Питання 11. Мета і завдання антикризового управління

Деструктурні зрушення в економіці, нестабільність параметрів зовні­шнього середовища, розриви налагоджених виробничих зв'язків, роздер­жавлення і високий рівень банкрутства підприємств, подальша їх санація та реструктуризація - вимагають перегляду вироблених стереотипів уп­равлінського мислення і переходу до нових форм і методів системи управ­ління в порівнянні із тими, що склалися за умов командно-адміністра­тивної економіки. Триваючі процеси диференціації й інтеграції струк­тур, методів й інших елементів систем управління виробництвом також спонукають до змін в управлінні.

Визначальною проблемою управління всередині будь-якого підприє­мства постає адекватність стимулів і форм взаємодії параметрів об'єкта і суб'єкта управління умовам і методам розв'язання завдань виробництва, його ефективності.

Характеристики зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства в умовах сучасного виробництва і соціального розвитку працівників усіх категорій надзвичайно рухливі. При цьому виробничі системи володіють рядом особливостей, знаючи і володіючи якими, можна ефективно уп­равляти ними. До них відносяться:

- нестаціонарність окремих параметрів системи і стохастичність (імовірність) її поведінки;

• унікальність і непередбачуваність поведінки системи в конкретних умовах, і разом з тим, наявність у неї граничних можливостей, зумовлених наявними ресурсами;

• здатність змінювати свою структуру і формувати варіанти поведін­ки;

• здатність протистояти тенденціям, що руйнують систему;

• здатність адаптуватися до умов, що змінюються;

• здатність і прагнення до цілеутворення, тобто формування цілей усередині системи.

Становлення та формування виробничої системи, природно, зумовле­не виникненням чи формуванням на ринку попиту на продукцію, здат­ної задовольнити вимоги покупців. Тобто будь-яка виробнича система повинна бути пристосована до тривалого існування із задоволення купівельного попиту, що змінюється.

Як наслідок, маємо виробничо-економічні проблеми оптимізації нових зв'язків (зовнішніх і внутрішніх), їх взаємодії в організаційному, економічному і науково-технічному аспектах.

Виходячи із ієрархії управління, розрізняють вищий, середній і нижчий рівні менеджменту організації. Кожному з них притаманні особливі функції, а саме:

Вищий рівень менеджменту (підприємство в цілому):

• стратегічне управління організацією;

• формування корпоративної культури;

• загальне керівництво організацією.

Середній рівень менеджменту (виробництво, цех):

• координація і контроль діяльності нижніх ланок управління;

• роз­робка виробничих програм і планів;

• підготовка інформації для прийняття рішень на вищому рівні уп­равління;

• забезпечення зв'язку між вищими і нижчими ланками управління

Нижчий рівень менеджменту (дільниця, бригада):

• здійснення контролю за виконанням виробничих завдань;

• безпосереднє керівництво робітниками;

• дотримання вимог технологічних процесів і техніки безпеки;

• забезпечення інформацією керівників середнього рівня про виконання виробничих завдань.

Функції менеджменту кожного з рівнів мають відповідний організацінний зміст, суть якого полягає в організації різноманітних форм діяльності окремих підрозділів щодо виконання виробничих програм, контролю за щоденними поточними операціями і діями, що забезпечують ефективне управління підприємницької структури.

Керівник підприємства виконує роботу, системна складність якої дуже висока — здійснює стикування діяльності функціональних підрозділів, рішення організаційно-економічних і виробничо-технічних проблем, що виникають у взаємодії з іншими організаціями. І чим вищий рівень керівника, чим більше підрозділів і організацій йому підлеглі, тим більше різних проблемних ситуацій він повинен розв'язати. Аналіз і синтез виникаючих кризових ситуацій, інтеграція діяльності функціонально чи предметно спеціалізованих ланок і складають функцію керівництва.

