Педагогічні погляди в. А. Сухомлинського.

1. Відношення до дитини.

Педагогічна спадщина В. А. Сухомлинського різносторонньо і багатопланово. Вся система діяльності павлишского вчителя пройнята високими принципами комуністичного гуманізму, глибокою пошаною до особи дитини.

Коли його питали: ”Що найголовніше було в його житті? ”, він відповідав: ”Любов до дітей!”

Щира любов до дітей і справжня педагогічна культура, по Сухомлинському,  поняття нерозривні. Він вважав, що вчитель зобов'язаний уміти дорожити дитячим довір'ям, щадити беззахисність дітей, бути для нього втіленням добра і справедливості. Без цих якостей не може бути вчителі.

“Якщо вчитель став другом для дитини, якщо ця дружба осяяна благородним потягом, поривом до чогось світлого, розумному, в серці дитини ніколи не з'явиться зло. І якщо в школах є що насторожилися, що нащетинилися, недовірливі, а іноді і злі діти, то лише тому, що вчителі не взнали їх, не знайшли підходу до них, не зуміли стати їх товаришами.

В. А. Сухомлинський - гідний спадкоємець гуманістичної традиції. В Павлишевській середній школі виховання без покарань було педагогічним принципом всього педагогічного колективу. В підході до проблеми покарань в школі мала місце певна еволюція його поглядів. Спочатку він визнавав у принципі доцільність покарань, був переконаний, що вони в певних випадках можуть бути ефективним методом виховної дії, а останніми роками своїй діяльності рішуче відстоював наступну тезу: виховання несумісний з покараннями вчаться. Він мав зважаючи на такі види покарань, як грубе відчитування, висміювання, виставляння з класу, залишення провинилося після уроків для виконання якої-небудь роботи, спеціальні скарги в щоденнику вчителя.

Покарання Сухомлинський на відміну від його попередників розумів набагато глибше. «В середовищі педагогів, - відзначав Сухомлинський, - можна нерідко почути розмови про заохочення і покарання. А тим часом, найголовніше заохочення і найсильніше покарання в педагогічній праці - це оцінка». [

“Лихо багатьох вчителів в тому, що вони виміряють і оцінюють духовний світ дитини тільки оцінками і балами, ділять всіх учнів на дві категорії залежно від того, учать або не учать діти уроки”. [5, стор. 9].

В. А. Сухомлинський вважав, що правом користуватися гострим інструментом оцінки має тільки той педагог, який любить дітей. Вчитель повинен бути для дитини такою ж дорогою людиною, як мати. Віра школяра у вчителя, взаємне довір'я між ними, людяність і доброта - ось то, що необхідно вихователю, то що хочуть бачити діти в своєму наставнику. Одна з найцінніших його якостей - людяність, в якій поєднується серцева доброта з мудрою суворістю батьків.

Кажучи про оцінку як інструменті покарання, Сухомлинський вважав допустимим її застосування тільки для школярів старших класів. Оскільки в початкових

класах покарання незадовільною оцінкою особливо боляче поранить, ображав і принижує чесноту дитини. Не можна допускати, щоб дитина в самому початку свого шляху за допомогою» вчителя, що поставив двійку, втратив віру в себе. Діти приходять в школу самі різні: зібрані і незібрані, уважні і розсіяні, швидко схоплюючі і тугодуми, неохайні і акуратні. Єдині вони в одному. Всі діти без виключення приходять в перший клас з щирим бажанням добре вчитися. Красиве людське бажання - добре вчитися - осяває весь сенс шкільного життя дітей.

Оцінка у В. А. Сухомлинського завжди оптимістична, ця винагорода за працю, а не покарання за лінь. Він поважав «дитяче незнання». Місяць, півроку, рік в дитини «може щось не виходити, але прийде час - навчитися». Свідомість дитини - могутня, але повільна річка, і в кожного вона має свою швидкість.

Сухомлинський настирливо рекомендував батькам не вимагати від дітей обов'язково тільки відмінних оцінок, щоб відмінники не відчували себе щасливчиками, а успішних на трійки не пригноблювало відчуття неповноцінності».

Сухомлинський рекомендує педагогам викликати в школу батьків не з приводу поганої успішності або дисципліни їх дитини, а тоді, коли він скоює щось добре. Хай незначний на перший погляд, але добрий вчинок. У присутності дитини потрібно похвалити, підтримати і неодмінно написати в щоденнику.

