Питання 3. Модель мотивації в рамках системного підходу

Загальні тенденції застосування мотиваційних моделей на підприємствах розвинутих країн свідчать про те, що жодна з мотиваційних моделей нездатна повністю усунути протиріччя в стимулюванні праці найманих робітників, у тому числі інже­нерно-управлінських. Через таке положення не можна домог­тися повного розвитку особистості та її самореалізації.

Реалізація систем мотивації в будь-якому колективі потребує, як правило, більших витрат по фонду заробітної плати й преміальних систем. Витрати ці повинні становити до 30% обсягу продаж, а не 10 — 15%, як робиться це на російських підприємствах. Виходячи із пропонованої кон­цепції мотивації з урахуванням результатів дослідження на підприємствах України й накопиченого досвіду організації стимулювання, пропонуємо модель мотивації, яка включає в себе:

1) матеріальне стимулювання (оплата праці, преміальні системи);

2) моральне заохочення;

3) соціально-натуральне заохочення;

4) заохочення соціально-посадової кар’єри;

5) додаткове заохочення за досягнення в праці;

6) соціальне заохочення.

Матеріальні мотиви

- підвищення посадового окладу за: збільшення обсягу, ріст кваліфікації, поєднання посад, виконання обсягу робіт з меншою чисельністю працівників; збільшення обсягу продаж;

- преміювання за: впровадження нових розробок і нової техніки; виготовлення продукції на експорт; підвищення якості продукції; підсумками роботи за рік.

Моральні мотиви

- моральні стимули корпоративні;

- моральні стимули муніципального, міського, регіонального значення;

- моральні стимули державного значення;

- міжнародні моральні стимули.

Мотиви соціальної кар’єри

- прагнення бути визнаним у своєму колективі;

- неухильне підвищення своїх знань після закінчення навчального закладу;

- довгострокове забезпечення грошового доходу;

- розширення сфери повноважень у прийняті рішень;

- повна реалізація свого творчого потенціалу;

- неухильне просування по службі;

- обрання в керівні органи управління;

Додаткові стимули

- стимулювання ІУР за участь, розробку та впровадження раціоналізаторських пропозицій і винаходів;

- разові виплати за внесок у створення прибутку підприємства;

- за участь у створенні акціонерного капіталу;

- разові виплати з ощадних фондів;

- пільговий продаж акцій та облігацій своїм працівникам;

- разові виплати за підсумками року;

- виплата дивідендів за акціями.

Соціально-натуральні мотиви

- будівництво й виділення в користування працівникам на безкоштовній основі або частковою оплатою житла, гаражів, дач;

- пільгова купівля для працівників машин, побутової техніки, продуктів харчування.

Соціальні мотиви

- безкоштовне користування дошкільними установами;

- безкоштовне харчування на роботі;

- безкоштовне медичне обслуговування;

- кредитування одержання освіти;

- оплата транспортних витрат;

- безкоштовне користування спортивними спорудами;

- достроковий вихід на пенсію за рахунок підприємства;

- підвищення кваліфікації за рахунок підприємства;

- матеріальні гарантії по безробіттю;

- купівля для працівників житла;

- зниження норм виробітку у зв’язку з погіршенням здоров’я;

- виділення безвідсоткових кредитів.

Питання 4. Суть системного управління матеріально-технічним потенціалом

Успішна діяльність виробництва в умовах ринкової економіки значною мірою залежить від уміння спеціалістів управляти матеріально-технічним потенціалом щодо його забезпечення, транспортування та використання. Управління матеріально-технічним потенціалом знаходиться на межі технічних та економічних наук, оскільки в процесі вивчення широко використовуються основи не тільки економічних, але й технічних наук (методи розробки технологій, виготовлення різних видів матеріалів).

Теорія систем уперше була застосована в точних науках і в техніці, тільки наприкінці 50-х років ХХ століття вона знайшла застосування і в управлінні. Згідно з основними положеннями теорії систем процес управління потрібно розглядати як систему. Система - це внутрішньо організована сукупність взаємопов’язаних елементів, що утворюють єдине ціле і спільно діють для досягнення поставленої мети. Елементи системи – це частина цілого, яка діє автономно, але спрямована на досягнення поставлених цілей усієї системи. Системи є двох видів: закриті і відкриті.

Системне управління матеріально-технічним потенціалом характеризується певними особливостями, що відрізняє його від інших систем. Найбільш суттєвими є:

цілеспрямованість – забезпечення виробництва матеріальними ресурсами в потрібній кількості, якості та асортименті;

відкритість – обмін інформаційними та матеріальними потоками;

складність – наявність значної кількості підсистем (елементів);

результативність – здатність забезпечувати виконання виробничих програм підприємства;

гнучкість – можливість пристосування до змін зовнішнього середовища, потреб ринку;

надійність – стійке функціонування, здатність до кооперації з іншими виробничими системами;

керованість – можливість тимчасових змін у функціонуванні системи в залежності від потреб виробництва.

