Питання 2. Регулювання ринку праці

Нормальне функціонування ринку праці багато в чому залежить від управлінських впливів як на роботодавця стосовно попиту на робочу силу, так і на населен­ня стосовно пропозиції праці з метою забезпечення їх кращого збалансування. Регулювання ринку праці з використанням цивілізованих методів забезпечує реальну свободу пропозиції та попиту робочої сили, більш обґрунтований вибір людьми про­фесії відповідно до їхніх бажань і здібностей.

Невідповідність попиту та пропозиції робочої сили може бути викликана невідповідністю:

• територіального розміщення вільних робочих місць і незай­нятої частини економічно активного населення;

• характеристик робочих місць (за змістом праці, рівнем опла­ти праці, умовами праці і т.д.) і зростаючих запитів незайнятої частини економічно активного населення;

• професійно-кваліфікаційного складу робітників вимогам до їх професійного і кваліфікаційного рівня, пропонованого ро­бочим місцем.

Об'єктом регулювання служить поведінка як власників робо­чої сили, так і роботодавців.

Цілеспрямоване регулювання процесів на ринку праці вима­гає внесення відповідних коректувань у законодавчі акти, в інве­стиційну, цінову, фінансово-кредитну, демографічну і соціальну політику, урахування регіональних особливостей розвитку суспільного виробництва. Отже, регулювання ринку праці — це взаємозалежна робота держави, територіальних органів уп­равління, об'єднання підприємців і керівництва підприємств. Існує два типи політики зайнятості на ринку праці:

1. Пасивна політика, коли об'єктом уваги стає робоча сила, яка вже потрапила на ринок праці й активно шукає застосування; у даному випадку заходи стосуються в основному безробітних і спрямовані на їхнє якнайшвидше працевлаштування чи перепід­готовку;

2. Активна політика, спрямована на попередження безробіття, витіснення робочої сили з підприємства на ринок праці, на перехід населення з категорії економічно неактивного в категорію економічно активного; заходи впливу в цьому випадку носять ба­гато в чому попереджувальний характер.

Регулююча функція держави здійснюється через:

• перегляд найважливіших норм державного, трудового й адмі­ністративного права, які регулюють наймання і звільнення, робочий час, охорону й умови праці, форми працевлаштуван­ня тощо;

• встановлення мінімуму заробітної плати;

• соціальний захист незаможних шарів населення, звільнених працівників;

• контроль за рівнем безробіття;

• організацію системи підготовки і перепідготовки населення;

• державну програму зайнятості і т.д.

Підвищенню попиту на робочу силу сприяють такі заходи, як:

• розвиток продуктивних сил, інвестиції в розвиток регіону;

• розвиток нових форм господарювання;

• дозвіл нестандартних форм зайнятості;

• організація суспільних робіт;

• стимулювання розвитку виробництва як наслідок заходів для підвищення купівельної спроможності населення;

• субсидування зайнятості, особливо слабко захищених груп населення: молоді, інвалідів, матерів-одиночок і т.д. у зв'язку з їхньою низькою конкурентоспроможністю на ринку праці;

• пільгове кредитування і фінансування створення нових робо­чих місць на підприємствах, а також підприємств, які активно включилися у виконання територіальної програми зайня­тості;

• зниження бюджетних виплат і внесків на соціальне страху­вання за тимчасових і частково зайнятих працівників. Зниження попиту на робочу силу пов'язане з реалізацією за­ходів, спрямованих на стримування розміщення на даній тери­торії продуктивних сил і створення нових робочих місць, з більш жорсткою кредитною політикою, додатковими податками за ви­користання трудових ресурсів і т.д.

Збільшенню пропозиції робочої сили сприяють такі заходи, як:

• зміна трудового законодавства, яке розширює можливість працевлаштування;

• міграційна політика із залучення робочої сили в регіон;

• інформування населення про наявність вакантних робочих місць і організація відповідної реклами;

• розробка спеціальних програм, які підвищують конкурентос­проможність окремих груп населення.