Система виховання, в основі якої лежить оцінка тільки позитивних результатів, приводить надзвичайно рідко до психічних зривів, до появи «важких» підлітків.

Мир прекрасного для дитини починається в сім'ї. Тонкість відчуття людини, емоційна сприйнятливість, вразливість, чуйність, співпереживання, проникнення в духовний світ іншої людини - все це осягнуло перш за все в сім'ї.

Для дитини найбільш дорогою, близькою, прекрасною істотою явилася мати. Мати - це не тільки тепло, затишок, увага. Це - мир сонця, любові, добро, ласки, весь світ  в руках матері. І від того, який він, цей світ, залежить, яким виросте людина.

При недоліку материнської уваги розвиток дитини завжди затримується - психічно, фізично, інтелектуально, емоційно. Деякі психіатри вважають, що декілька місяців позбавлення материнського впливу достатньо для того, щоб в психіці дитини відбулися зміни, які вже не можна повністю усунути в майбутньому. Для Сухомлинського культ матері - це результат серйозних роздумів  про необхідність зв'язку поколінь, про передачу духовної культури.

ПИТАННЯ №14

Комп'ютеру належить чільне місце серед сучасних тех­нічних засобів навчання. Перелік професій, пов'язаних з використанням комп'ютерів, дедалі ширшає. Тому вміти працювати з ними повинен кожний, і школа не може стоя­ти осторонь цієї справи. Узагальнивши сучасні уявлення про можливості комп'ютеризації в царині освіти, можна виявити такі чотири напрями використання комп'ютерів: 1) комп'ютер як об'єкт вивчення; 2) комп'ютер як засіб навчання; 3) комп'ютер як складова частина системи управління народною освітою; 4) комп'ютер як елемент методики наукових досліджень.

Враховуючи потребу в підготовці учнів до життя та ді­яльності в умовах комп'ютеризації виробничих і управ­лінських процесів, школа має забезпечити їх комп'ютер­ну готовність, тобто не лише ознайомити з основними сфе­рами застосування комп'ютерів, їх роллю в розвитку сус­пільства, знанням будови, принципу їх роботи, з поняттям про алгоритми і алгоритмічну мову, уміння будувати ал­горитми для вирішення завдань, а й навчити користува­тися комп'ютерними редакторами, складати програми на одній із мов програмування.

За допомогою комп'ютера як засобу навчання можна реалізувати програмоване і проблемне навчання. Комп'ю­тер використовують для навчального моделювання науково-технічних об'єктів і процесів. Використання комп'ю­тера в процесі навчання сприяє також підвищенню інте­ресу й загальної мотивації навчання завдяки новим фор­мам роботи і причетності до пріоритетного напряму нау­ково-технічного прогресу; активізації навчання завдяки використанню привабливих і швидкозмінних форм подан­ня інформації, змаганню учнів з машиною та самих із со­бою, прагненню отримати вищу оцінку; індивідуалізації навчання — кожен працює в режимі, який його задоволь­няє; розширенню інформаційного і тестового «репертуа­рів», доступу учнів до «банків інформації», можливості оперативно отримувати необхідні дані в достатньому обся­зі; об'єктивності перевірки й оцінювання знань, умінь і на­вичок учнів.

Водночас педагоги повинні враховувати й негативні мо­менти. Передусім робота з комп'ютером швидко стомлює учнів, може погано впливати на зір або навіть призводити до розладу нервової системи. Комп'ютеризоване навчання не розвиває здатності учнів чітко й образно висловлювати свої думки, істотно обмежує можливості усного мовлення, формуючи логіку мислення на шкоду збагаченню емоційної сфери. В умовах автоматизованого навчання швидко фор­муються егоїстичні нахили людини, загострюється індиві­дуалізм, розширюється конкурентність, сповільнюється ви­ховання колективізму, взаємодопомоги. Здебільшого інте­рес до програми з обмеженою інформативністю швидко зга­сає. Оскільки діалог з машиною синтаксично збіднений, учень нерідко почувається «дурнішим» за комп'ютер, що згодом може стати причиною стійкого негативізму до ма­шини.

Загалом спілкування з комп'ютером сприяє розвиткові інтелектуального, духовного та морального потенціалу уч­нів, виховує уміння планувати й раціонально будувати трудові операції, точно визначати цілі діяльності, формує акуратність, точність і обов'язковість.