Управління матеріально-технічними потенціалом здійснюється в рамках відкритої системи, тобто характеризується взаємозв’язками з зовнішнім середовищем, і має здатність пристосовуватись до змін у ньому.

Процес управління матеріально-технічними потенціалом у виробничих підприємствах поділяється на декілька відокремлених процесів, часто різного характеру. Кожний функціональний підрозділ діє у відповідності із завданнями, що перед ними поставлені, критеріями зі збільшення прибутку і мінімізації затрат. У цих умовах виникає необхідність комплексної оптимізації системи управління матеріально-технічними потенціалом. Досягти цього можна на основі системного підходу (або концепції логістики), суть якої заклечається в інтеграції виробництва, матеріально-технічного забезпечення, транспортування, інформації та комунікації. Тобто управління матеріально-технічними потенціалом підприємства має базуватись на основі системного підходу, який спрямований на безперервну роботу підприємств, забезпечення їх необхідними матеріалами та сировиною при мінімальних витратах на них.

Ці проблеми виникли наприкінці ХІХ століття, коли значно зросли втрати на утримання запасів і транспортування продукції фірм. Тому вони почали проводити наукові дослідження в галузі переміщення матеріалопотоків у каналах розподілу, зменшення затрат на зберігання запасів і транспортування. В зв’язку з чим сформувалась нова наука „Логістика”.

Слово „логістика” запозичене із французької мови; це військовий термін, що означає „мистецтво перевезень, поставок і розміщення військових підрозділів”, а в економіці – це мистецтво управляти рухом матеріалопотоків від виробника до споживача, тобто комбінування різних видів діяльності організації і служб, пов’язаних з розподілом, матеріальним забезпеченням, плануванням виробництва і управлінням.

Метою логістики є забезпечення необхідними матеріалами та продуктами у необхідній кількості в потрібний час у потрібному місці з мінімальними витратами, зумовленими рухом та зберіганням при потрібній якості обслуговування споживача. Завдання логістики – спрямувати діяльність підприємства на мінімізацію сукупних витрат, що супроводжують рух та зберігання товарно-матеріальних цінностей, починаючи з вибору постачальника і закінчуючи доставкою до споживача.

У найзагальнішому вигляді логістичний процес можна уявити як ланцюг з трьома ланками: „постачальник - підприємство – споживач”, за якими рухаються два взаємопов’язані потоки: матеріальний, що збільшується, та інформаційний.

Матеріальний потік являє собою рух та зберігання матеріалів, сировини і продукції. Він починається з транспортування сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів від постачальника і закінчується доставкою готової продукції споживачам та їх післяпродажного обслуговування. Рух та зберігання матеріалів здійснюється за допомогою трьох логістичних функцій: фізичного розподілу; підтримки виробництва; постачання. Фізичний розподіл і постачання є зовнішніми частинами матеріального потоку, а підтримка виробництва – внутрішньою.

Інформаційний потік являє собою рух та зберігання інформації. Він передує матеріальному потокові і необхідний для координації логістичних функцій та операцій (транспортування, складування, навантажування, розвантажування) за рахунок виконання чотирьох функцій: продуктово-ринкового прогнозування, аналізу поточного стану; оперативно-календарного планування руху; планування потреби в матеріалах.

Логістика є системне управління матеріально-технічним потенціалом підприємства. Логістика – це процес планування, управління ефективним рухом і збереженням сировини, матеріалів, готової продукції та незавершеним виробництвом, продукції і пов’язаної з цим інформації із пункту виробництва в пункт споживання з метою забезпечення відповідності вимогам споживача.

Системне управління (логістика) розробляється на основі стратегічних цілей підприємства з урахуванням зовнішніх і внутрішніх факторів.

Зовнішні – це:

- взаємовідносини між постачальниками і споживачами;

- конкуренція на ринку забезпечення і збуту;

- темпи розвитку споживчого ринку.

Внутрішні – це:

- організація постачання і його якість;

- величина затрат на постачання;

- пристосування складів і транспортних засобів для матеріалів;

- оптимізація транспортних маршрутів;

- рівень автоматизації складських процесів.

Системне управління матеріально-технічними потенціалом розглядається в двох аспектах: управлінському і технологічному.

Управлінський аспект – організація матеріальних потоків.

Технологічний аспект – удосконалення транспортування, складського господарства, інформаційного забезпечення та оптимізації затрат на функціонування кожної з цих служб.

Логістика включає в себе міжнародні терміни: розподіл, фізичний розподіл та фізичне забезпечення.

Розподіл – вид діяльності, що включає рекламу, реалізацію, транспортування продукції і надання послуг покупцям.

Фізичний розподіл – доставка продукції від продавця до покупця.

Фізичне забезпечення – здійснює переміщення сировини і матеріалів від постачальника.