Керівнику, менеджеру необхідно вміти передбачати причини і джерела виникнення кризових ситуацій, і мати про запас заздалегідь спроектований механізм їхнього моделювання і розв'язання для того, щоб виходячи з наявних ресурсів і критеріїв переваги, вибирати прийнятні варіанти.

Управління в кризовій ситуації – це процес роботи під тиском обставин таким чином, що дозволить керівникам аналізувати, планувати, організовувати, направляти і контролював ряд взаємозалежних операцій при прийнятті швидких і раціональних рішень з невідкладних проблем, що виникли перед фірмою

Відтак антикризове управління - це таке управління, де вже поставлено передбачення небезпеки кризової ситуації, аналіз її симптомів для зниження негативних наслідків кризи і використання його факторів для наступного розвитку.

Можливість антикризового управління визначається людським фактором. Усвідомлена діяльність людини дозволяє шукати і знаходити шляхи виходу з критичних ситуацій, концентрувати зусилля на вирішенні складних проблем, використовувати накопичений, у тому числі тисячоліттями, досвід подолання криз, пристосовуватися до виникаючих ситуацій.

Метою антикризового управління є забезпечення результатів, що дозволяють, нормально функціонувати підприємству за допомогою здорової організації, що досягається шляхом використання оточення на основі поставленого управління людьми і комунікаціями.

Реалізація поставленої мети полягає в перебуванні належного балансу між вимогами, висунутими ситуацією, і особистими якостями керівника з урахуванням зрілості (компетентності, досвіду) і готовності колективу до співробітництва.

Необхідно відзначити, що будь-яке управління у визначеній мірі повинно бути антикризовим і тим більше, ставати антикризовим у міру вступу в смугу кризового розвитку організації. Ігнорування цього положення має негативні наслідки, облік його сприяє безболісному проходженню кризових ситуацій.

Суть антикризового управління виражається в наступних положеннях:

- кризи можна передбачати, очікувати і викликати;

- кризи у визначеній мірі можна прискорювати, випереджати, відсувати;

- до криз можна і необхідно готуватись;

- кризи можна пом’якшувати;

- управління в умовах кризи вимагає особливих підходів, спеціальних знань, досвіду і мистецтва;

- кризові процеси можуть бути до визначеної межі керованими;

- управління процесами виходу з кризи здатне прискорювати ці процеси і мінімізувати їх наслідки.

Питання 12. Вимоги, властивості та принципи антикризового управління потенціалом підприємства

Антикризове управління фірмою починається з моменту зародження ідеї про її створення. Саме в цей момент ініціатор підприємницької діяльності повинен усвідомити потенціальні можливості і загрози, які можуть виникнути в процесі функціонування фірми.

Антикризовий розвиток - це керований процес запобігання чи подолання кризи, який відповідає цілям організації та тенденціям її розвитку.

Система антикризового управління повинна мати особливі властивості Головними із них являються:

• гнучкість і адаптивність;

• схильність до посилення неформального управління, мотивація ентузіазму, терпіння, впевненість;

—диверсифікація управління, пошук найбільш сприятливих типологічних ознак ефективного управління у складних ситуаціях;

• зниження централізму для забезпечення своєчасного ситуаційного реагування на проблеми, що виникають;

• посилення інтеграційних процесів, які дозволяють концентрувати зусилля і більш ефективно використовувати потенціал компетенції.

Антикризове управління має особливості в частині його процесів і технологій. Головними із них є:

- мобільність і динамічність у використання ресурсів, проведенні змін, реалізації інноваційних програм;

- здійснення програмно-цільових підходів у технологіях розробки і реалізації управлінських рішень;

- підвищена чутливість до фактора часу в процесах управління, втілення сучасних дій по динаміці ситуацій;

- посилена увага до попередніх і подальших оцінок управлінських рішень і вибору альтернативи поведінки і діяльності;

- використання антикризового критерію якості рішень при їх розробці і реалізації.