ПИТАННЯ №15

Гімназія. Її діяльність регламентується «Інструкцією про організа­цію та діяльність гімназії» (1995). Гімназія — це середній загальноос­вітній навчально-виховний заклад II—/// ступенів, що забезпечує нау­ково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку обда­рованих і здібних дітей.

Головні завдання гімназії:

• виховання морально й фізично здорового покоління;

• створення умов для здобуття загальної середньої освіти на рівні державних стандартів;

• розвиток природних позитивних нахилів, здібностей та обдарувань, творчого мислення, потреби й уміння самовдосконалюватися;

• формування громадянської позиції, виховання почуття власної гід­ності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свої дії;

• створення сприятливих умов для самовираження особистості учнів у різних видах діяльності, їхнього повноцінного, морального, пси­хічного, фізичного розвитку;

• надання учням можливості для реалізації індивідуальних творчих потреб;

• пошук і відбір для навчання обдарованих і здібних дітей;

• оновлення змісту освіти, розробка й апробація нових педагогічних технологій, методів і форм навчання та виховання.

Гімназія створюється відповідно до соціально-економічних, націо­нальних, культурно-освітніх потреб у ній і за наявності концепції ді­яльності (наукового обґрунтування, комплексу провідних ідей, конс­труктивних принципів). її діяльність ґрунтується на принципах гума­нізму, демократизму, незалежності від політичних, громадських і релігійних організацій та об'єднань, взаємозв'язку розумового, мо­рального, фізичного й естетичного виховання, органічного поєднання загальнолюдських духовних цінностей із загальною історією й культу­рою, диференціації та оптимізації змісту й форм освіти, науковості, розвивального характеру навчання та його індивідуалізації.

Гімназія створюється у складі 1—7 класів (відповідно 5—11 класи середньої загальноосвітньої школи) для учнів віком від 10 до 17 (18) років. До 1 класу гімназії зараховуються учні, які закінчили початкову школу й витримали конкурсний відбір, незалежно від місця проживан­ня. Поглиблена підготовка учнів досягається в результаті вивчення спеціальних курсів, факультативів, курсів за вибором, а також відвіду­вання занять у клубах, студіях, гуртках, творчих об'єднаннях, товарист­вах тощо. В гімназії може проводитися підготовка учнів за індивідуаль­ними навчальними планами, пошукова та навчально-дослідна робота.

Типовим для гімназій є створення наукових товариств учнів. Це творче об'єднання старшокласників, що забезпечує їхній інтелектуа­льний і духовний розвиток, підготовку до активної діяльності в галузі науки та сприяє самовизначенню в майбутній професії.

Ліцей. Його діяльність регламентується «Інструкцією про організа­цію та діяльність ліцею» (1995). Ліцей — це середній загальноосвітній навчально-виховний заклад, що забезпечує здобуття освіти понад дер­жавний освітній мінімум, здійснює науково-практичну підготовку талановитої учнівської молоді.

Головні завдання ліцею: 

•    виховання морально й фізично здорового покоління;

• створення умов для здобуття учнями освіти понад державний освіт­  ній мінімум;

• здійснення науково-практичної підготовки талановитої молоді, зба­  гачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного по­  тенціалу держави;

• розвиток природних позитивних нахилів, здібностей і обдарувань  учнів, потреби й уміння самовдосконалюватися, формування гро­  мадянської позиції, власної гідності, готовності до трудової діяль­  ності, відповідальності за свої дії;

• надання учням можливостей для реалізації індивідуальних, творчих  потреб, забезпечення умов для оволодіння практичними вміннями й  навичками наукової, дослідно-експериментальної, конструкторсь­  кої, винахідницької, раціоналізаторської діяльності, тобто певним  рівнем професійної підготовки;

• пошук і відбір для навчання талановитої молоді;

• оновлення змісту освіти, розробка й апробація нових педагогічних  форм і методів навчання та виховання.

До ліцею зараховуються учні віком від 14 до 17 (18) років. Ліцей планує свою діяльність самостійно. Основним документом, що ре­гулює навчальний процес, є навчальний план, який складається на підставі розроблених Міністерством освіти і науки України базових навчальних планів з урахуванням і конкретизацією профілю ліцею. Поглиблена підготовка учнів досягається в результаті вивчення спе­ціальних курсів, факультативів, курсів за вибором, відвідування занять у клубах, студіях, гуртках, а також стажування, практики в навчальних і наукових лабораторіях, на виробництві. В ліцеї може проводитися підготовка учнів за індивідуальними навчальними планами, пошукова та навчально-дослідна робота.

