11. Відповідальність споживача. Відповідальне споживання.

Рост популярности Этичного потребления за последние два десятилетия может быть связан с расширением практики КСО. По мере роста численности населения мира растет давление на ограниченные природные ресурсы, необходимые для удовлетворения растущего потребительского спроса (Grace and Cohen 2005, 147). Во многих развивающихся странах расширяется индустриализация в результате развития технологий и глобализации. Потребители больше узнают об экологической и социальной составляющей своих повседневных потребительских решений и начинают принимать решения о покупке, связанные со своими экологическими и этическими предпочтениями. Однако эта практика далеко не последовательна и не универсальна.

Результатом современных изменений рыночной экономики стал переход от «рынка продавца» к «рынку покупателя». Рост роли потребителей и их информированности о деятельности компании предоставил возможность клиентам оказывать более существенное влияние на организации, поддерживая социально ответственный бизнес и наказывая «безответственные» организации [3].

Корпоративная социальная ответственность по-разному проявляется в различных отраслях. В индустрии розничной продажи продовольственных товаров она приобретает особую значимость в связи с сильной зависимостью индустрии от натуральных, человеческих и материальных ресурсов [4].

_____________________________________________

25. Приватне життя та життя компанії. Секретність та шпіонаж

Приватність є важливою цінністю, яка може виявитися у трьох вимірах:

- психічному;

- фізичному;

- соціальному.

Найголовніша – психічна приватність –– це приватність внутрішнього світу, думок людини, її ідеалів, прагнень, почуттів. Вона виявляється в людей особливим способом і вимагає особливої поваги. Більшості люди можуть бажати відкрити свої внутрішні почуття тим людям, які можуть допомогти і що їм можна допомогти.

Проте, більшість із нас приховує значну частину свого внутрішнього світу і навіть від близьких людей оскільки:

- така секретність захищає від експлуатації тих хто хотів би використати людей у власних цілях;

- розкриття секретності може зашкодити і самій особі.

Людина може бути зобов’язана розкрити своє внутрішнє життя психологу, якщо це необхідно для її душевного здоров’я. Бувають випадки, що роботодавець має право вимагати розкриття внутрішнього світу претендента на роботу. Проте, потреба в цьому має бути чітко встановлена.

Фізична приватність є необхідним засобом для засобу психічної приватності. Всі працівники будь-яких професій потребують захисту фізичної приватності для виконання своєї роботи. Деякі суди вирішили, що фізична приватність порушується лише у випадку прямого фізичного посягання. Згідно з таким поглядом, шпигування за допомогою бінокля або мікрофона з поза меж чиїхось володінь не є порушенням приватності. Таке судження є неправильним і неетичним, оскільки сучасна техніка може спричинити шкоду і без прямого фізичного посягання. Право особи на приватність не обмежується лише предметами її власності. Фізична приватність по суті може означати оберігання почуттів та особистих стосунків. Тому порушення фізичної приватності можливе навіть за відсутності правопорушення чи посягання на власність.

З погляду бізнесу, не є благом для старшого за посадою знати, що його підлеглі думають про свого керівника. Отже, фізична приватність –– це необхідний засіб, що дозволяє бути самим собою і підтримувати соціальні та ділові стосунки з іншими.

Соціальна приватність. Для ефективного функціонування суспільства, кожна людина грає декілька ролей: батько, мати, чоловік, адміністратор, громадянин. Часто це неможливо, якщо ролі не є подільними і не ізольовані одна від одної. Секретність і приватність у соціальному аспекті потрібна як підтримка різниці ролей. Фірма проявляє законну зацікавленість стосовно всього, що істотно впливає на виконання роботи. Пияцтво та азартні ігри осіб на посаді контролерів, невміння тримати язик за зубами провідних спеціалістів мають стосунок до роботи, а подружня вірність цих осіб чи участь у зустрічах нудистів –– ні.

Стосовно законного зацікавлення виникають серйозні проблеми тоді, коли справа стосується дій приватних осіб, які впливають на імідж компанії. З просуванням людей по кар’єрі, вплив їхньої діяльності на імідж компанії є часто визначальним.

