о хотів сказати своїми оригінальними апоріями Зенон? Що рух мі,н у гній? Зовсім, ні. Він, звичайно, і не збирався заперечувати рух ик чу і іч по дану реальність. Філософ ставив питання інакше: чи існує І »у \ згідно з істиною, чи властивий він чистому «буттю» Парменіда, мийній сутності речей? Зенон відкрив складності відтворення І пмого процесу руху в логіці понять.

Простір і час. Усі тіла мають певну протяжність — довжину, ширину, висоту. Вони по-різному розташовані одне відносно одного, І мікжлять частини тієї чи іншої системи.

Простір — це форма координацій співіснуючих об’єктів, станів м,нсрії. Вона полягає в розташуванні об’єктів один поза одним ( ми рху, знизу, збоку і т. д.), іцо зумовлює їх знаходження в певних нкіспих відношеннях. Порядок співіснування цих об’єктів та їх с І.ІІІІІІ у творює структуру простору.

Предмети і явища характеризуються тривалістю існування, ні іслідовністю етапів розвитку. Процеси відбуваються або одночасно, ибо раніше чи пізніше один від одного. Усе це означає, що тіла Існують і рухаються в часі.

Час — це форма координацій об’єктів і станів, які змінюються. І її її і;11 юлягає в тому, що кожний стан — це послідовна ланка процесу, іці і знаходиться в певних кількісних відношеннях з іншими станами.

І Іростір і час — це загальні форми існування, координації об’єктів. 11(11 III форми буття всіх предметів і процесів, які були, є і будуть у нескінченному світі. Простір і час мають свої особливості. Простір мас гри виміри: довжину, ширину і висоту, а час — лише один — спрямованість від минулого через теперішнє до майбутнього. Він неповторний і незворотний.

Правильне розуміння сутності простору й часу тісно пов’язане з науковою картиною снігу в цілому. Простір і час «пронизують» будь-яке явище, є фрагментами об’єктивного гніту, відіграють важливу роль у виокремлен- ін кожної речі, конкретизації універсальних ін’изків речі або явища з усім світом. Люди відчувають та усвідомлюють світ у межах ( ік к і епохи та культури, національного мен- талітету, убачають його у формах «свого» часу та простору, вироблених певною культу- рою І Іауковий «горизонт» пізнання завжди

ФІЛОСОФСЬКА МУДРІСТЬ

Видатна людина йде по­переду свого часу, розум­на іде в ногу з ним, хитра прагне максимально ви­користати час, дурна стає йому поперек дороги.

Є Бауернфельд

53

Форма стоїть попереду матерії і є тим, що в біль­шій мірі існує.

Арістотель

історично конкретний 1 мінливии, тому природничо-наукове пізнання простору й часу доповнюється історичним, психоло- гічним, культурним, філософським.

Природничий рівень вивчення простору і часу має своє «первинне» культурно-істо- ричне «тло» або контекст, від якого цей рівень залежить. Якщо в Новий час була сформо-

вана «механістична картина» світу з відповідним розумінням часу і простору, то, наприклад, у період панування релігійного світогляду створювало моделі просторово-часового буття, засновані на геоцент- ричній системі.

Основою зміни уявлень у філософії про час і простір були суспільно-історичні зміни, про що свідчать конкретні типи історич- ного світогляду. В античній філософії форма предмета сприймалась як його сутність, як закон організації (перетворення) світового Хаосу в Космос, де панує упорядкованість, гармонія. В античному суспільстві на основі «механічної» праці, шляхом простої обробки речовина перетворювалася на конкретний предмет (тобто форма надавала предмету суспільного значення). Звідси уявлення про циклічність часу: він не біжить у майбутню безкінечність, а немовби залишається в межах циклу, повертається до того, що є («модель» циклічного характеру сільськогосподарського процесу). Перева- жання форми над змістом — «просторовий» тип мислення, де час сприймається в термінах простору. Західноєвропейське мислення стверджує лінійний характер часу — його безкінечність і неповто- рюваність як форми руху матерії. Хоча перші згадки про лінійність часу знаходимо в середньовічних теологів, у яких розвиток історії відбувається від гріхопадіння до Страшного Суду. Тобто час є істо- ричним, що пов’язувало його з внут-

рішнім світом людини.

Історичне, суб’єктивне за змістом розуміння часу відтворювало нові ви- міри людини, коли вона сама здатна відповідати за своє буття в часі, за шляхи гріха чи доброчинності. Реаль- ність економічного процесу в епоху Нового часу набула форми всезагаль- них відносин капіталізму. Він відкинув усе «сентиментальне» та персональне, став основою розвитку природничих наук. «Світ» як об’єкт пізнання ан-

С. Далі. Постійність планети. 1931 р.

54

І. Левітан. Над вічним спокоєм. 1894 р.

нічної та середньовічної науки «роз- мити» па фізичну, механічну та інші ми дії реальності — предмети відповід- них наук.

Найчіткіше властивості простору

1. часу (у цей період) були сформульо- ііиііі нидатним англійським фізиком- мислптелем І. Ньютоном. Вони ста- іііцілять основу принципів створеної м 11 м класичної механіки. Час і простір — це порожні форми, у яких взаємодіють окремі тіла. І. Ньютон розрізняє абсо- иотний час, який плине рівномірно, і

ніісолютний простір, який завжди залишається однаковим і неру- хомим. Для вимірювання конкретних об’єктів учений уживає по- няття «відносний простір» і «відносний час». Це міра тривалості, яка базується на повсякденному досвіді та застосовується в пов- і'»і«денному бутті. У системі І. Ньютона простір і час відокремлені один від одного й від власного змісту. Вони становлять основу

2. ріп іципів створеної ним класичної механіки, є абстрактними умо- вами механічного руху й позбавлені суб’єктивності. На противагу І І Іі.ютону в Г. Лейбніца — простір — це порядок існування, час — порядок послідовностей.

У концепції І. Канта простір і час постають формами свідомості, мі я пі з’єднують досвід і мислення. Як і в І. Ньютона, простір і час у І. Канта — «порожні» форми, проте вони суб’єктивні: час «організо- вує внутрішнє бачення (сприйняття), а простір — зовнішнє». І. Кант «моделює» функції простору й часу, виходячи з активної людської діяльності, завдяки якій створюється цей світ.

У Г. В. Ф. Гегеля історія є проявом руху в часі, а ідея та природа виявляють себе в просторі. Час пов’язаний із простором і взаємодіє

і ним. Час відповідає руху, процесу діяль- ності, простір — її матеріалізації в предметах.

Розвиток науки створив уявлення про 11б’і ктивність існування простору і часу. їх вла- стивості також об’єктивні й не можуть бути породженням мислення. Простір і час нероз- ривні, єдині з матерією і рухом. Великий вне- г< ж у розроблення наукових уявлень про зв’я- зок простору і часу з рухом матерії зробив М. Лобачевський. Згідно з його вченням, зако- помірності геометрії можуть бути різними

ФІЛОСОФСЬКА

МУДРІСТЬ

Як би далеко я не відсував зірку, я можу все ж таки піти далі. Світ ніде не забитий дошками. У цьому полягає повна відкритість простору.

Г. В. Ф. Гегель