Поряд із традиційними методами й формами організації занять у ліцеї можуть застосовуватись інноваційні технології та проектування, конструювання, моделювання (теоретичне й технічне), пошуково-дос­лідна робота, в тому числі літня навчально-дослідницька практика та інші види навчальної діяльності.

Таким чином, гімназії та ліцеї є експериментальними майданчика­ми, на яких проектуються й апробуються новий зміст освіти, нові тех­нології, структурні моделі навчання, способи виховання, шляхи роз­витку учня тощо.

Які є школи

Почнемо з того, що відповідно до освітнього рівня, який забезпечується загальноосвітнім навчальним закладом, школи є:

• I ступеня — початкова школа (1-4 класи),

• II ступеня — основна школа (5-9 клас);

• III ступеня — старша школа (10-11 клас).

Ці школи можуть функціонувати як разом, так і окремо, тобто один навчальний заклад може забезпечувати повну середню освіту (з 1 по 11 клас) або лише початкову (з 1 по 4 клас).

Залежно від спеціалізації (або її відсутність) в Україні діють такі загальноосвітні навчальні заклади:

• школа I-III ступеня (звичайна, без спеціалізації);

• спеціалізована школа (школа-інтернат) I-III ступеня з поглибленим вивченням окремих предметів і курсів;

• гімназія (гімназія-інтернат) — навчальний заклад II-III ступеня з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

• колегіум (колегіум-інтернат) — навчальний заклад II-III ступенів філологічних-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;

• ліцей (ліцей-інтернат) — навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійної підготовки (може надавати освітні послуги II ступеня, починаючи з 8 класу).

Для дітей з особливими потребами працюють такі загальноосвітні навчальні заклади:

• школа-інтернат I-III ступеня — навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

• спеціальна школа (школа-інтернат) I-III ступеня — навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

• загальноосвітня школа (школа-інтернат) I-III ступеня — навчальний заклад з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

• школа соціальної реабілітації — навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (окремо для дівчаток і хлопчиків);

• вечірня (змінна) школа II-III ступеня — навчальний заклад для громадян, які не мають можливості навчатися в школах з денною формою навчання;

• навчально-реабілітаційний центр — навчальний заклад для дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними проблемами розвитку.

Залежно від форми власності школи можуть бути державними, комунальнимита приватними.

ПИТАННЯ № 16 Гендерне виховання – це процес, спрямований на формування якостей, рис, властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі. Тому у сферу гендерного виховання входять не лише такі специфічні відносини між представниками чоловічої і жіночої статі, як подружні, але й будь-які інші: в суспільному житті, праці, відпочинку тощо. Отже, мета гендерного виховання, на думку В. Кравця, полягає не лише у формуванні правильного розуміння сутності моральних норм та установок у сфері взаємин статей, але й потреби керуватися ними в усіх сферах діяльності.

Метою гендерної діяльності з гендерного виховання у класі є розвиток мотивації до обговорення проблемних ситуацій. Організація гендерної діяльності учнів підвищує ефективність виховного процесу, сприяє формуванню гендерної культури школярів.

Зараз я виділяю такі напрямки роботи з дітьми з доповнення й розширення можливостей їх соціалізації, альтернативні суто гендерному підходу:

– доповнення зон самореалізації дітей (заохочення дівчат до занять спортом, а хлопчиків – до самообслуговування);

– організація досвіду рівноправного співробітництва хлопчиків і дівчаток у спільній діяльності;

– зняття традиційних культурних заборон на емоційне самовираження хлопчиків, заохочення їх до вираження почуттів;

– створення з дівчатками досвіду самозаохочення й підвищення самооцінки (технологія щоденника з фіксуванням успіхів);

– створення умов для тренування міжстатевої чутливості (через театралізацію, обмін ролями);

– залучення обох батьків (а не лише матерів) до виховання дітей (батьківські збори, індивідуальні бесіди).

Чому саме зараз для мене гендерне виховання стає пріоритетним? В 10 класі діти починають замислюватися над власним життям, у них виникає перше почуття кохання та перші спроби побудувати стосунки, з досвіду яких, можливо, вони потім будуватимуть своє особисте життя, свою родину. Гендерний підхід дає людині більшу свободу вибору і самореалізації, допомагає бути достатньо гнучким і вміти використовувати різні можливості поведінки. Гендерне виховання дозволяє сформувати уявлення про те, що стать не є основою для дискримінації в будь-якій сфері життя й дає можливість моїм учням здійснити вільний вибір шляху і форм самореалізації.