В механізмі антикризового управління повинні відображатись:

- мотивація, яка орієнтована на антикризові заходи, економію ресурсів, недопущення помилок, обережність, глибокий аналіз ситуацій, професіоналізм;

- настанови на оптимізм і впевненість, соціально-психологічну стабільність діяльності;

- інтеграція по цінностях професіоналізму;

- ініціативність у вирішенні проблем і пошуку найкращих варіантів розвитку;

- корпоративність, процес пошуку і підтримки інновацій.

Все це в сукупності повинне знайти відображення в стилі управління, який потрібно розуміти не тільки як характеристику діяльності менеджера, але і як узагальнену характеристику всього управління. Стиль антикризового управління повинен характеризуватись: професіональною довірою, ціле покладанням, антибюрократичністю, дослідницьким підходом, прийняттям відповідальності.

Головна задача антикризового управління - вироблення найменш ризикових управлінських рішень, які дозволили б досягнути поставленої цілі і результату з мінімумом додаткових засобів і при мінімальних негативних наслідках.

Менеджмент антикризових ситуацій складається з наступних етапів:

- діагностування і оцінка параметрів кризи;

- розробка концепції подолання кризи, яка націлена на планування стратегічних і оперативних заходів;

- реалізація прийнятої концепції по виходу із кризової ситуації;

- постійний моніторинг зовнішніх і внутрішніх факторів.

Діагностування передбачає:

—підвищену увагу при моніторингу зовнішнього і внутрішнього середовища з метою раннього виявлення ознак кризової ситуації;

—виявлення відхилень параметрів ситуації від норми, виявлення слабких сигналів, оцінювання ймовірних ознак загрози кризи;

—встановлення причинно-наслідкових зв'язків і прогнозування можливих напрямків розвитку кризи, масштабів потенціальних втрат;

—визначення і оцінювання факторів, які впливають на розвиток кризової ситуації, вияснення їх зв'язків і взаємозалежностей;

—створення необхідних зворотних зв'язків для відслідковування стану і розвитку кризового явища.

Результати діагностування рекомендується оформити у вигляді аналітичної записки, довідки, прогнозу чи рекомендацій. На наступному етапі ці матеріали можуть використовуватись в якості базових даних для вироблення стратегії подолання кризи.

Етапи розробки концепції подолання кризи:

• ознайомлення зі стратегічним планом розвитку підприємства - для уточнення цілей і задач антикризового управління;

• налагодження міжрегіональних відносин групи антикризового управління;

• забезпечення отримання додаткової інформації учасниками групи антикризового управління;

• висунення версій і гіпотез про шляхи подолання кризи;

• розробка чи уточнення реалістичних планів подолання кризи;

• покращення стилю розгляду проблем і прийняття управлінських рішень;

• підготовка альтернативних (запасних) варіантів планів подолання кризи і оцінка ризику кожного варіанта.

Результати цього етапу оформляються у вигляді ситуаційних планів чи сценаріїв. Для виконання цих робіт дуже важливо вміти використову­вати сучасні методи управління.

Реалізація прийнятої концепції охоплює:

• розробку механізму концепції відхилень при виході із ладу одного із елементів системи, що і призвело до кризової ситуації;

• уточнення моделі управління у випадку необхідності;

• проектування і створення нової, більш сучасної системи управління;

• налагодження роботи групи антикризового управління;

• організацію неперервного контролю і оцінки виконання антикризових заходів;

• розробку методів мотивації персоналу.

Антикризове управління, так як і будь-яке інше, може бути малоефективним і більш ефективним. Ефективність антикризового управління характеризується ступенем досягнення цілей пом'якшення, локалізації чи позитивного використання кризи у співставленні із затраченими на це ресурсами. Важко оцінити таку ефективність в точних розрахункових показниках, але побачити її можна при аналізі і загальній оцінці управління, його успішності чи прорахунків.