До заходів, спрямованих на зниження пропозиції робочої сили, належать:

• міграційна політика в регіоні;

• скорочення робочого часу, дозвіл неповної зайнятості;

• збільшення терміну навчання з відривом від виробництва і зростання чисельності тих, кого навчають за даною формою;

• збільшення допомог і термінів відпустки жінок по догляду за дітьми;

• підвищення пенсій, заохочення дострокового виходу на пенсію;

• інтеграція в міжнародний ринок праці і сприяння виїзду ро­бочої сили на роботу за кордон і т.д.

Із зовнішнім ринком праці тісно пов'язаний внутрішній ри­нок праці підприємств. Підприємство виступає на територіаль­ному ринку праці в двох ролях.

По-перше, як покупець робочої сили, оскільки підприємство, маючи робочі місця, визначає по­пит на робочу силу. До того ж на підприємстві, де здійснюється процес безпосереднього споживання робочої сили, реалізується ринковий механізм у частині забезпечення відповідності ціни ро­бочої сили і вартості витратам на її відтворення.

По-друге, підприємство виступає постачальником на територіальний ри­нок праці зайвої робочої сили чи робочої сили, яка не відповідає за своїми якісними характеристиками вимогам виробництва.

Управлінські рішення, спрямовані на задоволення поточної і перспективної потреби в робочій силі, повинні погоджуватися з можливістю пропозиції робочої сили в регіоні.

Оскільки зайнятість персоналу, умови його наймання, можли­вості професійного і посадового росту багато в чому визначаються кон'юнктурою, що змінюється, на товар на ринку, підприємствам необхідно проводити маркетингові дослідження на ринку товарів і послуг. Від цього залежить якість прогнозу відносно попиту на продукцію, а отже, її виробництва і потреби в робочій силі.

Крім того, необхідно враховувати ситуацію на зовнішньому рин­ку праці. Збільшення попиту на працівників тієї чи іншої профе­сійної або кваліфікаційної групи змушує роботодавців докладати зусилля по стримуванню відпливу з підприємства цих працівників.

Наявність на ринку праці надлишку робочої сили з тієї чи іншої професії створює умови для жорсткості вимог з боку робо­тодавців до найнятої робочої сили стосовно якості продукції, продуктивності праці і трудової дисципліни, рівня професійної компетенції й інших якостей.

Реакція роботодавців на ринкову ситуацію позначається і на рівні оплати праці, викликаючи часом істотні зміни в диференці­ації рівня заробітної плати за професійними категоріями персо­налу. Ринковий рівень заробітної плати складається під впливом інтересів роботодавця і працівника.

Внутрішній ринок праці на підприємстві більш керований, він не підлягає спонтанним коливанням, які характерні для тери­торіального ринку. Регулювання співвідношення попиту та про­позиції робочої сили тут здійснюється найчастіше цілеспрямова­но. Управлінню підлягають як попит, так і пропозиція праці. На розширення пропозиції впливають такі дії адміністрації, як:

• заповнення вакантних робочих місць шляхом переміщення власних працівників;

• заохочення освоєння працівниками інших професій;

• врахування особистих інтересів працівників, заохочення адміністрацією (у розумних межах) внутрішньорганізаційної плинності.

Особливо сильно міняється кон'юнктура попиту на власну робочу силу підприємства в умовах великих перетворень, коли одне виробництво закривається, а замість нього починає розвива­тися інше, або при реалізації працезберігаючої політики, коли пе­ревага надається фактичному або ж відносному вивільненню робочої сили і коли завдяки росту продуктивності праці випуск продукції збільшується при тій же чисельності.

Таким чином, вирішення проблеми зайнятості населення в регіоні значною мірою залежить від підприємств і організацій, тому що саме тут формується попит на робочу силу і відбуваєть­ся створення нових робочих місць.