Здійснити гендерний підхід у вихованні дітей – означає ставити особистість й індивідуальність дитини в розвитку й вихованні вище традиційних рамок статі.

У своїй роботі намагаюся керуватися основними принципами гендерного виховання:

1. Немає статевовідповідних  видів людської діяльності, освоєння

будь-якого виду занять залежить від індивідуальних інтересів, здібностей, мотивації діяльності.

2. Чоловік і жінка відіграють однаково вагомі ролі в сім’ї та вихованні дитини.

3. Хлопчики й дівчатка, чоловіки й жінки мають рівні можливості для кар’єрного зростання, а також  для оволодіння трудовими вміннями та навичками.

4. У вихованні дітей слід виходити з тези про рівні здібності та рівні можливості статей та їхніх життєвих сценаріїв на майбутнє; майже всі професії дорослих можуть здобувати як дівчата, так і хлопці.

5. Неприпустимо протиставляти дітей за статевою ознакою в різних сферах життєдіяльності, іграх, навчанні, планах на майбутнє тощо; хлопчики й дівчатка мають багато подібного і небагато відмінного.

6. Важливо розвивати вміння дітей протистояти стереотипам і статевотипізованим очікуванням, усвідомлювати, що їх прийняття може стати перепоною на шляху до самоздійснення.

7. Потрібно підтримувати дружнє співіснування  статей під час гендерно нейтрального виховання, орієнтованого на розвиток індивідуальних інтересів, нахилів та здібностей, на базі виконання однакових соціальних ролей, залучення до спільних видів діяльності.

8. Потрібно відмовитися від диференційованого, обмежувального підходу до виховання дитини залежно від її статі, від нав’язування традиційних очікувань на користь її особистісного, індивідуалізованого розвитку.

Урахування вікових та індивідуальних особливостей школярів

передбачає добір доцільного змісту, методів, форм та відповідних виховних технологій:

• навчально-виховних (формування необхідних знань та умінь, стійких поведінкових норм);

• особистісно-орієнтованих (створення ситуацій взаємодії);

• інтерактивних технологій та активних форм та методів роботи;

• культурологічних;

• дитиноцентричних (основа виховного процесу — створення умов для розвитку дитини);

• соціоорієнтованих.

Для кожної вікової категорії прийнятними є використання індивідуальних (консультації, проекти) групових (тренінги, дискусії, дебати, ділові та рольові ігри), колективних (проекти, відео-уроки, конференції) форм діяльності.

Модель роботи класного керівника з гендерного виховання

1. Організація моніторингу стану взаємин хлопців і дівчат у класі.

2. Створення банку даних сучасних форм роботи з формування гендерної культури учнів ті батьків.

3. Планування роботи з учнями та батьками.

Форми й методи роботи:

• виховні години;

• зустрічі з цікавими людьми;

• участь в акціях, конкурсах;

• узагальнення досвіду, створення банку даних.

• відвідування сімей учнів;

• залучення батьків до шкільного самоврядування;

• батьківські збори;

• індивідуальні тематичні консультації.

•   казкотерапія;

•   арт-терапія;

• інтерактивні тренінги;

• заняття, направлені на розвиток терпимості, сердечності, чуттєвості;

• аналіз літературних творів, відеороликів;

• дитяче філософствування про добро та зло у житті людей, про покращення життя в цілому;

• завдання, направлені на глибоке переживання тієї чи іншої ситуації;

• бесіди, які навчать дитину мріяти і свої і мрії втілювати у життя.

Звісно, що гендерне виховання допомогло розв’язати проблему стосунків між хлопцями та дівчатами. У 7 та 8 класах, в період найбільш бурхливого розвитку дітей, в моєму класі існувала проблема: хлопці та дівчата існували окремими групами в колективі, і майже ніщо не могло їх об’єднати. Включивши у свою роботу гендерне виховання, стосунки між дівчатами й хлопцями значно покращилися.

Очевидно, що виховання дітей з урахуванням їх гендерних особливостей багато в чому залежить від індивідуальних особливостей кожного, залежатиме від тих зразків поведінки чоловіків та жінок, з якими дитина постійно стикається вдома. Тому я вважаю, що здійснювати виховання за цим напрямом необхідно, навчаючи й батьків гендерної освіти.