Якщо робітник деякої фірми належить до комуністичної партії, то очевидно, суттєвого впливу цей факт не справляє на імідж компанії, а якщо віце-президент якоїсь компанії належить до нацистської партії, то ситуація є іншою, оскільки люди не захочуть мати справу ні з цією особою, ні з фірмою, де він працює.

Слід пам’ятати, що право особи є первинним і воно не може бути порушене кимось чи чимось шляхом шляхом необґрунтованого втручання. Проте така обґрунтованість не може бути встановлена в односторонньому порядку, а лише шляхом вироблення колективного договору. Сучасний бізнес передбачає тривалі відрядження і працівники сприймають це як частину умов праці, але потреба таких відряджень виправдовується лише тоді, якщо відрядження справді необхідне для компанії.

Якщо ж наслідки цього для дружини та дітей не беруться до уваги, то компанія діятиме так, ніби вона привласнила не лише працівника, а його сім’ю.

Секретність є діючим інструментом захисту активів лише тоді, якщо факти, які вона приховує від чужих очей, не містять нічого незаконного. А якщо ні, то власник легко може стати жертвою вимагання або іншого тиску, якщо зацікавлена особа буде знати або навіть догадуватися про приховувану незаконність. Тому секретність як інструмент захисту має сенс якщо навіть при повному розкритті всієї інформації будуть відсутні підстави для притягнення будь-кого із залучених осіб до юридичної відповідальності. При веденні бізнесу секретність є лише додатковим ступенем захисту законного бізнесу від ситуацій, коли держава не може або не прагне допомогти власникові ефективно захиститися.

Є два основні канали витоку секретної інформації. Перший канал – це держава. Будь-яка держава зацікавлена в доступності для неї інформації про всі значущі прояви ділової активності у себе в державі й за кордоном, тому що інформація – це контроль, а метою влади в будь-якій державі є максимальне посилення свого контролю. Влада прагне знати власників усіх скільки-небудь значущих активів, а також основних учасників у всіх сферах підприємницької діяльності. Щороку на національному й міжнародному рівні ухвалюються нові акти, що збільшують прозорість ділових операцій і відносин власності, які підносяться під гаслами боротьби зі злочинністю або декларуються як поліпшення економічного прогнозування, тощо. Усі державні реєстри й бази даних – потужний, валідний і досить зручний канал одержання інформації, її аналізу, обробки і т.д..

Другий канал – безпосередньо власник бізнесу. Значна частина інформації про власників бізнесу, активах підприємства, показниках бізнес-діяльності розкривається самими власниками зі своєї ініціативи. Справа навіть не в прикладах розкриття інформації з метою дотримання вимог закону, як у випадку з відкритою інформацією акціонерних товариств. Часто підприємства у своїх рекламних матеріалах або на своєму веб-сайті надає, прямо або побічно, такий обсяг комерційно важливої інформації, яка є ключовою при нападі, що іноді потенційному рейдерові не треба залучати послуги бізнес-розвідки. Часто інформація розкривається власником у вигляді бравади на переговорах або при контактах з партнерами/контрагентами або т.п. випадках і аж ніяк не через бажання підтримувати гарний кредитний рейтинг і довіри своїх клієнтів і ділових партнерів.

Промисло́ве шпигу́нство стосовно бізнесу — це різновид економічного шпигунства, якому властиве звуження масштабів завдань з одержання інформації, що цікавить, від державного — до масштабу однієї або декількох фірм-конкурентів.

Промислове шпигунство — вид недобросовісної конкуренції, діяльність із незаконного добування відомостей, що становлять комерційну цінність

Отже, для бізнесу промислове шпигунство — лише спосіб конкурентної боротьби. І якщо суб'єктом економічного шпигунства (стороною, що здійснює активні дії) є держава в особі своїх спецслужб, то щодо промислового — таким є окремий підприємець, фірма, тобто фізична або юридична особа.

Промислове шпигунство, зазвичай, має дві мети: отримання інформації конкурентів, насамперед конфіденційної, про стратегічні й тактичні наміри їхнього бізнесу; здобуття конкурентної переваги на ринку, через витіснення або знищення конкурента.